Як ми сходили у Житомирі на шаурму… ой, на «Хануму»!

В драмтеатрі імені Вано Кочергідзе вибагливим житомирським глядачам представили «Хануму» за мотивами грузинської п’єси Авксентія Цагарелі, написаної 1882 р. Прем’єра цієї вистави постала перед очима публіки ще наприкінці 2014 року. І, на превеликий жаль, я прийшла на неї лише зараз, 2018 року. Де були мої ноги, вуха та очі раніше?..

Блискучий акторський склад

«Ханума» – класичний грузинський водевіль. Дія вистави відбувається у Тифлісі наприкінці XIX століття. Найкращу сваху кварталу Авлабар неперевершено зіграла акторка Житомирського академічного українського музично-драматичного театру Ольга Слабченко.

Як завжди, на безумовно високому рівні гра акторського подружжя Карповичів. Цього разу вони грали брата й сестру – збанкрутілого князя Вано Пантіашвілі та його сестру Текле, яка поклала все своє життя на благо брата і повсякчас виручала останнього з різних негараздів.

Глядачу неабияк припали до душі молоді закохані Коте (племінник князя) та Сона (дочка багатого купця Микича). Молодика зіграв Андрій Глущук – харизматичний та обдарований актор, справжній герой-коханець. Недарма ж він також грає Казанову у виставі «Заповіт цнотливого бабія»… Перед таким красенем жодна дівчина не встоїть!

Просто «вбила» бабуся Сони – Ануш, яку неперевершено і до болю в животах комедійно втілив Віталій Рогуцький. Особисто для мене це один з найулюбленіших акторів житомирської драми. Зала реготала до кольок у сценах з бабусею! Та й взагалі уся вистава не давала глядачу довгого продиху між завзятим сміхом.

Також у мене викликає глибоку особисту пошану актор Максим Петрівський. Він не гребує ролями, де його штовхають зі всіх боків і зневажають, як у цій виставі, де він грає Тімоте, слугу князя. Або ж згадати недолугого, покірного та полохливого Корнія з «Фараонів». На противагу ролям, де він основний харизматичний персонаж – як, скажімо, у виставі «Вій».

Конкурентку Хануми сваху Кабато втілила у життя з. а. України Оксана Павлова, а багатого купця Микича Котрянц – з. а. України Олександр Шкарупа. Звання «заслужених» говорить саме за себе, тут просто більше нічого додати.

Винятковий грузинський колорит

Стрімкий розвиток нашого рідного театру не може не тішити. Вистава «Ханума» – еталон розкоші костюмів, блискучого таланту акторів, майстерної постановки балету та віртуозного виконання оркестру. Усе, фактично усе тут на найвищому рівні. Вистава наскрізь просякнута грузинським колоритом та ментальністю, до найменших деталей. Лише одні костюми чого вартують! А рухи, жести, мова! А грим!

Актори повністю перейнялися ролями. Навіть старожили театру – заслужені й шановані актори – витанцьовують грузинські танці, ніби природні грузини.

На сцені сила-силенна акторів і танцюристів – і в ролях, і у масовці. І всі задіяні за своїм призначенням. Потрібно віддати належне талановитому хореографу Анні Перепелиці.

Не пасе задніх живий оркестр. Він долучений до вистави не лише як акомпанемент, а як безумовно вагомий основний учасник дійства. Усе, що відбувається на сцені, має злагоджений молекулярний рух: перед тобою ніби один живий організм. Коли це усвідомлюєш, стає навіть трохи моторошно – у хорошому сенсі…

Житомирський театр впевнено тримає високу планку

Надзвичайно високо підняли планку за останні роки творці мистецтва сцени Житомирського академічного українського музично-драматичного театру під керівництвом головного режисера Наталі Тимошкіної. Поринаючи у дійство вистав, глядач забуває, що перебуває у залі, а відчуває себе прямим учасником подій. Усе сприймається направду, а гра акторів у більшості випадків не дає бодай до чогось причепитися.

Приємно вразила кількість молодих людей у залі. Особисто я взяла з собою свою 12-річну доньку – і ні секунди не пожалкувала. Вона була не в меншому, а, мабуть, навіть у більшому захваті від побаченого, аніж я! Можливо, не всі тонкощі і жарти змогло вловити дитяче око та зрозуміти дитячий розум – проте донька заявила, що неодмінно хоче ще раз прийти на цю виставу. І ми прийдемо!

Тетяна РІХТЕР

Раніше TIMES.ZT писав: Житомирський академічний український музично-драматичний театр ім. Івана Кочерги: погляд із середини