Спокусливий едемський змій на житомирській сцені

Розпусник; бабій; крадій жіночих сердець; той, хто нагороджує рогами обманутих чоловіків. Блукає містами Іспанії у пошуках пригод; заманює заміжніх жінок у свої тенета; вбиває зраджених чоловіків на дуелях. Хто ж він? Ідальго, який не знає покаяння та не має совісті. Дон Жуан.

Таким ми звикли бачити цього літературного героя у багатьох романах та п’єсах. Але зовсім з нового боку відкриває цього персонажа прозаїк та драматург Анатолій Крим у своїй несподіваній п’єсі «Заповіт цнотливого бабія».

«Цнотливий бабій» – це ще той сатиричний оксюморон! Його пропонує до уваги глядача режисер-постановник вистави-парадоксу Наталя Тімошкіна. В Житомирському академічному українському музично-драматичному театрі імені Івана Кочерги ця вистава йде ось уже другий сезон. Особисто я прийшла на цю виставу вдруге, аби знову поринути у вир пристрасті, насолодитися вишуканими діалогами, майстерним фехтуванням та неперевершеною грою В’ячеслава Давидюка у ролі Дон Жуана. Надто тішилася з того, що головні герої вистави – Дон Жуан та чернець (Олександр Литовченко) були незмінні. Я погано уявляю у цих ролях інших акторів, хоча довідалася, що склад вистави часом змінюється. Трохи засмучена я була тим, що комедійну роль щирого та відданого слуги Лепорелло грає не Віталій Рогутський (який так припав мені до душі минулого разу) – а молодший та, на мою думку, менш ефектний у цій ролі Вадим Кіпчук. Хоча в інших ролях Кіпчук ого-го! Молоду Анну цього разу грала також інша акторка. Проте майстерну жіночу гру можна зауважити в обох випадках.

Сюжет

Отож, вистава починається з того, що славетний Дон Жуан де Тиноріо, кадійський дворянин, конає на смертному одрі після того, як «черговий ревнивий ідіот тикнув ножа йому у спину». Лікар передрік ловеласу смерть ще до заходу сонця. Тому його вірний слуга (та не менший бабій) Лепорелло шукає собі шляхи відходу, тобто нове місце роботи. І вже ніяк не дочекається смерті свого хазяїна! Значну частину вистави на сцені лише два герої. Звичайно, це неабияк складно для акторів, коли вся увага глядачів зосереджена саме на них. Але завдяки чудовій акторській грі та комедійним діалогам, наповненим філософським змістом, глядач не нудьгує та не зводить очей зі сцени.

Сама суть дійства полягає у тому, що Дон Жуану перед смертю кортить покаятися у всіх свої гріхах, аби його по-людськи поховали і його душа мала спокій на небесах. А також щоб «коханки знали, куди приносити квіти». Проте жоден священнослужитель не палає бажанням навідати гріховний вулик розпусти та висповідати знаного на всю Іспанію бабія.

Але тямущий та язикатий Лепорелло вмовляє одного молодого ченця зжалитися над його хазяїном та дати спокій його душі, яка скоро покине це тлінне тіло. Під час святої сповіді людина виливає на себе відро бруду. Це так справедливо, адже усе життя люди поливають брудом інших людей!

В ході вистави глядач дізнається, що ще 4 роки тому чернець був мирською людиною, втратив кохану й через свою зневіру та тугу постригся у монахи. Проте уже рік, як він потайки спостерігає за сумною красунею, яка навідує божий храм – за дочкою Донни Анни, молодою Анною. Її біль та сумні очі врізаються ченцеві у саме серце, адже молоду дівчину посватали за бридкого старого дворянина.

Глядач уважно спостерігає за відкриттям таємниць підкоренні слабкої статі, якими ловелас ділиться з ченцем. Жінка – ніби плодоносне дерево. Треба мати терпіння, не слід рвати плоди завчасно, вони самі впадуть тобі в долоні. На сцені відкривається  ціла вервечка філософських роздумів та провокативних думок, наприклад: «Жінку не можна спокусити, вона сама кого хочеш спокусить!»

– Але жінки так детально описували твої гріховні пестощі…

– Жінка навіть на сповіді залишається жінкою. А що вони тобі розкажуть? Як Дон Жуан пестив їх оголене тіло, доводив їх до божевілля, а потім тікав, не зірвавши заборонений плід?..

