Пішла з ІТ-сфери і завела кіз

Кілька років поспіль Олена Шеліна думала про переїзд в село, а остаточно реалізувати цю ідею змогла лише перед початком епідемії коронавірусу.

Тепер має будинок, город та господарство. Займається улюбленою справою і розповідає про будні у своєму блозі в мережі Інстаграм. Позиціонує себе як перший коуч на селі, ментор-наставник, «знає як звалити з айті і не стати бомжом».

У селі на Житомирщині поблизу містечка Звягель оселилася разом з коханим, з ним будували плани щодо облаштування садиби та ділили порівно усі обов’язки. Основна мета – зробити все, аби максимально почувати себе автономно. За одне літо звели каркасний будинок на присадибній ділянці зі старою хатою, встановили сонячні панелі, згодом завели кіз, курей та качок, овочі для власних потреб також почали вирощувати самотужки.

До травня 2022-го Олена 9 років працювала в ІТ-сфері, чоловік мав проєкти на фрілансі. Нині він у складі ТРО виконує завдання по охороні північного кордону, а Олена із червня минулого року займається коучингом, проходить різні навчальні курси і доглядає господарство. У вільний час переглядає серіали, спілкується онлайн з друзями, їздить у Київ, раз на тиждень або два навідується по справах у Звягель. Має власне авто, тож не доводиться підлаштовуватися під графік маршруток.

Раніше жила в Хмельницькому, орендувала квартиру в центрі. Після появи собаки і численних прогулянок з ним на природі у парку та за містом, зрозуміла, що хоче жити подалі від міської метушні, де більше простору й тиші. На той час була заміжня і чоловік такі погляди дружини не дуже поділяв.

«Потім ми офіційно розійшлися і через деякий час я познайомилася з іншим хлопцем. На той час Сергій уже 4-5 років жив на дачі, куди згодом переїхала і я разом із собакою та котами. Наш будиночок був повністю пристосований до життя, але там була маленька ділянка, аби розводити господарство, тому почали шукати інші варіанти. І от якраз напередодні пандемії ми оселилися у цьому селі і живемо тут три роки. З нашого боку вулиці лише чотири будинки, де живуть люди, то ж ми трохи наче на хуторі.

Далі по вулиці ще є хати. Загалом спокійно і затишно, якраз те, що хотілося. Гарна природа, Случ, ліс, автомобільна траса поруч, – говорить 32-річна Олена Шеліна. – В ранньому дитинстві я їздила в село до бабусі і трохи мала уявлення про домашніх тварин і догляд за ними. У хлопця такого досвіду взагалі не було, тому він дещо романтизував стосовно цього. Потрібну інформацію вивчав у інтернеті, зверталися за порадами до сусідів. Вирішили завести кіз, аби мати молоко і м’ясо. У селі є можливість випасати їх, заготовляти сіно. Це вже потім виявилося, що кози постійно шкодять – відриваються з прив’язу, об’їдають саджанці. За 800 гривень купили у селян козу з козеням.

На Новий 2022-й рік зробили собі, точніше козам, подарунок і придбали ще козла. Трохи запізно про це подумали, тож і поповнення відповідно теж отримали пізніше. Зараз є дві дійні кози, козел і п’ятеро козенят. Поки все молоко для них. Наприкінці минулого літа та восени варила на продаж із козиного молока бринзу, а із купленого в сусідів коров’ячого – панір. Отримувала замовлення навіть з інших міст. В тиждень виходило десь три-чотири головки сиру по 400 г.

У мене плани «наполеонівські» – збільшувати кількість поголів’я, розібрати стару хату і збудувати новий будинок відповідно до сучасних екологічних трендів, обробляти городи, але цього року поки лишу ще все як є. Грядки зроблю невеличкі – для себе. Трохи куплю ще курей. Головний акцент на кіз та молоко. Незабаром почнеться випас, то буду ходити їх пасти на поле. Залишається ще робота – коучинг. На цьому окремий фокус. Звичайно, коли ми удвох з хлопцем працювали, то було легше та вже рік усе на мені. Втім, я намагаюся робити так, щоб не бути залежною та прив’язаною до господарства. Все підлаштовано під мій графік.

Тобто, коли прокинулася, тоді і йду поратися, вигулювати та годувати. Коти і собаки їдять сухий корм, для кіз – сіно, вода, додатково купуємо зерно, буряки, картоплю. Я не займаюся господарством 24/7, хоча багато хто в селі живе саме так. Якусь важчу роботу прошу виконати сусіда і оплачую це. Мені краще заробляти гроші, сидячи за комп’ютером і мати можливість заплатити за допомогу іншим, коли потрібно. Люблю місце, де зараз живу, тут мені комфортно. Якщо навіть війна не вигнала мене звідси, то навіть не уявляю, що має статися, аби я захотіла поїхати з села».