Мистецький фронт: художник Павло Гусєв з Житомирщини про творчість, що наближає перемогу (ФОТО)

«Сьогодні творчість для мене – це й хобі, і робота, і боротьба! Якщо й не зі зброєю в руках, то пензлем намагаюсь зробити хоч якийсь внесок у нашу перемогу. Сам я волонтерити не вмію, тому за можливості просто переказую особисті кошти на потреби ЗСУ, а творчістю, як тільки вмію і можу, піднімаю оптимістичний переможний дух собі та оточуючим», – розповідає художник Пасло Гусєв із містечка Хорошів на Житомирщині.

Він створив серію картин на військово-патріотичну тематику, де зобразив історичні та легендарні події війни, яку більше 8 років росія веде проти України. Перші такі твори почав малювати ще у 2014-му і активно продовжив після повномасштабного вторгнення росіян у лютому 2022-го. Зізнається, що у такий час не дуже хочеться малювати «квіточки й метелики», хоча й такі роботи має і любить виконувати.

«Загалом маю близько 20 картин, де безпосередньо відображені трагічні і водночас героїчні події сьогодення. Ідеї для них самі з’являються в уяві під впливом і жахливих теленовин, і сатиричних інтернет-мемів, адже й гумор – теж зброя. За основу беру як вигадані образи, так і актуальні фото-відеоматеріали. Це можуть бути узагальнені та конкретні образи військовослужбовців ЗСУ, батальні сцени зі зруйнованою військовою технікою окупантів, зафіксовані уславлені острів Зміїний, легендарна Чорнобаївка, подвиги наших захисників та допомога союзників, – пояснює Гусєв. – Найвдалішою картиною на даний час для мене є «Українська паляниця», яку недалекі московити називають «клубнікою». Головний образ в ній – це не сама паляниця, а юна дівчина в обладунках, яка й тримає цю паляницю, сидячи на знищеній московитській військовій техніці, й зі спокійним виразом обличчя показує кулака ворогам, як символ України-неньки – вільної серед вільних, і як символ перемоги України. Цю та інші воєнні картини можна побачити на постійній виставці у Палаці культури та спорту «Титан» в Іршанську, а також на моїй сторінці у мережі Фейсбук».

Відзначимо, що деякі роботи Павла також представлені у проєкті житомирянки Катерини Марченко «PostArt.City». Зокрема, можна придбати листівки із його малюнками, серед яких чимало із національними мотивами – «Козачка і козак», «Прогулянка засніженим лісом», «Мати і дитина», «На крилах кохання», «Колискова», «На побачення», «Час» «Полуниця-Джавеліна» та інші. А от «Чорнобаївка» прикрашає не лише листівку, але й конверт.

Художник здебільшого працює у стилі реалізму та символізму. Техніки виконання – простий олівець, кулькові ручки, маркери, пастель, вугіль, олійні фарби, акварель, акрил, гуаш, темпера, емаль. Основні матеріали – папір, картон, полотно, ДВП, фанера, дерево, поверхня стін. Жанрова тематика найрізноманітніша – портрет, пейзаж, натюрморт, побутовий жанр, історичний, батальні картини, анімалізм (зображення тварин), міфологічний жанр. Втім, найбільше обожнює писати портрети реальних людей – як відомих, так і особисто знайомих.

«Для мене людина з її загадковим внутрішнім світом – найпривабливіший та найцікавіший об’єкт зображення. А загалом надихає весь навколишній світ та вдячні глядачі, – констатує Гусєв. – Основний вид творчої діяльності на сьогодні – це живопис. Пишу для власного задоволення, в подарунок друзям і знайомим, а також для продажу на замовлення. Тому це і як втіха, так і заробіток. Бувають замовлення і на вже згаданий монументальний (архітектурний) живопис – розписи стін приватних будинків, кафе, різних закладів. Наприклад, відразу після закінчення І курсу розписав стіну між 1 і 2 поверхами рідної школи, нині це Хорошівський ліцей №2. У вільний час полюбляю щось повирізати з дерева просто для себе, для душі. Це можуть бути невеличкі фігурки тих же тварин, міфічних істот, тощо. Та, на жаль, для цього треба багато часу та й знайти потрібну підготовлену деревину не так вже й просто, а самому цим займатись – дуже витратно, враховуючи, що це не комерційна діяльність».

Творчий шлях художника почався ще з дитинства. Вже у першому класі однокласники просили зробити різноманітні за тематикою малюнки на згадку у чорновиках, «анкетах» і зошитах чи допомогти на уроках малювання, креслення, геометрії та фізики. Гусєв каже, що любов до мистецтва прищепив на своїх заняттях Сергій Миколайович Панченко – справжній майстер-художник, щирий і чуйний учитель. Також у шкільні роки були перші спроби створення портретів з натури, оформлення стінгазет і різноманітних заходів, участь у районних та обласних конкурсах та виставках. Одного разу у класі крейдою на шпалерах зобразив учителя математики, класного керівника Ігоря Михайловича біля річки з вудкою.