В процесі відпущення гріхів виявляється, що знаний на всі усюди ловелас, звабник 617-ти довірливих жінок – насправді не кається у гріху перелюбства, бо він його жодного разу не вчиняв! Як же таке може бути? Виявляється це особиста драма Дон Жуана, адже в дитинстві він тяжко перехворів та… втратив назавжди здатність злягатися з жінками. «Пестити – пестив, і поцілунків було багато. Але якщо грішний, то лише тим, що подавав надію нещасним жертвам плоті!» – визнає він.  

Завдяки своїй харизмі та відкритому до всіх розчарованих жінок серцю він спромігся підкорити усі 617-ть сердець, при цьому кохаючи кожну з жінок та навчаючи їх літати від почуттів. Це ті відчуття, які їм не могли дати їхні фізично здорові, але байдужі чоловіки.

«Я бачив багато жінок, я бачив тисячі пар очей, згаслих, злих, втомлених, грайливих. Але жодного разу я не бачив безумного погляду тієї, яка б уміла літати. І потім я, нещасний каліка, присягнув, що змушу їх літати. І присягаюся Богом, всі ці 617 дочок Єви літали зі мною і вмирали від кохання. Я дав їм те, що не змогли дати сотні здорових кабальєро…»

Парадокси

Суцільні парадокси у цій виставі. Вони настільки зачіпають глядача, що оплески лунають раз-по-раз у наповненій залі. Скільки нового глядач дізнається про внутрішню будову чуйної жіночої душі, про те, над чим не замислюються майже ніхто з чоловіків.

– Навіщо ти їх спокушав?

– Я їх рятував. Вони готові були випробувати щастя, яке не дали їм їхні чоловіки. Заміжня жінка – найбільш нещасне створіння на Землі!.. А я хотів запалити вогонь любові у їхніх серцях.

– Та хто тобі дав право лізти в чуже сімейне життя?

– Обов’язок чоловіка! Знаєш, у чому він? Служити коханій жінці! Там, де Бог запалив любов, не потрібно нічиєї згоди. Бо любов – це і є благословення Боже!

І ось, коли у домі Дон Жуана з’являється Анна, сюжет розкручується зі швидкістю центрифуги. Адже це саме та дівчина, в яку закохався чернець. На цей момент він вже скинув свою рясу та перевдягнувся у камзол Дон Жуана, аби повернутися до мирського життя та насолоджуватися ним. А ще – аби навчитися літати від почуттів.

Фото Zhitomir.Today

Анна увірвалася до будинку розпусника, аби помститися за свою матір, яку той свого часу заманив у свої тенета. До того ж, Анна впевнена, що вона дочка відомого на всю країну гульвіси! Але правда їй так і не відкриється до самого фіналу. Таким чином режисер-постановник Наталя Тімошкіна спромоглася зберегти головну інтригу до самого кінця вистави: глядач так і не зрозумів, чи обдурив Дон Жуан ченця, чи справді не володів жінками, яких зваблював.

Тепер же головною метою спокусника стало те, аби звести ченця з його коханою Анною. Як усі жінки, Анна сумнівається у своїх почуттях, у поривах серця ченця… Та, врешті-решт, погоджується тікати з ним до Франції до його дядька, аби на ранок  не виходити заміж за стариганя. У вихорі усіх цих подій Дон Жуан настільки піднявся духом і тілом, що, схоже, вже… не збирається вмирати.

Від Дон Жуана до Казанови: фінал-апофеоз

Молоді люди втікають і просять свого наставника писати їм у Францію. Коли ж Дон Жуан зауважує, що не знає навіть імені молодика, той уточнює, що перекреслює минуле життя і бере прізвище свого дядька. Тому писати йому потрібно на ім’я… Джакомо Казанови! Оце і є гострою неочікуваною кінцівкою вистави. Мабуть, таки учень перевершить свого вчителя! Адже ми знаємо, Казанова був ще тим гультяєм.

Незабутня вистава, віртуозна гра акторів, пристрасна хореографія Анни Перепелиці, майстерна постановка боїв зі шпагами Ірини Антонюк… Скажу відверто:  гордість розпирає від того, що наш театр з успіхом реалізовує такі фантастичні (без перебільшення) режисерські задуми.

– Господь, там є любов, там є любов, яка тримає Землю? Мовчить… Нічого, любов там буде, я іду!

Дон Жуан падає знесилений на постіль…

Тетяна РІХТЕР

P. S. У матеріалі використанi фото зі сторінки Facebook О. Литовченка