Перші вулики в родині Анатолія Павленка з села Кишин на Олевщині в Житомирській області з’явилися близько 150 років тому. Пасічником був його прадід, а далі справа передавалася від покоління до покоління. Чоловік пригадує, що в дитинстві разом з батьком виготовляв вулики, а в його садку й нині можна зустріти вулики майже зі столітньою історією.
За фахом Анатолій – агроном, багато років присвятив роботі в цій сфері, але завжди знаходив час для пасіки і догляду за бджолами. Називає це своїм хобі. Ніколи не прагнув досягнути промислових масштабів – має 15 бджолосімей. Мед з пасіки Павленки переважно споживають самі, діляться з рідними і лише зрідка продають.
Він у них особливо корисний – з різнотрав’я. У цій місцевості росте близько 200 різних видів дерев та рослин-медоносів. З настанням першого тепла, коли температура піднімається до +8-10 бджоли вже летять брати пилок та нектар, на цвітіння підсніжників, аби годувати потомство, далі у ліс, садки, квітники і на город, а потім і в поля – до ріпаків, соняшників, гречки.
В Україні з 1997 року 19 серпня відзначають професійне свято бджолярів – День пасічника.
Вулики постійно знаходяться стаціонарно біля будинку батька Анатолія, що розташовується на краю села, тож, жартують, що їх бджоли мають закордонні паспорти і літають у ближнє зарубіжжя – за межі села до 5 км. Увесь обсяг робіт на домашній пасіці господар виконує самотужки, лише у день викачки меду долучається дружина Віра або котрась із трьох доньок.
Запорукою успішного сезону, наголошує Анатолій Павленко, є міцні сім’ї до періоду медозбору та погодні умови. Приміром, цьогорічна весна була прохолодна і дощова. Має бути тепло, сонячно і помірно волого, аби у період активного цвітіння бджоли могли збирати нектар і пилок. До слова, вологість повітря також впливає на кількість нектару, який виділяють рослини: має бути співпадіння температури і вологи на максимальне виділення нектару.
За сезон мед можна викачувати кілька разів, потрібно слідкувати за наповненням рамок, а ще контролювати кількість бджіл у вулику, адже коли сім’я розширюється і заходить в ройовий стан – рій виходить і доводиться ловити.
Роїння — процес розмноження бджолиної сім’ї, коли формується нова колонія із матки та великої кількості робочих бджіл. Із роєм-перваком вулик покидають до 60 % робочих бджіл зі старою маткою. Після першого рою через тиждень може вилетіти й другий, так званий рій-вторак, але це трапляється значно рідше. Зазвичай наступний рій значно менший, і в ньому може бути одна або більше незапліднених маток. Іноді бджолина сім’я продовжує роїтися допоки у вулику практично не залишиться бджіл. Роїння — природний процес розмноження бджолиних колоній. В результаті з однієї утворюються дві, або більше сім’ї. Сім’я із маткою потребують житло певного розміру для існування. Відокремлені від колонії матка, робоча бджола або трутень нездатні жити протягом тривалого часу.
««У моїх діда й прадіда було 5-8 бджолосімей. Використовували борті – це найпростіший вулик, видовбаний у колоді. Батько змайстрував рамочні вулики. Він мав до 10 бджолиних сімей, – ділиться Анатолій Павленко. – Клопотів біля вуликів вистачає завжди, але потрібно робити все вчасно – відкласти справи і займатися бджолами. З серпня починається підготовка до зими – формування сім’ї, обробка від вароозу. На зиму я утеплюю лише верх, але зараз є методи взагалі без утеплення. Бджоли цього не бояться, головне, щоб були корми і хороша вентиляція. Останнім часом лишаю бджолам для закормки мед, якщо його мало, то можна готувати солодкий сироп: дві порції цукру і порція води або півтори.
Його ставлять у кормушках, в баночках на кричешки-поїлки, поліетиленовому пакеті робиться голкою дирка, аби витікав поступово і бджоли висмоктували. Це все підготовка до зими.
Бджоли споживають сироп, ферментують, закладають у комірчинки. З сиропу менше відходів. Взимку бджіл не годую, лише прослуховую вулики через льоток ендоскопом – як зимують: робочий звук має бути тихим, монотонним, отже все добре, якщо чути дзижчання, шум – може бути підвищена температура, проблеми з вентиляцією, мало кормів.
Зимою бджоли знаходяться у клубі – це їхнє гніздо, де підтримують температуру, потрохи споживають мед. Ті, що знаходяться в центрі, переходять у периферію і так по колу.
Якщо бджоли зимували без утеплення, то ранньою весною – початок березня, варто утеплити бджолосім”ю, бо матка відкладає яєчка (потомство), відчуваючи потепління.
Треба забезпечити вулик теплом на період формування нової робочої бджоли. Якщо нестача кормів, можна зробити медові млинці або купити готову пасту “канді” і покласти вгорі над сім’єю. Коли бджоли розвиваються, необхідно своєчасно додати рамку “минулорічну сушку” і свіжу вощину куплену, аби вони формували соти. Залежно від вулика може бути 20, 24 і навіть 30 рамок. Зверху встановлюють магазини – менші вдвічі або втричі за основну рамку. Бджоли носять мед туди, у магазині в них чистий мед».
У серпні період активного цвітіння на півночі Житомирщини вже завершується, але бджоли ще продовжують літати в ліс та поле по так званий підтримуючий взяток. В цей час цвіте вереск, золотарник, конюшина повзуча та ін. За кілька тижнів до цього Анатолій зробив останню в цьому сезоні викачку меду. Розповідає, що підготовка до процесу незмінна з року в рік: попередньо треба ретельно помити усе тіло без використання будь-яких косметичних засобів, аби не було сторонніх запахів (одеколону, гелю, парфумів, поту), одягнути спеціальний захисний костюм – куртку, костюм чи комбінезон, озброїтися димарем, всередині якого горить трухлява деревина, аби відлякувати бджіл, щоб вони не атакували під час відкриття вуликів і вилучення рамок із медом. Потрібно слідкувати, аби під час цього не завдати шкоди бджолам, адже інші відчувають запах і починають агресивно реагувати.
Пасічник забирає лише рамки із зрілим медом у критих сотах, де немає черви (личинок бджіл). Можна взамін поставити іншу рамку чи повернути після викачки цю. Якщо сім’я звужується, рамки не ставлять або лише на просушку, на зиму залишають лише потрібну кількість рамок зайнятих бджолами.
Усі вилучені рамки Анатолій переносить до будинку, а дружина спеціальним ножем відкриває соти та встановлює по чотири одночасно або дві одна напроти одної рамки у медогонку. Під час руху теплий мед відцентровується спочатку з однієї сторони рамки, а потім її перевертають на 180 градусів, і з іншої. Рамки відправляють або назад у вулик, або на просушку. Тим часом господарі з медогонки зливають мед через два сита різної фракції (їх можна купити у спеціалізованих магазинах для пасічників або у веткіосках), аби очистити від залишків воску. Мед одразу фасують в склотару, закривають кришками, щоб не вбирав вологу і запахи. Готовою продукцією родина смакує до наступного сезону.
Юлія Демусь
Будьте першим, хто прокоментував "Медова симфонія Олевщини: 200-річна історія пасіки родини Павленків (ФОТО-ВІДЕО)"