«Я народився і живу в селищі Хорошів у центрі Житомирщини в звичайній поліській родині. Моя мама – вчителька української мови та літератури, інспектор районного відділу освіти, зараз на пенсії, а батько – автомеханік, нині працює водієм шкільного автобуса Хорошівського ліцею №2. Молодша сестра – багатоґранна творча особистість. Вона навчалася у Житомирі та Києві на кравчиню, дизайнерку, режисера театру, працює на телеканалі «Київ», – ділиться Павло Гусєв. – Свого часу я закінчив музичну школу по класу «Труба» та студію образотворчого мистецтва районного будинку культури під керівництвом чудової Зої Олексіївни Козакевич. У вихідні дні та на канікулах ходив з мольбертом, якого сконструював самотужки, фарбами, пензлями й палітрою у поле, ліс, до річки і писав пейзажі на пленері під відкритим небом, а вдома – розставляв ужиткові речі, квіти, овочі й фрукти для натюрмортів (так, як це робили вищезгадані викладачі, і як книжка пише – за всіма законами композиції). Звичайно ж, намагався робити копії (ще по-дитячому) українських та світових класиків, замальовки з журналів, шкільних підручників, репродукцій та з фотографій, які ж сам і «кляцав на дешеву мильницю». Для розвитку уяви малював також по пам’яті те, що побачив у реальності, в документальних та художніх фільмах (звичні для нас та екзотичні флора й фауна, техніка, історичні події, міфологічні сюжети) та по фантазії. У середніх і старших класах захопився ще й різьбленням по дереву, випалюванням і ліпленням із пластиліну. Тому питання про майбутню професію вирішилося саме собою».

Освіту Павло здобув на художньо-педагогічному факультеті інституту культури та мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету, де, окрім художників, навчались ґрафічні дизайнери, викладачі культури та організатори дозвіллєвої діяльності, хореографи (класичні, бальні, народні сучасні), актори й режисери. Вважав, що навчатиметься безпосередньо на художника, та, виявилось, що спеціальність «Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво» мала більш декоративно-прикладне (ужиткове) спрямування.

«Якось наша майбутня кураторка Любов Крайлюк оголосила, що група ділиться на три спеціалізації – «Художня обробка дерева», «Кераміка» і «Текстиль». Троє хлопців визначились відразу і, як не дивно, одна дівчина. Якщо чесно, то саме з живопису та графіки небагато нового для себе дізнався, зате по-справжньому захопливим виявилась робота з деревом під турботливою рукою майстра Василя Павлуня, під час якої познайомився на практиці з найрізноманітнішими видами різьблення – геометричне, рельєфне у стилістиці ренесансу, рококо, бароко, круглого скульптурного. До речі, саме про них так часто чуємо в пізнавальних телепередачах, на екскурсіях у музеях, палацах, замках і фортецях. Навчались ґрафіці та живопису за класичною програмою (від простого до складного): від зображення простих геометричних тіл до натюрмортів у інтер’єрі, гіпсових скульптур, портретів (обличчя, погруддя, у повний зріст в одязі) та оголеної натури (для досконалішого вивчення пластичної анатомії), – згадує художник. – Позували, здебільшого, самі ж студенти факультету – як інших спеціальностей, так і, власне, художники, що додатково гуртувало культурно-мистецький колектив. Також ми, різьблярі, разом із керамістами, навчались і скульптурі – місити глину вчив відомий рівненський скульптор Михайло Йориш. На IV курсі, до речі, він і запропонував мені вперше спробувати свої сили в монументальному живописі – був його помічником у розписі дерев’яної Свято-Михайлівської церкви 1912 року в селі Плужне Ізяславського району Хмельницької області, де власноруч написав образи «Святої Трійці», «Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії», «Святого Пантелеймона». Разом з однокурсниками кілька разів брав участь у колективних виставках у Рівненській міській та обласній бібліотеках».

