Пішов на війну “у пошуках пригод” – блогер-десантник Валерій Ананьєв про армію, владу та життя

DSC 0502 Kopyrovat  777x437 - Пішов на війну "у пошуках пригод" - блогер-десантник Валерій Ананьєв про армію, владу та життя

Життя військового ніколи не можна назвати легким, тому що воно перетинається з армійськими труднощами та українською бюрократією. За плечима нашого героя – звільнення Слов’янська, Маріуполя, бої у Вуглегірську та котел у Дебальцево. Його перші відео потрапляли на екрани телебачення. У них він показував реалії гібридної війни, до якої ніхто не був готовий. Після контузій відправився у подорож європейськими містами, пройшов понад 2000 кілометрів та встановив прапор з Майдану в мисі Фінністерре (Іспанія), підкорив найвищу гору Африки Кіліманджаро. Валерій Ананьєв, колишній військовий 25-ї бригади, автор книги «Сліди на дорозі» розповів журналістам Times.ZT про своє екстремальне життя.

На початку війни з Росією ви зняли ролик, який набрав сотні тисяч переглядів і зробив вас відомим. Розкажіть, чи хотілося вам цієї популярності?

Якщо вам хтось скаже, що не хоче популярності, це буде відверта брехня. У кожній людині це є. Глибоко в душі, зізнається вона собі чи ні, вона бажає популярності. Якщо б люди не хотіли цього, вони не обирали б собі одяг по кольору, не обирали собі зачіски. Вони хочуть визнання, просто в суспільстві виклики визнано вважати соромними. Радянський союз виховував у людей комплекс – багатим бути соромно. Звичайно хотілося, збрехав би, якщо не хотів. Я б міг покрутити носом, як гарна дівчинка, «що так вийшло».

В той час, коли ви перебували в окопах, було відчуття, що армію «зливають»?

Держава не підтримувала, але це почуття не виникало. Воно  було і ніколи не зникало з початку мого перебування в армії. Нас «зливали» ті, які були поруч з нами. Злиття могло бути різним, якщо хтось здає наші позиції, то ми це знали. Це було зрозумілим, на будь-якій війні таке є. Але справа в тому, що таке злиття дуже багатогранне. Воно не тільки за Росію і за гроші. Наприклад, наші командири «жерли» краще, ніж ми. Зі сторони солдата, армія – це була повна срака.

Надходили до вас погрози з Росії чи окупованих територій?

Так, реальні люди, пропонували зустрітися за гроші. Але не дурний, щоб приходити.

На початку війни українці збирали кожну нитку для армії, продукти, бронежилети. Але поступово населення забуває за загиблих героїв, говорить про те, що «втомились від війни». Коли відбувся той перелом «забуття»?

Я таких людей не знаю. В моєму колі таких людей немає. На мою думку, кожна хвиля патріотизму проходить. Чи знають про це люди, думаю, що так. Справа не в тому, що люди втомилися, це вигадали такий епітет людям, щоб вони собі вигадали виправдання. В більшості це люди, яких не обходило це з самого початку. Як вони можуть втомитися, це ж маячня. Вони як не хвилювалися, так і не хвилюються.

Влада постійно говорить про те, що нам потрібно повертати територію, але не говорять за людей. Що робити з людьми, які втратили довіру до української влади?

Лише освідчувати, показувати альтернативу. Альтернативу, як може бути інакше.

Ви вважаєте, популісти принесли війну на Донбас?

Я, ви, ми всі принесли її туди. Своєю бездіяльністю, безвідповідальністю, в тій чи іншій мірі. Усі. Інше, коли хтось став свідомим і він почав щось робити, став на стежку змін. А хтось «втомився від війни» з самого початку. Завжди попит на популізм буде, завжди є відсоток мало освічених людей. Це люди, які голосують за пенсію. Але якщо спитати, що таке Пенсійний фонд, то ніхто не відповість. Люди голосують за смердючий популізм. Цікаво в нас відбуваються вибори: голос наркомана, який тільки вийшов з тюрми, проголосував і знову на наступний день когось вбив та сів, оцінюється на рівні голосу людини, яка має чесний бізнес, підняла двох дітей і живе по совісті. Їх голоси рівноцінні. За перший варіант – їх завжди буде більше. В такій системі нашої демократії, наші політики приділяють увагу першій стороні. Вони всі перетворюються в «кон’юктурщиків». Треба змінювати систему голосування, як в США. Там спочатку голосують за тих, хто буде голосувати, а потім вони голосують за певного кандидата. Це трошки краща система, але я можу помилятися. Я ж не політолог, я просто солдат.

