Панічні атаки: що робити, коли ЦЕ нападе на вас

…Біля мого дому мене очікував хлопець. З великим уламком брудного скла. Не дивлячись на слабкість після операції, я стрімголов кинулася з двору, боячись, що зараз мені прийде кінець. Але він наздогнав мене, схопивши за рукав, і почав… різати собі руки! Тоді в мене і вибухнула істерика, якої раніше ніколи не було…

Серце вилітає з грудей… Пульс прискорений… Запаморочення у голові… Озноб… Страшно і погано… Відчуття, наче я зараз помру, і таке вже не вперше… Стоп, а якщо я дійсно помру?.. Чи збожеволію?.. Та що ж це таке?! Серцевий напад?.. Тахікардія?.. Гострий невроз?..

Саме такі симптоми та думки виникли у мене під час першого нападу. Але тоді я ще не знала про ПА взагалі нічого. Зараз знаю, і хочу поділитися своїм досвідом з вами.

Як це виникло у мене

Коли мені «стукнув» 21 рік, відбулася низка подій та стресів, які зробили цей момент у моєму житті переломним. Проблема зі здоров’ям, лікарня. Постійні стреси, пов’язані з особистим життям. Погрози, фізичне насильство з боку «коханої» людини. Лікарні, лікарні, і ще раз лікарні. А потім найстрашніше… Втрата рідної кровинки…

Після моєї остаточної виписки з лікарні, я твердо вирішила: щоб не сталося, не здаватися, посміхатися, життя чудове! Але в той же ж вечір, коли я поверталася додому після зустрічі з друзями, що мене підтримували – біля мого дому мене очікував хлопець. З великим уламком брудного скла. Не дивлячись на слабкість після операції, я стрімголов кинулася з двору, боячись, що зараз мені прийде кінець. Але він наздогнав мене, схопивши за рукав, і почав… різати собі руки! Тоді в мене і вибухнула істерика, якої раніше ніколи не було.

Хлопець втік, а я боялася повернутися у двір. В ту ніч мене забрали до себе знайомі. Спати я не могла. Мене трусило. Спочатку мені було дуже душно, та й знобило водночас. Я думала, що закутаюсь в ковдру та засну. Але не вийшло. Потім мене почало нудити. Я зробила спробу випити води, горло пересохло, але не змогла цього зробити, бо з’явився «ком» у горлі, який не давав мені нічого проковтнути. Я відчувала тривогу та незручність свого становища перед хазяями квартири (хоча вони абсолютно розуміли мій стан). Я декілька разів намагалася вийти до вікна, але бачила, що мене хитає і починає трусити ще більше. У голові паморочилося.

Після того, як я стомилася від піднімань з ліжка – мене почало конкретно підкидати на ліжку. М’язи на ногах постійно хапали судоми, вони безконтрольно скорочувалися. Серце гепало, неначе воно зараз вискочить з грудей. Я злякалася, що може в мене стався серцевий напад, але ж я ще така молода! Тоді ми викликали швидку. Було важко навіть говорити, бо постійно стукали зуби і щелепи зводило. Лікарі мене послухали, не виявили нічого, крім підвищеного пульсу і трохи підвищеного тиску, дали мені таблетку анаприліну, вкололи дімедрол з анальгіном та поїхали. Трохи згодом я заспокоїлася, ліки подіяли, я заснула.

Це був тільки початок…

Хтось подумав: і все? Дзуськи! Наступного день все було чудово, я вже і не згадувала про те, що сталося вночі. Думала, перенервувала, з ким не буває. Але через декілька днів після тривожного дзвінка від однієї особи напад повторився. Тоді я також викликала швидку, але вона так і не приїхала (обожнюю нашу медицину!). Я ж, у свою чергу, наковталася валеріани, випила корвалменту і через години дві мене відпустило.

Тривалий час подібні приступи не повторювалися, я почала відновлюватися. Відразу після лікарні я почала займатися спортом, наскільки дозволяв фізичний стан, почала правильно харчуватися, і в сукупності з пережитим стресом, за місяць скинула 9 кіло. Я була вдоволена результатом, на якийсь час все погане забулося. Тобто, ті всі події підштовхнули мене до того, щоб зайнятися собою! Єдине, з’явився страх вертатися додому одній увечері. А через півроку – новий напад…

Що зі мною? Що мені робити?..

Я сама і не помітила, як стала більш вразливою. Дуже довго відходила від смерті знайомої, яка загинула в ДТП. Після цього у мене з’явився страх їзди. Я навіть боялася просто проїхатися у маршрутці: відразу перед очима ввижалися сцени того, як машина перевертається чи втрапляє у ДТП.

Навіть невеликі сварки дуже відображалися на моєму настрої, і поступово почало з’являтися все більше страхів. Одного разу я вирішила піти на фільм «Легенда Х’ю Гласа». Взагалі, я всіляких кривавих сцен не боюся, але прямо посеред сеансу мені стало погано, почалися всі симптоми, як і раніше. Після цього, якщо я ходила до кафе чи кіно, кожен візит закінчувався атакою, але чому – я сама не розуміла.

