Уже 19 січня Житомирський обласний краєзнавчий музей запрошує усіх на традиційний День селфі. Його вигадали в 2014-му, за рік до ініціативи приєдналися українські музеї, а ще через рік – свої фото з експонатами у соцмережах з відповідними хештегами (#MuseumSelfie #kraeznavchiyztmuseum) почали постити і житомиряни. За найбільш вдалі і оригінальні світлини відзначають переможців.
Директор краєзнавчого Роман Насонов переконує, що День селфі – досить популярний захід серед відвідувачів. Цьогоріч він проходитиме з урахуванням карантинних заходів з 10 до 17-ї години, а вартість квитка буде такою ж, як і в звичайний день (30 гривень для дорослих, а для учнів, студентів і курсантів – 20 гривень). Оплатити можна й карткою єПідтримки.
«День селфі – це ще одна можливість музею заявити про себе. З кожним роком він стає все популярнішим. Деякі відвідувачі навіть приходять завчасно, аби підібрати експонати, ракурси, щоб безпосередньо у третю середу січня зробити найкреативніший знімок. Намагаємося проводити різноформатні заходи, аби бути цікавими та актуальними. Приміром, влітку вперше провели акцію «Мистецтво донорства», коли кров здавали безпосередньо серед експонатів під спів бандуристки Світлани Ніконорової. У нашому музеї проводять індивідуальні та групові екскурсії. Їх вартість від 50 до 100 гривень. За 250 гривень в годину можна провести фотосесію. На сайті музею доступний віртуальний тур відділами», – додає Насонов.
До речі, він очолює цей заклад вже вдруге. На посаду прийшов у 2015 році, а повторно після перемоги в конкурсі – у 2019-му. Крім інформації про День селфі, розпитали його про експонати, колектив, особливості роботи в умовах пандемії та статистику відвідування.
«Перш за все хочеться розвіяти міф, що у музеї нічого не роблять, а лише крадуть і розпродають, – говорить Насонов. – Минулого року ми експонували виставку робіт Сестеро де Лаутерекена, про яку казали, що музейники продали. А вона, насправді, була на реставрації близько 6 років. Якщо говорити загалом, то здобутки носять тактичний характер, але стратегічна мета – зробити музей зручним, цікавим, таким, що викликає довіру, а думка наукового співробітника є авторитетною. Бути керівником будь-якого закладу сьогодні – це не лише організація роботи колективу, а й вміння вести переговори, пошук компромісів на різних рівнях. Якщо першу каденцію можна вважати «розвідкою боєм», бо хоч до того і працював у галузі культури, однак уявлення про роботу музейника мав виключно через призму законодавства, то друга каденція це вже осмислена робота. Тепер навчився казати «ні», а це дуже важко. Карантин і музей? Звичайно складно працювати, адже хтось із працівників дистанційну роботу розцінював як додаткову відпустку. Тому було варто докласти чимало зусиль аби переконати співробітників у необхідності діяльності в соцмережах, веденні мікроблогів, запису роликів. А це, зважаючи на їх віковий ценз, завдання не просте».
Власне, нині у краєзнавчому музеї із 34-х наукових співробітників, 20 – пенсійного віку і лише трьом – менше 28 років. Дев’ять із 12 завідувачів відділами – теж пенсіонери. Найстарші музейники нині – це 82-річна Віра Римська, яка працює завідувачкою літературно-меморіальним музеєм Лесі Українки у м. Новоград-Волинський, а також 71-річна Лідія Дахненко – завідувачка художнім відділом. Обидві присвятили цій справі вже більше півстоліття та є Заслуженими працівниками культури.
«Молодь не хоче йти на мінімальну зарплатню, – констатує директор Житомирського обласного краєзнавчого музею. – А ті, хто й приходить, довго не затримуються, бо те ж саме питання заробітку. За минулий рік прийняли 11 осіб, 7 звільнилося».
І якщо працівники музею – це люди старшого віку, то серед відвідувачів – багато учнівської молоді, студенти, курсанти. Приходять групами разом із наставниками чи кураторами або ж самостійно.
«Основна маса відвідувачів – школярі. Пікове навантаження припадає на початок літніх канікул, коли працюють пришкільні табори, – продовжує Насонов. – Студенти і курсанти теж активізувалися останнім часом. Молодь самостійно приходить зрідка, але вона є, однак це, так зване, «інстаграмне» відвідування. Карантин вніс свої корективи у життя українців, відтак останні два роки приймаємо організовані групи з інших міст. Дуже активні кияни. Іноземці заходять рідко: або офіційні делегації, або емігранти з житомирським корінням, або ж постояльці сусіднього готелю. У 2021 році ми прийняли близько 50 тисяч відвідувачів. Це половина від того, що було у докарантинні роки».
Серед найпопулярніших відділів музею – картинна галерея та експозиція відділу природи у центральному корпусі краєзнавчого, а серед шести філій – меморіальний музей Лесі Українки та Коростенський краєзнавчий музей». Загальний фонд Житомирського обласного краєзнавчого музею складає 160 тисяч одиниць збереження, з яких відвідувачам представлено не більше 12%, і це світова практика.
«По-перше, виставити все неможливо через відсутність експозиційних площ. Крім того, треба розуміти, що із 160 тисяч не все є шедевром світового чи національного значення. Експонати поділяються на предмети основного фонду та науково-допоміжного, – пояснює Роман Насонов. – Виходячи зі своєї специфіки, краєзнавчі музеї збирають типові речі, що побутували на певній території. Тому у багатьох виникає обурення, коли ми з гордістю розповідаємо, що от вчора нам подарували «авоську» 1980-х років чи пляшечку з-під одеколону «Саша». Або коли ми приймаємо на збереження результати археологічних розкопок – для більшості це черепки глечика з бабиного городу. І лише кілька фрагментів зі ста можуть мати експозиційний вигляд».
Житомирський обласний краєзнавчий музей – один з найстаріших музейних закладів країни. Заснований у другій половині ХІХ ст. Започаткувала музейне зібрання у 1865 році невелика колекція мінералів. Нині музей зберігає пам’ятки природи, історії та культури краю. Найцікавіші серед них: речові пам’ятки з Райковецького городища ІХ – ХІІІ ст.; зразки одягу, килимів та ремісничих виробів Житомирського Полісся різних періодів; книги з бібліотеки Ганських-Жевуських; меморіальні речі видатних земляків. Окраса музею – зібрання західноєвропейського мистецтва ХУІ – початку ХХ століть. Художній відділ музею, створений у 1919 році, увібрав у себе частини націоналізованих приватних колекцій, серед яких найвідоміші волинські зібрання баронів де Шодуар (м. Житомир) та Ілінських-Стецьких з містечка Романів. Тут зосереджено твори провідних художніх шкіл Європи. Сьогодні музей розташований у приміщенні, яке належало Костьолу Святої Софії на Замковій горі. Приблизно до 1965 року музей знаходився на розі вулиць Ольжича та Старовільської. Сучасні філії музею – Брусилівський історичний музей ім. І.І. Огієнка, Музей партизанської слави Полісся, Музей-садиба родини Рильських, Літературно-меморіальний музей Лесі Українки, Коростенський краєзнавчий музей, Літературно-меморіальний музей В.Г. Короленка.
текст Юлія ДЕМУСЬ
фото Ярослава Гапонова, студенти Житомирського фахового коледжу культури і мистецтв ім. І. Огієнка
Будьте першим, хто прокоментував "Житомирський краєзнавчий запрошує на День селфі! Що цікавого представить музей (ФОТО)"