«Пташечка – це ворона. А я – Ангеліна Романівна!..»

Була одна не дуже чемна людина, яка відреагувала на «перли» моєї дочки свого часу так: «Що тут такого? Таких висловів у Інтернеті хоч греблю гати…» Ну, і гатіть! Але моє дитя унікальне, тому її слова для мене є дуже важливими. Історичними, якщо хочете. Вибачайте!..

Хай я буду егоїсткою, але я буду нею заради нас з доцею та синочком. Бо вони для мене – понад усе. Знаю, що багато хто не побачить в розповіді нічого особливого – бо таких мам з їхніми дітьми мільйони. То що мені до тих розумників?

Намисто з «перлів»

Ліночці було 3 роки і 4 місяці. До її бабусі Тоні на ювілей приїхала її сестра, бабуся Оля. Ну, Ліночка спілкується з нею, щось їй розповідає тощо. А бабуся Оля все приказує: «Ой, ти моя пташечка… Ой, ти моя пташечка!..» А Ліночка одного разу як видала: «Пташечка – це ворона. А я – Ангеліна Романівна!»

Доці 3 роки і 8 місяців. Ліночка не ходить у садочок, хворіє – у неї сопельки, кашель. Я сиджу з нею вдома. Вдень пора лягати спати. Ми лежимо у ліжку і гуляємося, балуємося, сміємося… Вона так щиро, кумедно сміється! І я любуюся, сміюся, і думаю собі, що як її можна не любити! І у мене побігла сльоза від щастя і радості… А доця питає: «Мама, а чого у тебе сльози?» А я відповідаю: «Бо люблю тебе сильно. Через те у мене сльози!» А вона каже: «Я тебе також сильно люблю! Через те у мене соплі!»

Ромчику 3 роки і 8 місяців. Він робить вигляд, що щось пише олівцем на листочку. Каже: «Мама і тато – мої батьки! Ліна також батьок».

Ромчику 4 роки і 3 місяці. Він перед садочком грається машинками. Як зазвичай звучить слово «бєкзін». Вкотре вчу його: «Повторюй БЕН-ЗИН».
Рома повторив: «Бен-зин».
Кажу: «А тепер разом – БЕНЗИН».
Ромася знову: «Бєкзін».
І мама заново: «Кажи БЕН-ЗИН, кажи БЕН-ЗИН».
А Рома так тихенько: «Топливо»…

Як то – бути мамою?

Це коли в тебе є частинка тебе самої, яка не дивиться з дзеркала – а дивиться тобі в очі … Коли ти надвідчуваєш (особливо з самого початку) її, все проходить крізь тебе … Коли ти розумієш, що жити для неї – і є сенсом життя.

Бути мамою – це бути гарантом для свої дитини. Жоден чоловік, яким би він чудовим татком не був, ніколи цього не відчує – радості материнства. Особливо в перший час доньчин плач викликав у мене майже фізичний біль. Не просто незрозумілий плач, а коли щось боліло. Як от у поліклініці, коли їй робили щеплення. Було просто неможливо стояти на коридорі і чути як дитина розривається. А медсестри завчасно виганяють жінок з кабінету – знають цих істеричних мамочок.

Коли б мене розбудили у будь-який час і будь-якому місці в цілому світі, найперше моє б питання було: де мої дітки? Разом плакати і разом сміятися. А іноді сміятися, коли вони плачуть, по-несправжньому…

Ну і що, що ти любиш мене і через те у тебе соплі? А я вас люблю за соплі, і сльози, і крик, і сміх, і надуті щічки, і… за все. Бо це і є справжня самовіддана любов. Любов МАМИ.

(фото з родинного архіву)

Тетяна РІХТЕР

10+
  • 43
    Поширили:

Будьте першим, хто прокоментував "«Пташечка – це ворона. А я – Ангеліна Романівна!..»"

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.


*