Як у мене похололо всередині… Лікар-рятівник

Я пішла до свого дільничного лікаря. Він сказав, що я просто перенервувала, і виписав заспокійливе. Я заспокоїлася, що у мене немає нічого серйозного, і почала приймати місячний курс ліків. Але легше не стало. Атаки почали проявлятися частіше, навіть по дві на тиждень бувало. Я вже боялася і в людних місцях бувати! А якщо знову таке повториться, що я буду робити? А коли викликала швидку, то іноді чула коментарі, що то я все собі вигадую. І їх візити закінчувалися одним і тим же ж: розводили руками, кололи заспокійливе і все.

Поступово все навкруги ставало все менш яскравим. Я почала відчувати, що вже мало що приносить мені радість. І я не на жарт злякалася… Ось тоді я почала конкретно панікувати!

Я повторно прийшла до лікаря. Його здивувало те, що подібні ситуації повторюються. Він направив мене на кардіограму, аналізи, до ендокринолога та до кардіолога. Сказав, що якщо і там проблеми не буде, тоді до невролога потрібно буде підійти. Я здала всі аналізи, все було у нормі. Щитовидна – відмінна, кардіограма – чудова. Але якраз на УЗД у моїй поліклініці була велика черга, тому я пішла в медичний центр.

Лікар-кардіолог почав робити УЗД і паралельно питав, які у мене скарги. Я йому й почала розповідати. Він уважно мене вислухав. І раптом каже: «Ну що ж, серце в тебе здорове! Напевно, жоден лікар не міг тобі сказати, що ж у тебе таке? І швидка колола анальгін з димедролом, ну, максимум давала анаприлін, так?..» У мене аж похололо всередині… Адже саме так все і було!

«Чи відчуваєш ти в такі моменти, що неначе зараз помреш?» Я тоді сиділа зовсім приголомшена. Звідки він це знає??? Я витерлася рушником, після гелю для УЗД, та й дивилася на лікаря здивованим поглядом. «Так, саме це я відчуваю! А іноді мені здається, неначе я зараз збожеволію! Але мені було страшно про це говорити: а якщо мене сприймуть за якусь божевільну?..»

Тоді лікар сказав: «Значить так, Катю, глибоко видихни і заспокойся! У тебе симпатоаденаловий криз, іншими словами, панічні атаки. Це неприємно, але не смертельно. Так, відчуття у цей момент не найкращі, але ти маєш пам’ятати одне: як би тобі погано не було, від цього ти НЕ помреш! Проблема існує більш на психологічному рівні, тобто, загрози життю немає. Серце здорове, ти навіть можеш пити каву! Рекомендую звертатися до дільничного лікаря, та, якщо відчуваєш потребу, до психолога…»

Ви б тільки знали, як мені стало легко після цього!!! Коли нарешті хоч хтось мені сказав, що у мене таке! Лікар порекомендував звістити всіх моїх рідних про мої атаки, сказати, щоб вони у таких ситуаціях вели себе максимально спокійно.

Як я позбавлялася цього

Того ж вечора я прийшла додому і одразу почала читати все про панічні атаки. Дійсно, це не смертельно, але позбавитися їх це зовсім не швидка справа. Деякі люди лікуються роками. Я розуміла, що мені важко самій з цим впоратися. Але нікого з хороших психологів я не знала, а до якогось шарлатана не хотілося втрапити.

На той час я навчалася в університеті. У нас як раз ввели психологію. Викладач виявилася дуже добродушною та приємною. Я вирішила підійти до неї із своєю проблемою. Я відвідала всього декілька сеансів. І знаєте, що? Мені стало настільки легше, що це важко передати словами!

Багато практик я робила після візитів: слухала музику, продовжувала відвідувати тренажерну залу, адже саме зала була місцем, де я могла відволіктися від поганих думок і зарядитися позитивом. Розповіла рідним та близьким про ПА, і вони почали мене правильно підтримувати. Але як саме я боролася, які методи мені допомогли?

1. В першу чергу, я твердо запам’ятала: що б зі мною не відбувалося під час нападу – я не помру!
2. Техніка дихання «пляшечка» (порада психолога). Під час приступу концентрувалася на диханні. Вся суть була в тому, щоб дихати не грудною клітиною, а животом. Тобто, набирати в себе повітря так, я набирається водою пляшка.
3. Взяти себе в руки. Якщо вже і починалася атака, то я старалася сісти, думаючи: ну, врешті-решт, я що, слабачка чи що? Злякалася якоїсь атаки! Злилася на те, що дозволила собі «нюняти». І все минало.
4. «Володарка часу». Якщо не допомагала попередня методика, хоча таке рідко бувало, я вчиняла інакше. Я знала, що напад рано чи пізно закінчиться, саме тому я стискалася і підсвідомо бажала, щоб мене добряче трусонуло. Дійсно, починало сильно трусити, але буквально хвилини дві, і все проходило. Тобто, я пришвидшувала процес.
5. Фільтруй оточення! Я перестала спілкуватися з людьми, зарядженими негативом. Взагалі, це правило корисне для всіх людей, не тільки тих, хто страждає на ПА.
6. Хобі. Мені допомагають розслабитися та відволіктися від проблем прослуховування музики, танці, малювання. Щодо малювання, є навіть спеціальна арт-терапія, що заспокоює, одна із практик з психотерапевтичних сеансів.
7. Фізичні навантаження. З цим проблем не було, адже після страшної для мене події мене наче переклинило, і я почала займатися спортом. Коли ти отримуєш фізичне навантаження, воно наче витискає моральне, а під час силового тренінгу виділяється гормон щастя – ендорфін. Ідеальні ліки від депресій, ПА і так далі.
8. Здоровий образ життя у цілому. Здоровий сон, правильне харчування, активний спосіб життя. Від недосипу перевантажується нервова система, від нестачі необхідних мікро- та макроелементів виснажується організм – тут все доволі просто.

