Як відроджують породу унікальних поліських коней (ФОТО) | Times ZT

Як відроджують породу унікальних поліських коней (ФОТО)

Від Київського моря до Шацьких озер, 300 кілометрів через усе Полісся, селами, лісами та болотами – саме таким був маршрут, який на початку осені минулого року здолали п’ять вершників на поліських конях.

Задумка такого походу виникла ще за два роки до цього у власника стайні на хуторі «Щербаті Цуглі» на Київщині Юрія Ягусевича, а реалізували її спільно з представники проєкту «Хащі», які знімали відео про кількаденну мандрівку і нещодавно презентували його на своєму ютуб-каналі. Їх об’єднала мета – привернути увагу до проєкту відродження цієї породи коней, перевірити і показати їх особливості та характерні якості, популяризація і демонстрація того, на що вони здатні у рідній стихії. На два тижні уся команда ентузіастів, серед яких натхненник подорожі Ягусевич, етнограф і мандрівник Олексій Нагорнюк, знімальна група «Хащі» разом із засновником Володимиром Коханом, пересіла на коні. Для декого цей досвід був першим у житті. Побували там, де збереглися релікти поліської культури: осередки бортництва, місцеві виконавці давніх пісень, майстри-ремісники (ковалі, гончарі, бондарі, ткалі).

Поліські коні витривалі, не вибагливі, не бояться холоду, втім, попри це, сьогодні вони на межі зникнення. Виправляти це кілька років тому і взявся Юрій Ягусевич. Спільно з однодумцями шукає та викупляє нащадків породи у різних куточках Полісся, утримує і доглядає коней на території стайні в селі Прибірськ Київській області. За минулий рік табун поповнилося молодняком – мають 6 лошат, а днями частина коней відправилася освоювати нову територію на Хмельниччині. Поки у стайні в очікуванні весняного поповнення, увесь торішній і позаминулорічний «приріст» лошат, нещодавно придбана кобилка і жеребчик Фунтик вже обживаються у Маліївці в загоні біля палацу Орловських, який став музеєм, отримавши у спадок від санаторію будівлю і 17 гектарів земель, придатних для випасу. Таким чином, у двох загонах в різних областях тепер мешкає 14 коней, по 7 у кожному. До слова, більшість старших були знайдені й придбані в господарів на Житомирщині.

«Якщо раніше нам телефонували раз на три місяці, що знайшлася коняка така, як ми шукаємо (і це ще зовсім не означало, що це саме те, але великий шанс був), то зараз раз на півроку. І це на фоні тотального зменшення поголів’я коней на Поліссі. Тобто ми таки добираємо останніх, – відзначає Юрій Ягусевич. – В описах з експедицій 20-х та 60-х років зазначається, що найбільша кількість поліських коней була по річках Горинь та Прип’ять. По Київській та Житомирській областях на «предмет» поліського коня нами вже все вичерпано, тож їздили в луги річки Горинь та трошки Прип’яті. Результат перевершив очікування. Там все ще можна зустріти поліщуків як на випасі, так і за роботою.

Маємо надію в майбутньому відібрати когось з них для розмноження. Молодого жеребця Фунтика, як завжди, знайшли випадково, коли йому було менше двох років. Народжений поблизу Народичів, 140 см зросту та з усіма ознаками поліської породи. Його поява у стайні особливо важлива, адже усі попередні лошата народжені від одного жеребця і їм потрібен кавалер. Мало того, ми вже й не сподівалися знайти його в нас. Кошти на придбання Фунтика перерахувала велика кількість людей. Просто свято якесь. Його зробили люди для людей і передусім для коней. Це як карма: коні, яких ми експлуатували і довели до знищення, тепер нами ж (людьми) і рятуються».

Великий кінний похід, що в тому числі проходив і через населені пункти Житомирської області (Древлянський національний парк, закинуті та відселені після аварії на ЧАЕС села в Народицькій ОТГ, де хати поруйнувалися, а церкви стоять), – лише частина тих заходів, які проводять у рамках проєкту з відновлення породи коней, що століттями вважалися символом поліської культури, а нині про них мало хто знає.

Час від часу, здебільшого на вихідні, «Щербаті Цуглі» влаштовують кінні походи по дикій місцевості на відстань 30-40 кілометрів і до них запрошують долучатися всіх бажаючих, достаньо лише сконтактувати з організаторами. Більше того, приїхати, познайомитися, погодувати та навіть покататися на конях можна безпосередньо на території хутора. Влітку минулого року там організовували дитячий історичний табір, в програмі якого з-поміж іншого була і їзда верхи на коні.

