В будинку подружжя Семена і Ніни Грициків з села Райки вишиті картини, рушники, серветки і подушки – справа чоловічих рук. Дідусь Семен працював усе життя на тракторі. Вишивання, каже, було для нього відпочинком після роботи. Але вже з рік він не вишиває: у 73 це непросто.
«Очі вже не ті, треба в окулярах, а то не то: потіє, то ще щось», – каже Семен Грицик, мешканець села Райки.
Вишивати пана Семена навчила мати, родом дідусь з Тернопільського села Плебанівка. Завжди, каже, працював з готовими схемами, канва, полотно, нитки вдома були постійно, адже на Західній Україні вишиванням займались майже усі. Коли вже мав своїх дітей, теж навчив їх вишиванню. Роботи сина і чоловіка – гордість бабусі Ніни. Вона дістає із шафи сукню, яку для неї вишив син. Працював над нею сам, щоб мама мала неперевершене вбрання.
«Соняшники, волошки і чорнобривці, вишивав довгенько», – розповідає Ніна Грицик, мешканка села Райки.
Дідусь Семен вишив для дружини декілька сорочок. Орнамент вишиванок обирали разом.
«Я бачила, що в Алли Мазур така блуза, вона виступала по телевізору. В неї точно така. Сорочки вдягаю на День села, на Проводи, але нокдаун не давав, як у клубі якась церемонія, то я вдягала», – каже бабуся Ніна.
Вишив чоловік сорочок і собі, вбирається у них не часто, здебільшого на свята. Доглядати за вишиванками, каже, треба обов’язково: прати тільки руками, прасувати і акуратно складати. Онуки і діти вже самі собі вишили сорочки, у цій сім’ї вишивати вміють всі. Тільки дружину пан Семен не зміг навчити. У неї хист до іншого, – любить квіти, веде господарство.
«Я так не зроблю, в мене не стоять руки до цього, треба мати залізні нерви, хрестика десь не так – та й треба вже випороти», – каже пані Ніна.
Дітей дідусь вчив вишивати простим і болгарським хрестиком.
«Оце болгарським ковра можна вишити, там треба більші квадратики. Не два рази, а чотири треба перехрещувати», – каже він.
«Я рахую, що коли вишивають чоловічими руками, то це прекрасно, це просто Божий дар. Таких одиниці», – розповідає Наталія Войнівська, староста Райківського старостинського округу.
Староста Райківського старостинського округу підкреслює: село Райки – своєрідний мистецький рай, тут багато людей вишиває. Родина Грициків з покоління в покоління передає цю майстерність. Вони неодноразово брали участь в районних, обласних і місцевих різноманітних виставках.
«Це родина колгоспників, зараз на заслуженому відпочинку. В їхній родині вишивають всі: і діти, і онуки, і зокрема чоловіки. Наша Швайківська громада пишається такими прекрасними жителями нашого села», – додає вона.
Невдовзі Семен і Ніна Грицики святкуватимуть 50 років подружнього життя. Вони скромно розповідають про себе, зізнаються, що не хочуть слави і навпаки – побоюються осуду. Кажуть, вдома не ховають вишивок до шаф. Бо кожна з них – дорога їм.
«Я ціню дуже цю роботу і завжди прийду, подивлюся і мені на душі якось аж легше. Воно дороге тільки для нас. Є людина – геть і не подивиться, чи воно вишите, чи намальоване», – каже Ніна Грицик.
Хрещениця їхніх дітей говорить: вишивки мають неабияке значення для майбутніх поколінь.
«Щоб наші люди, які будуть потім, наші діти, пам’ятали про Україну, наші символи, квітки, дерева і щоб знали, як вишивали, які витвори робили», – говорить Софія Сапонюк, хрещениця дітей.
У Всесвітній день вишиванки пан Семен і пані Ніна кажуть: деякі з робіт родина хоче подарувати школі або музеям на згадку про талант їхньої сім’ї.
Будьте першим, хто прокоментував "Як на Бердичівщині чоловіки вишивати вміють (ВІДЕО)"