5 років після смерті сина-артилериста: мати береже онучку і дерева свого Льоші Богуша (ВІДЕО)

Bohush 777x437 - 5 років після смерті сина-артилериста: мати береже онучку і дерева свого Льоші Богуша (ВІДЕО)

На могилі Олексія БОгуша завжди є квіти. Мама поховала молодшого сина у віці 26 років у 2014-му році. Солдат 26-ої артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича помер в Київському шпиталі від важких поранень отриманих раніше під час обстрілу ворожими «градами» позицій артилеристів поблизу села Весела Гора під Луганськом. 2 тижні лікарі боролись за його життя. Мама постійно була поряд.

 «Перший постріл був далі, потім другий ближче і третій на нас, каже, а поряд була вирва як обернувся. Хлопець з бригади горів, я, каже, ще рятував його, тушив сам, але не подужав, сів в крові весь, кругом кров, крепко живіт заболів і до мене прибігли, бігом уколи почали давати, взаді осколок в живіт, спину», – розповідає Антоніна Петренко, мама загиблого артилериста.

З дитинства, розказує жінка, син товаришував з усіма, любив спорт, вирощувати квіти і вазони, помагав на городі, пізніше викопав став, де рибачив. Та понад усе обожнював бувати у бабусі.

 «Помагав і дрова рубати, і носить, і в городі, все, що скажу. Бачить, бабі треба в городі щось робить, гною вивезти, казати не треба, сам знає: бабо, я приїду і вам все пороблю». – каже 91-річна Марія Васянович, бабуся артилериста.

 «Коли йому було 12-13 років наша бабця лишилась сама, мій батько помер. І він 4 роки, ми жили в Іршанську вже, день у день, зима, холод, хуртовина, він біг до бабці ночувати, глядів її. Не дивлячись ні на що, погода, непогода, він біг до неї», – додає Антоніна Петренко, мама артилериста.

Після школи Олексій вступив у Житомирську політехніку, але покинув навчання і пішов працювати електрогазозварювальником.

 «За той період часу, який я пропрацював в Іршанському ГЗК, це найкращий електрозварювальник, якого я бачив, один з найкращих. Він дійсно відповідав за своє слово і за свої дії», – говорить Сергій Перегуда, разом працював з загиблим артилеристом

Із 4-х призваних працівників Іршанського гірничо-збагачувального комбінату живим не повернувся тільки Льоша. Його товариш по роботі і бойовий побратим Павло Александрович без сліз не може згадувати друга. Каже, разом довелось і пороху понюхати. Вони служили в одному дивізіоні, але в різних батареях.

 «Служилось по-різному: і гради, і міни, все… Згадувати не дуже приємно. Спочатку хлопці розказували, він не розумів, що його ранили. Це швидкість, це не пояснити», – каже Павло Александрович, побратим Олексія.

 «Ми його відмовляли, я його не хотіла пускати, зробила б все для того, щоб він не пішов туди. Але він сказав: ні, мамо, там мене хлопці ждуть, я їх не покину.

Про події на сході Олексій не розповідав рідним нічого, на зв’язку був по декілька хвилин. У шпиталі солдат не усвідомлював: отримане поранення не сумісне із життям. З плином часу, говорять рідні Героя, на душі не стає легше.

 «Я з цим живу щодня, з цим горем. Усвідомлюю, що його вже з нами немає, але не хочеться вірити тому. Кожен день в мене біль душі, туга за ним страшна», – каже мама.

 «Звичайно, що не марні втрати. Історична подія в нашому житті, державі. Хотілось би, щоб ці втрати люди оцінювали по достоїнству, робили висновки з цього всього», – каже Сергій Перегуда.

По собі командир гармати Богуш лишив дубочки перед хатою.

Похований артилерист у селі Старики на Коростенщині. Сім’ї хлопець не встиг створити. Розрадою рідним нині є донечка сина Евеліна, про яку вони дізнались згодом.

Будьте першим, хто прокоментував "5 років після смерті сина-артилериста: мати береже онучку і дерева свого Льоші Богуша (ВІДЕО)"

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.


*