Панічні атаки мовою медицини

Панічна атака це спонтанний, неконтрольований, незрозумілий, виснажливий для людини напад, що супроводжується тривогою та страхом. Це не хвороба серцево-судинної системи, і від неї не помирають – саме так мені сказав лікар-кардіолог. Ця фраза досі слугує мені суттєвим важелем підтримки, якщо я нервую.

Частіше за все, атака нагадує собою серцевий напад. Може підвищуватися тиск, серцебиття прискорюється, з’являється запаморочення, легка нудота, іноді навіть блювота. І це все завжди доповнюється страхом і тривогою. Часто у таких випадках люди починають викликати «швидку» або звертаються до лікарів. Але ті просто розводять руками. Можуть вколоти заспокійливе та снодійне. А напади повторюються…

Ця проблема лежить у площині між неврологією та психіатрією. Всі симптоми виникають через раптовий викид адреналіну, який дає сигнал організму: «бійся або тікай!»

Як можна діагностувати цю проблему у себе

В першу чергу, це почуття страху, тривоги, а також:

• переривисте дихання
• запаморочення
• нестача повітря
• пересихання у горлі
• відчуття «кому» у горлі
• прискорене серцебиття
• озноб
• тремтіння
• судоми
• дезорієнтація у просторі
• втрата відчуття реальності
• страх збожеволіти
• страх смерті
• скутість рухів та м’язів

Якщо напади повторюються, лікарі кажуть, що ви абсолютно здорові – тоді варто задуматися над візитом до невролога, психолога або психіатра. Цю недугу можна подолати без медикаментозної допомоги, але під пильним наглядом спеціалістів. Повне одужання настає не так вже ж і швидко, на реабілітацію йдуть місяці, а іноді й роки. Чим раніше ви звернетеся до спеціаліста, тим швидше забудете про це! А якщо не лікуватися, з часом напади можуть стати нестерпними, може виникнути агорафобія (боязнь відкритого простору), соціофобія, депресія, а при зовсім запущених випадках можливі спроби суїциду…

Коли починаються і як довго тривають панічні атаки 

Панічні атаки частіше за все розвиваються у молодих людей, у віці 25-40 років, у так званий «період найбільшої відповідальності». Людина вже закінчила навчання, вийшла з-під «батьківського крила» та зіштовхнулася з реальним життям. І вся відповідальність за своє життя, майбутнє, роботу, кар’єру та свою сім’ю падає на її плечі. З’являється багато побоювань не впоратися з цим, зробити неправильний крок. Щодня нервова напруга збільшується, тривога зростає, і нервова система може дати збій.

За тривалістю та інтенсивністю атаки можуть тривати від декількох хвилин до декількох годин, а повторюватися можуть від декількох разів на тиждень до декількох разів на місяць.

Атака може виникати як безпричинно, спонтанно, так і на фоні якоїсь події. Також вона може виникати як посттравматичний наслідок, який проявляється після пережитого стресу (нещасний випадок, втрата близьких, обстріли, теракти), з часом накопичувати у собі фобії, пов’язані з подією-каталізатором (страх салютів, страх швидкості, смерті, хвороби). Саме з таким типом зіштовхнулася і я.

Замість післямови

Зараз мені 24 роки. Я таки досі боюся йти в доросле життя – хоча вже давно фактично в ньому. Я встигла наробити помилок, боюся робити нові, але водночас розумію, що без них ніяк. Так, фобій я повністю не позбавилася. Під час реабілітації  цього року мені зробили операцію, яка пробудила у мені страх дитинства: страх задихнутися, втратити свідомість. Я боюся проблем зі здоров’ям загалом. Це все є.

Але я стала сильнішою! Я вчуся боротися зі своїми страхами, і поступово маю все кращі результати. Якщо у вас раптово почнуться панічні атаки – ви маєте велику перевагу переді мною: ви вже знаєте, що це таке. Звертайтеся за допомогою до лікаря, психолога, невролога, заручіться допомогою рідних, не підпускайте негативних людей – і боріться за своє здоров’я та душевний спокій!

Катерина МАЧУЛЬСЬКА

Пропонуємо прочитати корисні поради щодо налаштування позитивного мислення.