Українці з перших днів повномасштабного вторгнення об’єдналися заради перемоги і досі роблять все від себе можливе, щоб допомогти нашим військовим у боротьбі з ворогом.
Сьогодні волонтери допомагають закривати більшість потреб наших захисників. Часто від їжі до чогось масштабного, як от, «Байрактари». Звісно, крім волонтерів у цьому беруть участь тисячі, і мільйони українців.
Журналісти «Times.ZT» поспілкувалися з житомирськими волонтерами Володимиром Котиком та Олександром Роботьком про передачу 10-ти авто для ЗСУ, а також про те, як можна поєднувати волонтерство з культурою – численні благодійні концерти та аукціон картин «Мистецький бус».
24 лютого 2022 року – переломний момент у житті всієї України. Волонтер Володимир Котик згадує, напередодні він святкував день народження, а вже зранку наступного дня почув про війну:
«Звісно, всі українці запам’ятали цей ранок. Так співпало, що 23 лютого – мій день народження. До цього інформаційний простір був дуже напруженим, але я все ж вирішив святкувати, зібрав друзів, і десь до ночі ми святкували, тоді ще все було нормально. Близько 5-ї ранку мені вже подзвонила кума, сказала: “Прокидайся. Почалася війна”. Після емоційного сплеску це був дуже сильний контраст».
А от ранок Олександра Роботька почався як зазвичай, проте відкривши новини стало зрозуміло – почалося:
«Я прокинувся як зазвичай, взяв телефон, бо дійсно, було дуже напружене інформаційне поле, було багато новин, що от-от може щось початися, відкрив новини, побачив, що війна. Першим ділом сів у машину, поїхав заправлятися, поїхав до мами, потрібно було купити продукти, медикаменти. Це був тривожний ранок, уже були черги, відчувалася напруга. З одного боку, ми всі це очікували, а з іншого – нас всіх це застало зненацька».
З початком війни всі наші сфери життя зазнали суттєвих змін. Особливий удар дістався бізнесу, адже в перші місяці повномасштабного все зупинилося.
«Я 15 років, ще зі студентських часів, займаюся рекламною діяльністю, я власник рекламної агенції “KRAN”. І діяльність з початку повномасштабного вторгнення змінилася кардинально. Фактично, я втратив свою компанію, котру я створював стільки часу. До війни у мене було 10 підлеглих, ціла команда. Я розумів, що рекламна діяльність точно не на часі, вона залежить від обставин в країні, а у нас стан виживання. І от з лютого по серпень 2022 року я не займався підприємництвом, і тільки з серпня почав потрохи відновлювати роботу. Відновився лише на третину, але є шанс повністю відновити роботу компанії за пару років до рівня довоєнних часів», – розповідає Володимир.
Діяльність Олександра також пов’язана з рекламою. Перші місяці було важко, але згодом життя в Житомирі і бізнес почали відновлюватись:
«Я також працюю в рекламній сфері, графічним дизайнером. І так як я працюю сам на себе, то після початку повномасштабного вторгнення звичайно дохід впав, перші місяці замовлень від клієнтів взагалі не було, але поступово, через місяця два, до мене знову почали звертатися клієнти, і це було показником нашої незламності, те, що люди під час тривог, обстрілів, з перебоями електропостачання, без палива всеодно намагалися запустити бізнес, щось робити, щось замовляли, і я вже зрозумів, що нас так просто не здолати і ми будемо далі боротися».
Спершу хлопці займалися створенням соціальної реклами по місту. Намагалися таким чином підняти бойовий дух житомирян. Далі – збирали допомогу знайомим і друзям, які в ТрО чи на передовій.
«Із самого початку було дуже велике інформаційне напруження, багато неперевіреної інформації, була паніка, і я зрозумів, що я рекламщик, 15 років в цій сфері, і маю робити те, в чому я професіонал. Спочатку розміщував на своїх конструкціях соціальну рекламу, десь через тиждень до мене долучився Олександр. Ми створили борди з різними закликами: “Зберігайте спокій і вірте в ЗСУ”, “Довіряйте тільки перевіреними джерелами інформації”, “Все буде Україна”. Це можливо банальні речі, але тоді треба було зупинити інформаційну навалу. І подяка всім рекламщикам міста, нам дозволили обирати будь-які рекламні площини, борди, сітілайти. Тоді мало було матеріалів, фарби, але всі допомагали. І тоді я відчував неймовірне єднання. Нам знайшли автовишку для розміщення бордів, бензин, якого тоді не було, ми заплатили якусь мінімальну суму тоді за вишку. Військові та ТрО нас також тоді підтримували», – ділиться Вова Котик.
