Досвід Наталії Балкової та її шлях до мрії

«Мрії збуваються», – переконує Наталія Балкова, яка народилася та виросла у селі Потіївка на Житомирщині і знову повернулася сюди разом з родиною після початку повномасштабної війни в країні.

До цього жила і працювала в Києві. У своїй оселі облаштувала міні-пекарню, запустила авторську лінійку пирогів, готувала різні вироби на замовлення. Вже тоді зрозуміла, що їй не вистачає місця для реалізації, хочеться більше спілкуватися та отримувати емоції від гостей і клієнтів.

«Так і виникла мрія – створити простір, де буде випічка, кава і моє серце, – пригадує пані Наталія. – У нас в «Петровському кварталі», де ми з чоловіком придбали квартиру, а на балконі була моя міні-пекарня, втілити задумане, не маючи великих фінансів, було неможливо. Далі була епідемія коронавірусу, коли складно стало усьому малому бізнесу. Я притихла. Подумала, що значить не час, можливо пізніше. Потім – війна. Страх, біль і думки про те, що більше ніяких мрій, адже головне – життя».

Вже перебуваючи в Потіївці, одного літнього вечора під час розмови подружжя відзначило, що в селі не вистачає кав’ярні, де можна було б посидіти, відпочити, як це буває в місті. Саме такий заклад Наталія з чоловіком і ризикнули відкрити. Розробили проєкт, показали його голові сільської ради, яка підтримала ідею, адже вболіває за розвиток села. Усі дозвільні документи отримали на сесії депутатів ОТГ і взялися за роботу. Витрачали кошти, виручені від продажу автівки. Їх відкладали на майбутнє, адже, зважаючи на ситуацію в країні, було важко спрогнозувати, що чекатиме найближчим часом.

«Так почалася історія нашої «Канапки» і втілення моєї заповітної мрії», – додає Наталія.

Втім, шлях до цієї мрії видався куди довшим та складнішим, ніж може здатися на перший погляд. Після закінчення школи Наталія за наполяганням мами намагалася вступити у Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова. Дівчина виросла у багатодітній родині колгоспників, можливості оплачувати навчання не було, тож підходила лише бюджетна форма. З третьої спроби їй все вдалося, від чого щасливі були всі. На другому курсі студентка знайшла підробіток, а закінчивши університет остаточно зрозуміла, що працювати вчителем не буде. На той час уже вийшла заміж, переїхала з чоловіком на Харківщину, а через рік народився син. Здавалося, що до Києва і своєї ще не сформованої мрії, не повернеться більше ніколи.

«З сином ми приїхали влітку до мами на відпочинок в селі і наша сусідка, яка працювала у 5-ти зірковому готелі в столиці, розповіла, що можна влаштуватися працювати туди – мити посуд. Я погодилася. Там мене помітив шеф кондитерського цеху і запропонував перейти на роботу до них – помічником кондитера. То був якийсь шалений і нереальний світ для мене.

Тільки з’являлися перші десерти «Тірамісу», «Пана кота», шоколадні муси, крем-брюле. Я поринула в цей світ шоколаду, карамелі, чистих білих фартушків та першого звучання англійської в моєму житті, бо в школі були уроки французької. Не мала змоги вчити мову, тож з розмовника й словника виписувала слова і так спілкувалася з шефом-іноземцем. Це було смішно, – не приховує Наталія Балкова. – Після цього ще кілька разів змінювала роботу – була старшим кондитером і шеф-кондитером в інших 4-ьох та 5-ти зіркових готелях Києва.

Поступово настало вигоряння і прийшло розуміння, що треба займатися тим, що робить тебе щасливою і наближає до мрії. Почала працювати вдома. Надихнувшись курсами по пирогах від засновник Гільдії пекарів України і проєкту «Суховій хліб» Дениса Суховія, роботою в «Академії кулінарного і Кондитерського Мистецтва Ектора Хіменес-Браво», створила авторську лінійку пирогів».

Повномасштабна війна внесла суттєві корективи у життя Наталії Балковій. Їй довелося залишити улюблену справу і перебратися в село. Заручившись підтримкою чоловіка, сестри і братів, за кілька місяців вдалося завершити усі підготовчі та оздоблювальні роботи, облаштувати та врешті відкрити для відвідувачів наприкінці вересня минулого року двері свого закладу «Канапка» в Потіївці.

«Вдячна громаді села, що підтримали наш маленький проєкт і таку мою велику мрію. Щодня, коли переступаю поріг «Канапки», відчуваю, що я на своєму місці, у своєму просторі, де мої дорогі гості. Купуючи каву, смакуючи свіжу випічку, вони дають мені той запас енергії та сил, що дозволяє рухатися далі і бути впевненою, що все вдалося. Це простір для дітей, родин. Мені приємно, що можу бути корисною своїм землякам. Не всі можуть щодня чи навіть інколи виїхати до міста з дітьми, поласувати хот-догом, бургерами, солодкою випічкою з пічки, ароматним какао і просто переключитися, побути з родиною в іншій атмосфері, але тут – в «Канапці», це поряд все і ми завжди раді усім», – говорить Наталія Балкова.

Для свого закладу подружжя обирало найкраще – продукцію, обладнання. Через це мали певні труднощі із постачальниками, адже логістика столичних компаній розвинена у великих населених пунктах. У села заходять неохоче, тож доводилося робити перші замовлення великі за обсягом, аби зацікавити везти продукцію в село. Вдалося домовитися із житомирською компанією за встановлення дорогої та якісної кавової машині. Наталія вдячна за розуміння, сервірс і довіру менеджерці Марині. До речі, для таких машин потрібна спеціальна очищена вода, заради якої їздять за 24 км у містечко Малин.

«Нас часто питають, чи не жалкуємо, що проміняли місто на село? Я відповідаю, що не важливо, де ти живеш, головне – як себе почуваєш. Разом з чоловіком плануємо залишатися в селі й надалі та плекати нашу спільну справу», – констатує Наталія Балкова.