Поліція проти маршруток: чим завершиться операція «Перевізник»?

Останній декада липня шокувала Україну: десятки пасажирів автобусів загинули або зазнали каліцтва у страшних аваріях на дорогах Житомирської та Миколаївської областей. Після цього уряд розпочав «акцію занепокоєння» і застосував зброю масової пропаганди: мовляв, треба зупинити свавілля нелегальних перевізників…

Почалися масові перевірки на дорогах. Викрилися факти масових порушень на маршрутах. Але виявилося не все так просто.

Брак комунального транспорту

Перед нами стоїть два важливих питання: перше – звідки взялися на українських дорогах маршрутки, друге – скільки комунального транспорту є в містах України. Чому це важливо? Тому, що державна влада не розуміє всіх масштабів проблеми.

Після 90-х років радянські комунальні парки почали скорочуватися і часто за нелегальними схемами передавалися до приватних власників, що стало причиною зростанням кількості маршрутних таксі. Але, на жаль, вони стерли межу між поняттями приватного і комунального транспорту. Цим кроком маршрутки стали повноправними гравцями на ринку.

Де ж ховається каталізатор проблем? Багато хто з політиків та заангажованих ЗМІ почали говорити, що в Україні майже не існує комунального транспорту, як тролейбуси чи трамваї. Заради справедливості – міських автобусів справді майже не існує. Прийшли замість них переобладнані під автобуси «бусики», які і почали нелегально перевозити громадян спочатку по містах, потім по регіонах та країні в цілому.

Довго це тривати не могло. Тоді, як і зараз, почали масові перевірки, ловили таких відчайдухів, поки вони не стали переходити «на бік добра», домовляючись з органами місцевої влади, які тарифи вони встановлюють. Більшість міст залишилися сам на сам з розпроданим або застарілим автопарком. «Рішали»-перевізники ставили ультиматуми: або підвищуйте тарифи для нашого збагачення – або ми домовляємося з міліцією, але тоді шукайте вітра в полі і ніхто нас зупинити не зможе.

Механізми контролю все ж знайшли. Громади повставали проти такого свавілля. Муніципалітети вирішили закуповувати автобуси, щоб вигнати з ринку перероблені буси, які становили до 2000 років майже 70% всього ринку. Невдовзі органам місцевого самоврядування почали надавати фінансові ресурси для пільгових категорій. Цим влада створила ще один механізм впливу на приватних перевізників. У відповідь маршрутники почали вичавлювати пільговиків, що почалося як поширене явище десь після 2005 року.

В результаті що ми маємо зараз: парки приватних перевізників не оновлюються, а маршрутки типу «Богдан» і «Рута» є одним із найжахливіших інструментів тортур в будь-яку пору року.

Водії на вагу золота

Хороші водії зараз їдуть до Польщі, заробляючи на власні потреби та потреби сім’ї. Але так було не завжди. В Україні не можна сказати, що всі водії маршруток хами, постійно говорять по телефону, вмикають «мотильків над тайгой» і згадують правила дорожнього руху лише після того, як побачили патрульну машину. Це стереотип, який формувався понад 10 років телевізором та постами у Facebook.

Водії стають лихими почасти через нетолерантне ставлення до себе з боку пасажирів – які, наслухавшись «зомбоящика», стараються зіпсувати йому настрій на весь день вперед. Це надзвичайно нервова робота. Додаємо до цього тиск з боку власника маршруту, який встановлює таксу, необхідну для здачі в касу в кінці робочого дня. А також фізичне та моральне виснаження, що супроводжується 12- годинним робочим днем.

Ринок перевезень досі поза дієвим контролем

Головною причиною, що призвели до жахливого ланцюга трагедій на Житомирщині та Миколаївщині, стала відверта халатність «Укртрансбезпеки» та Національної поліції. Декілька місяців тому ми писали про те, чому громадяни обирають перероблені буси замість ліцензійних автобусів. Відповідь по собі проста – зручність та швидкість. Так, існує інша сторона медалі. Багато міжміських автобусів не мають дозвільних документів і працюють за схемою попутного транспорту. Часто вони переобладнані на пасажирські автобуси, але при цьому власники перешивають салон, встановлюють якісні сидіння (нерідко із шкірозамінника), інколи потрапляємо й на кондиціонери.

Питання залишається відкритим, чому кількість нелегалів зростає невпинно. Мабуть, тому, що багатьом пасажирам плювати на безпеку, вони не беруть квиток як гарантію або захист їх прав, очікуючи на боже благословення на дорогах. Якщо ж подивитися на ліцензованих перевізників, то там ситуація ще гірша. Автобуси, які відправляються на рейси, знаходяться в жалюгідному стані, більшість з них це «Богдан» та «Еталон».

Є такі субперевізники, які беруть в оренду у головного власника в оренду пошарпаний автобус та заробляють на цьому гроші. Вони прагнуть покращувати якість орендованого транспорту, щоб його пасажири мали бажання сідати в цей автобус.

Часто на сесіях міських рад перевізники приходять і кажуть на камеру, що 5-7-9 грн. недостатньо для того, щоб ремонтувати автобуси, платити зарплатню, утримувати офіс. І міська влада йде на те, щоб задовольнити ці вимоги. Результату як такого не побачимо, маршрутки як були розваленими, так і будуть. Найбільше, що гнівить в даній ситуації, так це те, що «бідні» власники маршрутів мають десь знайти гроші, щоб придбати собі приватне авто високого класу, відправити доньку відпочивати у Шарм-ель-Шейх, купувати речі від дорогих брендів – а народ катати на своїх таратайках, аж до нової трагедії біля нової Глибочиці…

P.S. Ніби наврочили… В ніч на 28 липня з’явилося повідомлення про нову трагедію. У Чернівецькій області мікроавтобус потрапив під поїзд: 2 загиблих, 7 поранених, з них троє у реанімації. І що сталося? 62-річний водій примудрився не помітити потяг на переїзді. А марка мікроавтобуса – “Mercedes Sprinter”… 

Далі буде…

Юрій МЕЛЬНИК