«Я пам’ятаю, що з самого початку по місту було чимало бордів з “русскім воєнним кораблем” і напрямом його руху, а ми хотіли створити щось цікавіше, більш мотивуюче, і ми обрали цитату Шевченка “Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!”, і вислови різних українських філософів, класиків літератури. Цікаво, що дійсно, коли ми клеїли борди біля блокпостів, то військові підтримували, казали, що це мотивує і допомагає. І, звичайно, з часом зверталися друзі, які служили чи були на блокпостах, і це почалася вже саме волонтерська діяльність. Розвозили шини, “бандеросмузі” на блокпости, патрулювали, шукали мітки про які зараз вже всі забули. Згодом вже перейшли на більш конкретну допомогу», – додає Олександр.
Пізніше волонтери почали займатися збором коштів на авто для ЗСУ.
Володимир каже, все почалося з прохання перевезти авто «Азову»: «У мене мобілізувався друг і близький знайомий, і я допомагав їм формою і професійним екіпіруванням. Тобто, спочатку ми почали з бордів, потім вже допомагали одягом, технікою, спорядженням, і десь у березні мені подзвонив однокласник мого брата і запитав: “Вов, права маєш?”, я відповів: “Звісно”. І він сказав, що треба завести в Київ на “Азов” авто. І це ще березень був, тоді війська стояли поряд з Києвом, Бородянка… Буча… Я навіть не встиг нічого обдумати, вирішив, що повезу. Тоді ще й пального ніде не було. Але все ж завіз це авто, віддав. І тоді я відчув, що у нас дуже велика потреба військових в авто. Що ЗСУ необхідні позашляховики, щоб прискорювати виконання їх задач, і для мобільності це конче необхідно. І, думаю, з цього все почалося, бо це був виклик. Так як авто може коштувати 5-8 тис. доларів, в залежності від комплектації, розміщення руля і того, де купується, то я подумав, що можливо не самому купувати, а спробувати назбирати на “Бандеромобіль”».
Олександр же зрозумів потребу військових в автомобілях, коли до нього звернувся його знайомий капелан:
«Я так само починав з допомоги знайомим одягом, спорядженням. Якось до мене звернувся мій знайомий капелан з нашого житомирського 132-го окремого розвідувального батальйону, з проханням поклеїти йому на автівку напис “Капелан”. Я безкоштовно поклеїв, і через кілька днів він мені скинув фото розбитого буса, написав, що було влучання, хлопці вижили, але авто не підлягає відновленню. Я спитав, чи є якийсь збір на авто, він відповів, що немає, не знають навіть, як це все організувати. На той момент я знав, що Вова вже почав збирати на авто, тому я подзвонив йому порадитися, що робити в такій ситуації. Мені тоді це здавалося чимось дуже складним, бо автівка коштує чимало, також її треба дістати, привезти. Але Вова мене заспокоїв, підтримав, і я відкрив все таки збір, і за півтора тижні ми зібрали на бус, пофарбували його, передали, і це був неймовірний досвід. Тоді у нас вже сформувалася команда, ми побачили, що у нас це виходить, ми знаємо алгоритм дій, і вирішили далі рухатися в цьому напрямку».
На думку волонтерів, найприємніше, коли людей об’єднує не щось матеріальне, а спільна ідея, запал і бажання бути корисними.
«Цікаво те, що волонтерство об’єднує. Це схоже на нову течію, моду. Бо я надихнувся прикладом волонтерок Анни Герун та Ніки Остратюк. І це вже зараз це звучить романтизовано, що ми зібрали на авто. Коли ми збирали на перше авто, ми набили свої шишки, і сам збір тривав близько 2-х місяців. Але спочатку взагалі було незрозуміло, чи вдасться щось зібрати, бо не така була висока довіра, нерозуміння потреби. А з другої машини стало простіше. У нас з’явився волонтер Ігор Новіков, у нього троє дітей і він може ввозити авто з-за кордону, певні СТО, що нам ремонтують авто зі знижками, у нас є Андрій з мотоклубу “Steel Dragon”, який безкоштовно ці авто фарбує, а також Євген Суходольський, який безкоштовно заправляє майже кожне наше авто. І це спільне єднання дуже надихає», – зазначає Володимир.