Після занять на ІІ курсі Павло працював керівником гуртків обласної станції юних натуралістів, а на ІІІ – реставратором старовинних меблів у деревообробній майстерні на замовлення антикварної галереї, замків і музеїв, що розміщувалась на території художньої школи. З патріотичних міркувань для дипломних робіт вибрав відповідну тематику: для диплому «Бакалавра» – декоративна тарілка «Козак Мамай», для диплому «Спеціаліста» – панно «Архітектурні пам’ятки Житомирщини» – 5 барельєфних пластів із зображенням Житомира, Бердичева, Коростеня, Новоград-Волинського (Звяґеля) та Хорошева (Горошок). Здобув кваліфікацію майстра образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, викладача. Ще під час навчання зі студентами й викладачами влаштовували екскурсії до визначних історичних місць: Львів, Кам’янець-Подільський, Острог, Сарни, де Гусєв й закохався у всяку старовину, культурну спадщину, народні звичаї, ремесла, а особливо – в пам’ятки архітектури. Окрім звичайного споглядання, робили й маленькі замальовки та ескізи.

Після закінчення навчання у Рівному Павло Гусєв рік працював за контрактом у Житомирському училищі (наразі коледжі) культури та мистецтв ім. І. Огієнка викладачем образотворчого мистецтва. Далі ще три роки викладачем у школі мистецтв селища Іршанськ Коростенського району. У 2011 році брав участь у проведенні ІІІ обласного свята декоративно-прикладного мистецтва «Майстерний червень» Житомирського обласного центру народної творчості та разом з учнями – у виставці Іршанської школи мистецтв з нагоди творчого звіту аматорських колективів Володарсько-Волинського (Хорошівського) району, присвяченого 20-й річниці Незалежності України, в Житомирському театрі ім. І. Кочерги. Згодом там же відбулась і персональна виставка.

«Нині я працюю художником-декоратором Палацу культури та спорту «Титан» філії «Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат» акціонерного товариства «Об’єднана гірничо-хімічна компанія». Займаюсь оформленням і створенням декорацій (сценоґрафією) для концертів, видовищно-театралізованих заходів, вистав, святкових та урочистих заходів, – додає художник. – Час від часу проводив колективні та персональні виставки в Хорошеві та Іршанську. У 2018-му і 2019-му роках проходили персональні виставки в Житомирській обласній науковій бібліотеці ім. О. Ольжича, куди були запрошені рідні і близькі люди, друзі й колеги, а також високопоставлені гості – керівники Хорошівського району та області, зокрема, народний артист України Юрій Градовський. Окрасою урочистого відкриття першої виставки у біблілтеці став виступ Хорошівської театральної студії «Феєрія» під керівництвом Ірини Сівінської. Також співпрацюю з Хорошівською громадсько-політичною газетою «Прапор» як позаштатний кореспондент та ілюстратор, а ще із місцевими істориками, дослідниками-краєзнавцями, письменниками й поетами».

Павло Гусєв займався ілюстраторським оформленням кількох книг – краєзнавча хрестоматія «Сяє сонце над Іршею» Олександра Голяченка, збірка поезій «Зачекайте, літа» за загальною редакцією Галини Мінялук, «Еволюція на граніті» – поезії Сергія Сіваченка, краєзнавчий енциклопедичний довідник «Хорошівський район» Олександра Голяченка, «Блаженство вибору» – поезії Сергія Сіваченка, «Подорож у країну малюків» – загадки, казки, вірші Марії Чепель, «Per aspera ad astra» – поезії, новели, гуморески Марії Чепель. Разом із Андрієм Гречило (Львів), головою Українського геральдичного товариства, членом Міжнародної академії геральдики, є співавтором символіки (герба та прапора) селища Нова Борова.

Минулого року, коментуючи у соцмережі пізнавальний пост про Келії Єзуїтського монастиря у Житомирі (пам‘ятку національного значення 1724 року, найстарішу споруду міста, яка збереглась, але перебуває уже в напівзруйнованому стані) Гусєв познайомився з Володимиром Іщуком – дослідником історії міста та спільної україно-польської історії, зокрема на Житомирщині.

«Він запропонував мені зробити кілька картин на дану тематику на замовлення журналу «Jagiellonіa», тим паче, що події в них відображають героїчну боротьбу українського та польського народів проти московії: «Реконструкція Житомирського замку за описом 1545 року», «29 жовтня 1611 року московський цар Василь ІV Шуйський став на коліна, бив чолом і цілував руку королю Речі Посполитої Зиґмунту ІІІ Вазі», «Гетьман Жолкевський у Житомирі 10 жовтня 1614 року», «Битва під Чудновим 1660 року», – деталізує Павло Гусєв. – Пан Володимир надав мені відповідну інформацію з різних джерел, опис персонажів, сюжет, а також репродукції картин художників минулих поколінь. Працювати на історичні теми – дуже цікаво й, певне, відповідально, адже достовірність фактів тут перш за все».

Юлія Демусь

Щодня й без вихідних: в Житомирі відкрили нову розважальну локацію для дітей (ФОТО-ВІДЕО)

У житомирському Гідропарку на благодійних заняттях з йоги збирають кошти для ЗСУ (ФОТО)