«Багато хто скаже, що на конях можна заробляти, але в нас є нюанс – кобили мусять народжувати, бо інакше не зможемо відновити породу. Тому у стайні кобили завжди або вагітні, або з лошатами, що ускладнює постійну роботу з ними. Власне, на останніх місяцях вагітності і на перших місяцях вигодовування вони не можуть працювати. Лошат так само потрібно утримувати, поки вони не підростуть. Тобто це не є прибутковим проєктом. «Щербаті Цуглі» можна підтримати фінансово, переказавши кошти на карту або ж відвідавши ті події, які ми організовуємо, взявши участь походах і мандрівках. Ви не просто цікаво проведете час, а ще й з користю, підтримавши таким чином відродження поліського коня», – пояснює Юрій Ягусевич.

У «Щербатих Цуглів» двічі горіла стайня, коні дивом не постраждали, а от запаси сіна довелося поновлювати: знайти де придбати, зібрати гроші, організувати доставку, розвантажити, і все це в найшвидші терміни.

Попри те, що у дикій природі, поліські коні можуть пити з болота і їсти осоку, у стайні Ягусевича для них створили куди кращі умови. Годують поліським сіном, а ще в раціоні – овес, яблука і навіть гарбуз. За приблизними підрахунками, вартість утримання одного поліського коня на добу – від 100 гривень. Щоб викупити його у попередніх власників, а ті не завжди охочі лишатися без роботящого помічника, потрібно 20-25 тисяч гривень. Кошти допомагають збирати небайдужі з різних куточків країни, а також жертвують меценати, які поділяють прагнення Ягусевича відродити породу. Витрачають власники й особисті гроші або ж зароблене на інших активностях і заходах, які постійно проводять на території хутору для відвідувачів. Крім цього, реквізити та інформацію про потреби регулярно публікують на сторінці стайні у соцмережі.

А ще там не лише знайомлять із її жителями, кожен з яких має ім’я та історію, але й розповідають про їх звички, характер. Деяким поліським коням не лише вдалося знайти другий дім у табуні своїх родичів, але й обзавестися опікунами. Приміром, у кобилки Полі опікуном визвалася бути Галина Рудик із Щасливого, що на Київщині. Вона сама звернулася до «Щербатих Цуглів» з такою пропозицією, хоча до цього справ із конями не мала, але завжди їх любила. Юна пластунка Нися теж опікується коником – на Святого Миколая батьки подбали про це і тепер вона може приїздити до своєї Кнопки. Прикордонник Тарас Бобровський взяв опікунство над молодою кобилою Мишою, яка ще у місячному віці вже бігала у 100-кілометрові походи. Коваль і мосяжник з Бойківщини Святослав Ігорович разом зі своєю майстернею проявили ініціативу, і завдяки продажам робіт, забезпечують утримання одного поліського коня в зимовий період.

Реквізити для підтримки проєкту з відродження поліського коня 4731 2191 1362 7115 (картка ПриватБанку)

У жовтні 2020 року в Україні презентували проект з відновлення популяції поліських коней, перший етап якого – експедиційна робота з пошуку коней, за ознаками близькими лісовому тарпанові.  Лише зовнішніх ознак замало – породу перевіряють вчені. У жовтні коней на хуторі «Щербаті Цуглі» переміряли та відібрали зразки для ДНК-експертизи і подальших досліджень. Сучасна система генетичних досліджень дає можливість отримати досить швидкі результати селекції. Перші здобутки цієї ініціативи можна буде побачити вже за 15 років. Поліські коні досить унікальні, мали високу продуктивність, підходять для роботи та сільського господарства, у них м’який характер, дружній до людини. Враховуючи відокремлену культуру Полісся, особливості ґрунту та лісу, іншим коням тут було важко вижити. Поліського коня вигідніше було утримувати з економічної точки зору. У 1962 році ця популяція ще існувала. Загалом, кінь поліської породи відповідає вимогам, які висуває місцевість: зріст коливається в межах 140-146 см, має сухі міцні кінцівки, п’ятку на копитах, переважно темної масті, на кінцівках – зеброїдність. До речі, чорна грива, вкраплення, смуга і темні копита – це саме те, що лишилося у спадок поліським коням від диких. Призначення поліського коня сьогодні, за словами учасників проєкту, – кінний туризм.

текст Юлія Демусь

фото «Щербаті Цуглі»

Будьте першим, хто прокоментував "Як відроджують породу унікальних поліських коней (ФОТО)"

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.


*