Олександр розповідає, перевозити авто в «гарячі точки» – непроста задача. Для цього потрібно спланувати маршрут, заправити авто, підготувати всі документи, домовитися з військовими про зустріч. Проте з досвідом цей процес стає простішим:
«Фактично з березня 2022 року ми збираємо на авто військовим, і за цей час вдалося передати 10 авто для ЗСУ. Деякі авто нам дарували і ми передавали їх військовим. Окрім авто також передавали чимало гуманітарної допомоги, спорядження, техніки, одягу, засобів гігієни. Ми навіть не все афішували, бо якщо зверталися знайомі з потребою на невелику суму, то ми за власні кошти купували. Що стосується передачі, то ми зазвичай домовляємося з військовими, у нас все йде по документам, ми передаємо на військову частину по акту, машина стає на баланс частини. Військові самі обирають місце, куди зручніше, щоб ми перевезли авто: хтось може виїхати в найближчі міста до лінії зіткнення, комусь треба ближче привезти, хтось якраз у відпустці і може сам забрати авто. Буває по-різному».
Іноді волонтери на власні очі бачили обстріли артилерії та сушки, проте кажуть, це не зрівняється з тим, що щодня бачать наші військові.
«Якось мене запитав мій знайомий, чи можу я поїхати з ним на Донбас, майже “на нуль”. Потрібно було завезти обладнання, дрони, і дещо, що я не можу назвати. Ми їхали без зупинки майже добу, і у мене на ранок було певне негативне передчуття. Ми домовилися про зустріч, а тоді ще були дуже динамічні бої, це стала майже “сіра зона”. Там не було мобільного зв’язку, зрозуміло, що там були наші військові, але було чути артилерію, потім прилетіли сушки, я як авіашоу бачив це, куди вони відпрацьовували – це було буквально 2-3 км. Ми були незахищені, у нас в машині було багато “добра”, і було б дуже безглуздо з цим всім потрапити чи в полон, чи під обстріли, тому ми вирішили, що треба звідти їхати, і ми поїхали в сусіднє село. Тоді я відчував фізичний страх. Але якщо порівняти наші буденні психологічні страхи з тим, що відчувають військові, то ці страхи взагалі не рахуються. Я коли на секунду уявив, що переживають військові, то це більш ніж героїчні вчинки, це високий рівень шани і поваги. Кожен військовий – гордість України», – ділиться Вова Котик.
Проте бійці налаштовані позитивно. Саша Роботько каже, часто військові радіють переданій автівці, наче діти:
«Ми стараємося передавати авто на ті частини, на ті підрозділи, які виконують роботу або на лінії зіткнення, або близько до неї. Тому не завжди у нас спілкування відбувається довге, тобто, це зазвичай короткі переписки чи зідзвони. І коли вже приїжджаємо, передаємо, то мінімально розповідаємо про нюанси по машині, про особливості керування тощо, і намагаємося мінімально діалог підтримати. Звичайно, різні настрої бувають, але сподобалося, що це люди професіонали, вони займаються своєю справою, готові до всього. Часто дуже позитивні. І я пам’ятаю, якось ми передавали авто і якраз після ракетних обстрілів, ще тоді нагнітали, що буде наступ з білорусі, люди були засмучені новинами, а ми приїхали, військові сміються, позитивні, хоча ми розуміли, що приїхали вони зовсім з невеселого місця, але автівкам вони раділи як діти. Те, що до зборів долучається дуже багато людей – мотивує військових, що вони не просто так захищають, а що за їхніми спинами є куди повертатися, і що є люди, які їх чекають».
Володимир наголошує, зібрати на авто вдалося спільними зусиллями з небайдужими українцями. У зборах дуже допомагали митці Житомира: організовували благодійні концерти, аукціон картин, акції:
«Ми збираємо через пости у Фейсбуці та Інстаграмі. У нас з Сашком багато спільного, ми рекламщики, і паралельно займаємося творчістю, граємо в театрі “СюрTUK” і творче ком’юніті наших друзів і знайомих самі проявили ініціативу допомогти нам. Наприклад, Світлана Ніконорова, відома бандуристка нашої Житомирської філармонії. Вона дала чимало по місту благодійних концертів, за кордоном, в сотнях євро донатить нам, допомагає. Світлана волонтерить ще з 2014 року. Вона також неодноразово передавала допомогу військовим: гігієна, берци, спорядження, рукавички. Потім долучився до зборів Максим Козловець з гурту “ZERNO”. Він також зібрав чимало на благодійних концертах. Було навіть таке, що мені телефонували місцеві музиканти і казали: “Ми провели концерт, зібрали кошти, куди переслати на допомогу?”. На День молоді Ірина Ковальчук з управління у справах сім’ї, молоді та спорту запропонувала нам взяти участь у фестивалі волонтерів. Ми там показали хто ми і чим займаємося. І там також вдалося зібрати чималу суму.
