«Не дозволимо прибрати пам’ятники. Якщо треба буде загинути – я не боюсь»: воїни-афганці Бердичева (ВІДЕО)

Still1212 00000 5 777x437 - «Не дозволимо прибрати пам’ятники. Якщо треба буде загинути – я не боюсь»: воїни-афганці Бердичева (ВІДЕО)

У 30-ту річницю створення Бердичівської Спілки воїнів Афганської війни через карантин відмовились від масштабних святкувань. З 2011-го року очолює Спілку Вагіф Мамедов. Чоловік родом з Баку. За плечима має досвід військової служби у розвідці в Німеччині, затим була школа прапорщиків, служба у роті спеціального призначення. 1983-го року він потрапив в Афганістан на понад 2 роки. Щомісяця – бойові операції, виконання наказів.

«Ми захищали села, людям помагали: дорога, медикаменти, продукти харчування. Захищали і охороняли від бойових формувань. Це все світова політика, тут протидія була проти Радянського Союзу», – каже Вагіф Мамедов, голова Бердичівської Спілки воїнів Афганістану.

Микола Киричун направлений на службу в Афганістан 84-го року.  Чоловіку тоді було 32, дружина і двоє маленьких дітей були шоковані звісткою. В Джелалабаді його назначили старшиною десантно-штурмової роти 66-ої окремої мотострілецької бригади.

«Ми стояли в долині, а навколо нас були гори і часто нашу бригаду обстрілювали духи. В основному стріляли по казармах і боєприпасах. Попадання було в палатку мінометного взводу, там 2 солдати, осколком їх, будем говорити, убило», – пригадує Микола Киричун, учасник воєнних подій в Афганістані.

До ранку за вбитих помстились знешкодженням. Рівно 2 роки 93-оє військових різної національності були підопічними чоловіка. Солдати ДШБ, каже, несли багато бойових навантажень, бо виконували найважчі завдання і команди. Тому вони потребували більш калорійного харчування, спеціальної амуніції. Пану Миколі, як старшині, доводилось це все діставати, щоб військові не відчували дискомфорту. Каже: якби було можливо – повернувся б назад у свою бригаду, до побратимів.

«Почалась війна з Росією, я ходив в воєнкомат, але вже вік не дозволяв, сказали – 60 років і більше – всі відпочивають. Тому так вийшло, не судилось мені другий раз. У нас син відвоював в АТО, внук зараз воює в АТО», – розповідає чоловік.

Офіційно у Бердичеві є 631 учасник афганських подій. 90 з них вже пішли з життя через вік і хвороби, набуті в Афгані. Дехто з афганців воював в АТО разом з синами. Пільги на комуналку, розповідає Вагіф Мамедов, їм щороку урізаються. Інвалідам війни, щоправда, купують житло. Минулоріч квартири отримали 5-ро афганців: чекали 31 рік. Нині в Спілці на обліку є близько 200 АТОвців. І молоді, і старшим військова служба нанесла свій відбиток на здоров’я.

«І до них, і до нас, без різниці, до всіх учасників бойових дій в Україні ставлення плачевне. А якщо точніше сказати – дуже погане відношення. Так не можна відноситись до своїх воїнів, які ризикували життям. Їм треба лікування, реабілітація», – говорить Вагіф Мамедов.

У Спілці чули про ініціативу знищити в Україні пам’ятники і стели загиблим в Афганістані. 1996-го року своєрідне місце пам’яті з’явилось і у Бердичеві. Звідси у тій війні полягло 28 чоловік. Міській владі воїни-інтернаціоналісти  запропонували перенести пам’ятник з Червоної гори до «вічного вогню». Це буде дешевше за реставрацію і створить своєрідний комплекс пам’яті. Зі знищенням цієї сторінки історії в країні, кажуть, не примиряться.

«На сьогодні прибрати пам’ятник воїнам, які виконували наказ своєї батьківщини… А де гарантія, що через 10, 15, 20 років не прийде інша влада і не прибере пам’ятники нашим воїнам-АТОвцям, які зараз захищають Україну? Ми не дозволимо прибрати пам’ятники. Якщо треба буде загинути – я не боюсь», – каже Вагіф Мамедов.

За військове минуле і воєнні події далеко від дому, кажуть афганці, їм не соромно. Адже тоді отримували наказ і були вірні йому. Іноді і попри невдоволення і небажання миритися з втратами побратимів.

«Це дійсно було політичне рішення колишнього Радянського Союзу. Ми в Афганістані не повинні були бути і не мали бути туди направлені», – вважає Микола Киричун.

У день 30-річчя афганської Спілки військовий оркестр 26-ої артилерійської бригади поряд зі старшими друзями по зброї. Вони товаришують попри різницю у віці, бо кожному знайоме не зі слів горнило війни.


Будьте першим, хто прокоментував "«Не дозволимо прибрати пам’ятники. Якщо треба буде загинути – я не боюсь»: воїни-афганці Бердичева (ВІДЕО)"

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.


*