Пів зарплати за кімнату: як виглядає ринок оренди в Житомирі

Для багатьох житомирян знайоме це відчуття: ніби працюєш, маєш стабільний дохід, але все одно не можеш дозволити собі просту річ – орендувати житло так, щоб це не створювало постійного фінансового напруження.

Знайти роботу в місті – ще не означає мати можливість нормально жити. Бо значна частина зарплати банально йде на оренду. За даними дослідження DIM.RIA та robota.ua, житомиряни витрачають на оренду майже половину зарплати – близько 47%.

Сьогодні однокімнатна квартира в Житомирі в середньому коштує 8-10 тисяч гривень. Такі реальні ціни на ринку. 

Паралельно середні зарплати у більшості вакансій коливаються в межах 20-30 тисяч. На перший погляд, цифри ніби сходяться. Але тільки до того моменту, поки не починаєш рахувати повсякденні витрати.

Тому що за цією арифметикою ховається інша реальність: оренда забирає третину доходу, а часто – майже половину. А ще є комунальні платежі, транспорт, продукти та інші базові речі, без яких неможливо обійтись.

У підсумку навіть люди із середньою зарплатою опиняються в ситуації, коли окреме житло – це вже не щось базове, а рішення, яке доводиться добре зважувати.

І проблема тут не лише в цінах, а в тому, як працює сам ринок.

Житомир – це місто, де попит на оренду стабільно більший за пропозицію. Квартир не так багато, як здається, і це особливо відчутно, коли починаєш реально шукати житло. Варіанти або швидко зникають, або не відповідають своїй ціні, або одразу виходять за межі бюджету.

Тому знайома для багатьох ситуація, коли за нормальну квартиру потрібно буквально “встигнути”: швидше подзвонити, швидше погодитись, інколи – закрити очі на недоліки. Бо якщо ні – її просто зніме хтось інший.

У таких умовах ціна формується не стільки якістю житла, скільки тим, скільки люди готові витримати. І поступово це стає нормою.

Далі картина тільки ширшає.

Житомир не є містом із високими зарплатами. Ринок праці тут обмежений, і доходи не ростуть так швидко, як витрати на житло. У результаті з’являється постійний розрив: заробіток залишається на одному рівні, а оренда поступово “підтягується” вгору.

Паралельно майже не з’являється доступного орендного житла. Новобудови є, але вони більше про купівлю, ніж про оренду. Якоїсь системної історії – наприклад, розвитку доступного житла чи підтримки орендарів – фактично немає.

У цю ж логіку вписується і поведінка власників. Для багатьох квартира- це інвестиція. І коли попит є, знижувати ціну ніхто не буде. Швидше навпаки – її піднімають до того рівня, який ще погоджуються платити.

До цього додається і загальна ситуація в країні: переміщення людей, зміни попиту, нерівномірне навантаження на міста. І навіть Житомир, який часто здається спокійнішим, усе це відчуває.

У результаті виходить доволі проста, але неприємна річ: значна частина людей фактично працює на оренду. Не в прямому сенсі, але відчуття саме таке – коли після основних витрат залишається мінімум для себе.

Через це люди відкладають переїзд, довше залишаються жити з батьками або обережніше змінюють роботу. Не тому, що не хочуть, а тому що не впевнені, чи потягнуть житло.

Це не унікальна ситуація – подібне можна побачити і в інших містах. Але в Житомирі вона особливо помітна, бо тут немає ні високих зарплат, ні великого вибору житла, який би цей тиск трохи пом’якшив.

Ціни ростуть швидше, ніж доходи, а вибір залишається обмеженим. І саме в цій точці зараз і знаходиться місцевий ринок оренди.

ОЛЕКСАНДРА СУПРУНЕЦЬ

Видобуток титану на Житомирщині: “золото Полісся” чи екологічна загроза?