По той бік ширми: у Житомирі згадували 92 роки історії театру ляльок (ФОТО)

У глядацькій залі ми зазвичай бачимо ляльку. Вона сміється, сумує, свариться, потрапляє у пригоди й оживає просто на очах. А людина, яка дає їй голос і рух, нерідко так і залишається по той бік ширми.

26 вересня у Житомирському академічному театрі ляльок говорили саме про цей невидимий глядачеві світ — людей, вистави, режисерські пошуки та традиції, з яких протягом десятиліть складалася історія театру.

З нагоди відкриття 92-го театрального сезону тут провели обласний семінар з театральної ляльки. Подія вийшла камерною: без великої сцени й численної публіки, зате серед людей, для яких театр ляльок — професія, захоплення або вже значна частина життя.

Головний режисер театру Нікіта Перцев провів лекцію про режисерів, які в різні роки формували його творче обличчя. Говорили про знакові постановки, сценічні рішення, роботу з театральною лялькою та традицію, що передавалася від одного покоління митців до іншого.

Окремою сторінкою цієї історії став вплив школи Леся Курбаса. За словами організаторів, її традиція продовжувалася у Житомирському театрі ляльок через учнів і послідовників Курбаса, які працювали тут режисерами.

А частину театральної історії цього дня можна було не лише почути, а й побачити.

На виставці зібрали історичних театральних ляльок — персонажів вистав різних років. Колись вони виходили на сцену, мали свої ролі й власну публіку, а тепер стали частиною пам’яті театру. Поруч — старі фотографії людей, які створювали вистави й працювали з ними.

Серед учасників зустрічі була й акторка Тетяна Соловйова. Вона прийшла до Житомирського театру ляльок у 1973 році й віддала йому 48 років творчого життя. Тож розповідь про минуле цього дня доповнювали люди, для яких воно — не архівна історія, а власні спогади.

Та театр живе не лише минулим. На фотографіях із семінару поруч зі старими ляльками й архівними світлинами — зовсім молоді обличчя: актори та люди, які працюють із театром сьогодні. Усміхаються, слухають, спілкуються, розглядають своїх сценічних попередників.

Під час заходу Нікіті Перцеву також присвоїли почесне звання «Майстер народної творчості».

92 роки для театру — солідний вік. За цей час змінюються режисери й актори, декорації, вистави та самі ляльки. Одні персонажі залишають сцену й оселяються на виставках, на їхньому місці з’являються нові.

А по той бік ширми знову стоять люди. І роблять так, щоб лялька ожила.

ФОТО: ТАРАС ОРЕШНІКОВ

Поки глядачі аплодують: що відбувається за лаштунками дитячої сцени у Житомирі (ФОТО)