Також ми організували аукціон картин. Ми звернулися до багатьох житомирських художників, щоб провести аукціон, і всі виручені кошти передати на бус для нашого друга, який дуже багато корисного зробив для Житомира – Сергія Твардовського, який зараз у ЗСУ. Ми дякуємо “Гнатюк Арт Центру”, Вікторії Редько, Тетяні Пелех за допомогу в організації. Тоді 20 житомирських художників надали свої роботи і нам вдалося спільно зібрати на бус, потім художники його ще й розмалювали і таким чином віддячили Сергію за його внесок у розвиток культури в Житомирі. А також дякуємо за допомогу театральній студії Аліні Зубової, вона з дітками зібрала для нас близько 20 000 гривень. І подяка Андрію Собичу, він також долучився до наших зборів. Мій брат з дружиною знаходяться в Німеччині з певних причин, і вони надихнулися нашим із Сашком прикладом і передають допомогу нашим військовим у величезній кількості. Це тонни допомоги: генератори, павери, сонячні станції, гігієна, медицина, ноутбуки, монітори, техніка. Від небайдужих німців та українців з Нижньої Саксонії нам було два донати по 1500 євро. Мій давній знайомий, який працює в IT, він також по нашому прикладу зі своїм IT-клубом назбирав на 8 авто для військових».
Найбільший разовий донат, який вдалося зібрати волонтерам «РобоКот» склав 50 000 гривень та 1500 євро.
«З найбільших донатів – двічі небайдужі німці з Нижньої Саксонії задонатили нам по 1500 євро. Мені на карту зайшов найбільший донат в 50 000 гривень, це було в травні чи червні. Я ще декілька днів думав: “Можливо людина помилилася ноликом”, “Можливо зараз попросять повернути”. Зараз, звісно, впала активність і донатять менше, тому що і економічна ситуація складна, і втома певна. Ми не крупні волонтерські фонди, і для нас це дуже відчутно, бо це наші прямі надходження. Зараз будемо думати, як нам ще залучати кошти, бо потреби військових нікуди не зникають, і треба з цим працювати», – розповідає Олександр.
Наостанок волонтери діляться, найбільший урок, який винесли майже за рік повномасштабної війни – жити треба сьогодні та немає нічого неможливого
«Якщо ви чогось хотіли чи про щось мріяли, то робіть це прямо сьогодні, бо, на жаль, ця війна показала, що завтра може і не бути. Тому, проста така порада – не відкладати на завтра своє життя, мрії. А ми в свою чергу будемо надалі продовжувати збирати на допомогу, щоб наблизити нашу перемогу. Будемо збирати на обладнання, на авто до самого кінця, спільно, до нашої перемоги», – каже Володимир.
«Що немає нічого неможливого. І навіть західні військові експерти прогнозували, що ми програємо цю війну, що у нас нічого не вийде, але майже рік пройшов, а ми перемагаємо і переможемо. Неможливі речі стають можливими, якщо об’єднатися, і так само волонтерство показує, що навіть невеликими донатами українці можуть робити неймовірні речі. Те, що здавалося нереальним і неможливим, а зараз ми бачимо, купуються супутники і твориться історія», – підсумував Олександр.
На жаль, на передовій транспорт – «розхідний матеріал». Саме тому волонтери «РобоКот» продовжують збирати на авто для ЗСУ.
Долучитися до збору можна за реквізитами:
- Приватбанк: Котик Володимир 5169360008547196;
- Монобанк: Роботько Олександр 5375411415373328;
- PayPal: vovakotik@gmail.com;
- Swift-переказ з-за кордону:
BENEFICIARY (Одержувач)
Recipient
KOTYK VOLODYMYR, 10014, Ukraine,region Zhytomyrska,city Zhytomyr,street Dmitra Dontsova,building 7,flat 10
IBAN
UA243052990262036400932303350
Account
4149499373339223
BANK OF BENEFICIARY (Банк одержувача)
Bank
JSC CB PRIVATBANK, 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE
SWIFT CODE/BIC
PBANUA2X.
І пам’ятайте, маленьких донатів не буває, тому ваші 5, 10, 20, 50 гривень – дуже важливі!
Нагадаємо, у Житомирі діти за виручені від продажу прикрас кошти купили грілки для захисників (ФОТО).
Будьте першим, хто прокоментував "10 авто для ЗСУ, аукціон картин та об’єднання заради перемоги: історія житомирських волонтерів «РобоКот» (ВІДЕО)"