Задля чого ви пішли на війну?

Хотілося пригод. Причина «чому я там залишився», вже інша.

Які недоліки в українській армії?

У кожній сфері свої недоліки. Конкретно армії – це відсутність ідей, міфів, традицій. Армія не може існувати без традицій. Як можна людині без традицій, без романтичних речей, сказати про те, що за «щось» ти повинен померти. Тому мають бути традиції, з якими свідома людина може сісти і на певний час обманути себе. Та пожертвувати собою. Бо життя людини – це найцінніше, що є.

Як важко ветеранам знайти себе в мирному житті?

Залежить від людини. Справа не в тому, ветеран чи не ветеран, в нас купа інших людей, які не можуть знайти себе.

Назвіть головну проблему сучасної влади?

Безсовісність. Через це вони йдуть на компроміс зі злом. Вони йдуть на угоду з совістю, перетинають межу недозволеного. Саме через це вони перетнуть межу, коли усі хороші людські риси перетворюються на рудимент.

Як часто вас затримувала поліція? Чи заводили на вас кримінальні справи?

Було діло, перший раз у 16 років. До мене прийшов чолов’яга, я за одного заступився на тренуванні. В іншого батько був бандитом, вони прийшли до мене додому, я дав їм п*зди. Вони написали на мене заяву, на суді мене виправдали. Пізніше на них завели справу. За останні 7 років я вперше побився з цивільним. Я забув, що люди пишуть заяви в поліцію. В армії все інакше, люди відповідають за свої слова, свої вчинки, ніхто ні за кого не заступається. Ти знаєш, якщо ти щось вчинив, то будеш за це відповідати.

Зовсім скоро нас очікують Президентські вибори. Кого ви бачите або не бачите Головнокомандуючим української армії?

Капітана Америку! Це був би ідеальний варіант. Хороший персонаж в президенти – це персонаж із коміксів.

Чому ви вирішили піти після війни по Європі?

Цікаво було, чому б ні. Мені сподобалося.

Чому ви взяли псевдонім «Ананьєв»? Звідки він взявся?

У 2014 році визначили нагороду за мою голову, тому і змінив. Щоб відокремити себе від батьків. Бо я і так на війні, мене кожен день намагалися вбити.

Під час вашої подорожі Європою, у Вероні (Італія) ви зустрілися з відомим російським пропагандистом Артемом Шейніним? Чи було у вас бажання дати йому «по морді»?

Те, що я хотів, я зробив, але бажання було.

Чим відрізняються українці в Україні від тих, хто живе за кордоном?

Мало чим. Можливо українці за кордоном трошки наївніше сприймають те, що в Україні. Ця наївність є, і це цілком зрозуміло. Вони це все спостерігають з екранів телевізорів. Вони собі це все уявляють, інтерпретують виключно із свого досвіду. Але реальність завжди інакша, ніж на картинці.

Чи готові європейці у разі повномасштабної війни з Росією відгородитися від України?

Так, «по щєлчку». Вони навіть не знають, де ми знаходимося. За останні чотири їм трошки цікаво за нас. Мені наприклад цікаво, де знаходиться Сирія. Так само вони не знали, де знаходиться Україна. Вони навіть пов’язують нас з Росією, як єдину територію.

Чи зможе Росія визнати свою провину перед Україною?

Якщо уявити, що в Кримський міст було «вбухано» близько 3 млрд. доларів і пізніше вони будуть змушені віддати Крим разом з ним, цього не буде. Але єдиний варіант повернення Криму – розвал Російської Федерації. Від анексії туди виїхало понад одного мільйону російських громадян, в т.ч. російські військові. Вони асимілюють росіян в Криму. Там повним ходом йде русифікація. Лише розвал допоможе.

Будьте першим, хто прокоментував "Пішов на війну “у пошуках пригод” – блогер-десантник Валерій Ананьєв про армію, владу та життя"

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.


*