Проект ESCAPE: Старий водяний млин в с. Вiльха

В селi Вiльха, що на Житомирщині, до цього часу залишився старий водяний млин.
Об’єкт в дуже хорошому стані, залишилось працююче обладнання. Теперішній власник млина шукає спонсорів та меценатів, які б допомогли відновити цю пам’ятку історії.

Водяні млини з’явилися на території України ще в XII ст., а з XIV ст. часто згадуються у давньоруських пам’ятках. Вони виникли в умовах натурального господарства і були нерозривно пов’язані з хліборобством. Значного поширення набули вже з XVII ст.

У водяних млинах для піднімання води в зрошувальні канали служили водяні колеса, які використовували енергію води, і являли собою перші найпростіші гідравлічні двигуни.

Для України характерні два типи водяних млинів – стаціонарні (гребляні) і наплавні. Наплавні млини базувалися лише на великих річках, зокрема Дніпрі, Десні, Сеймі. Основою, на яку встановлювали саму конструкцію млина, були човни (баржі). У разі потреби наплавні млини могли переміщуватись річкою. Водяні колеса весь час удосконалювалися. Так були винайдені досить складні пристрої і механізми, які дозволяли використовувати силу води не тільки для помелу зерна, але і для виконання найрізноманітніших робіт. Водяні колеса обертають верстати, приводять у рух ковальські міхи, допомагають металургам підіймати руду із шахт.

Для влаштування млинів на рівнинних річках доводилося влаштовувати ставки, зводячи греблі. У гірських і підгірських районах млини рідко зводили біля самих річок, адже повені могли знищити споруду. Тому млини будували на деякій віддалі від русла річки, а до водяного колеса, яке приводило в рух млинові механізми, воду з річки підводили спеціальним каналом – млинівкою. Вона закінчувалась жолобом, по якому вода подавалася до колеса. Цей жолоб називався ринва, а жолоб для спуску зайвої води називався пустою чи яловою ринвою; у його верхній частині поміщався затвор – заставка чи застав. Під колесом, для запобігання розмиванню влаштовувалося вимощення – лодя. Місце від заставки до лоддів називалося приводні.

Стаціонарні водяні млини, залежно від системи приводу, тобто подачі води до колеса, поділялися на пристрої з верхнім і нижнім боєм. У млинах з нижнім боєм, що називалися підсубійними, підсубійниками, підслідниками, колесо-привід оберталося під тиском течії, а в млинах з верхнім боєм – коречних, корчаках – воно рухалось водою, що жолобами подавалася зверху й спадала на лопаті-ковші. Далі принцип дії механізму однаковий для всіх типів млинів.

Закріплене на другому кінці валу колесо, по краю якого симетрично розміщені кулачки (дерев’яні зуби), приводить в рух веретено, зачіпаючи кулачками цівки баклуші, закріпленої на вертикальному металевому стрижні. З рухом вертикального вала обертається верхнє жорно. Спідній камінь не рухається. Над жорнами був ківш для зерна, а борошно висипалося в спеціальний відсік. Весь цей механізм помелу зерна встановлювали на невисокому помості.

Поступово здійснювався перехід до більш продуктивних верхньобійних коліс, почали застосовувати метал для валів та інших деталей, збільшувався діаметр колеса для підвищення потужності водяного колеса.
В наш час вцілилих водяних млинів залишилось мало. Ці пам’ятки технічного прогресу мають велику наукову та культурну цінність.

Хочете дізнаватися більше? Підписуйтесь на канал проекту: www.youtube.com/projectescape

Нагадаємо, Де шукають «скарби Шодуара»? Таємна золота лихоманка у Житомирі