Василь Остапчук створює об'ємні картини з дерева

«Роби те, що любиш і люби те, що робиш», – це однозначно про творчу діяльність Василя Остапчука з містечка Черняхів на Житомирщині. Вже 12 років він створює неймовірні картини з дерева у техніці об’ємного різьблення, вкладаючи в кожну з них усю свою душу та майстерність. Його роботи – теплі, а зображені герої – щирі у своїх емоціях та почуттях. Сюжети – найрізноманітніші: на історичну чи біблійну тематику, побачені в реальному житті чи просто з уяви.

Розміри картин вражають, адже деякі полотна завдовжки до півтора метра і метр у висоту. Аби досягнути бажаного результату, автору доводиться працювати по кілька місяців, витрачаючи подеколи 12-14 годин щоденно. Зізнається, інколи процес так захоплює, що дружині доводиться телефонувати йому і кликати додому вже у пізній час.

Хист до малювання Василь мав з дитинства, попри це обрав геть інший фах, здобув вищу освіту і багато років працював головним бухгалтером на великому підприємстві, у податковій. Деревом зацікавився ще під час проходження строкової служби. Перші ази показав товариш по службі, який закінчив художнє училище по класу «Різьблення по дереву».

Інтерес до справи був присутній завжди, та через постійне завантаження на роботі, часу на це майже не вистачало, хіба по кілька годин на місяць. Втім, життя внесло певні корективи.

«Так буває, що як робоча конячка біжиш-біжиш свою дистанцію, а потім раптово зупиняєшся і не розумієш, що ж далі. Через проблеми зі здоров’ям був змушений залишити роботу, пішов на пенсію, – ділиться Василь Остапчук. – Отут і стало при нагоді улюблене заняття. Згадав усе, що вмів і зайнявся цим вже на більш серйозному рівні. Працюю з різними породами дерев, виготовляю всілякі вироби. Найбільше люблю липу. У неї дуже потужна позитивна енергетика. Іконостаси у старих церквах робили з липи, найкращі вулики теж виходили з неї. Саме з липи і мої картини. Додатково ще фарбую готові вироби в такий «медовий» колір, аби підкреслити властивості деревини. Картини ніби випромінюють світло і тепло».

За увесь період майстер зробив більше півсотні картин. Особливо продуктивним був з початку повномасштабної війни. Більше того, у цей період задумав і реалізував перший етап проєкту «Миттєвості життя» – «Спогади про дитинство», куди увійшли цікаві та кумедні замальовки, що передають усю палітру моментів дитячої безпосередності – радість, здивування, переляк та ін. Саме ці картини протягом місяця житомиряни можуть побачити у закладі «Львівська майстерня шоколаду» на майдані Перемоги,7. Ще частина витворів митця експонується на постійній основі у виставковій залі в рідному Черняхові.

«Коли почалася війна, одразу ж пішов у військкомат, але там відмовили через стан здоров’я. Думав над тим, де можу бути корисним. Якось після однієї публікації у соцмережі мені в коментарях написали, що не треба дописів про негатив, адже цього вистачає навкруги, всім і так погано. Мене одразу це трохи образило, а потім подумав, що людям дійсно потрібно в цей період щось таке, щоб мотивувало, давало надію. Це стало своєрідним поштовхом до створення серії картин, які б навпаки викликали позитивні емоції, посмішку. Саме з дитинством пов’язані найяскравіші та приємні спогади, тож подумав, а чому б не зробити картини про цей безтурботний час, – продовжує чоловік. – До цього я просто створював те, що подобається, не об’єднуючи роботи між собою. У планах, окрім дитинства, спробувати зобразити таким чином і старість, бо вона теж буває різною для кожного».

Майстер розповідає, що полюбляє працювати з масштабними полотнами – щитами, адже там можна зобразити більше деталей, точніше передати людські риси та міміку обличчя. Аби отримати заготовку для цього, необхідно провести підготовчі роботи – обрати деревину, просушити її відповідно до стандартів, вибити, склеїти між собою частини. На початку, не приховує майстер, обирав не дуже якісний клей, тому конструкція тріскалася, руйнувалася. Як і будь-хто, від помилок у роботі не застрахований, все приходить з досвідом. Без натхнення за картини не сідає. Попередньо робить начерки на папері, але потрібно врахувати, що майбутній виріб буде об’ємний, з випуклими елементами. Їх вигляд спочатку виникає в голові, а далі переноситься на деревину.

Василь мешкає у приватному секторі, там облаштував собі робоче місце, де займається різьбленням. Деревину купує, склеювання полотен певних розмірів проводить у майстерні друга, бо не має відповідних потужностей та обладнання.

«Першочергово треба знайти ідею того, що хочеш зробити. Виносити її в собі, а після того, коли воно все склалося в голові поетапно, стаєш і ріжеш. Не знаю як у кого, у мене так завжди. У кожен виріб вкладаю душу, працюю інтуїтивно. Не роблю потоком. Не заробляю, та й не вмію заробляти на цьому грошей. Це моя така віддушина, в цьому можу реалізуватися, отримую задоволення, – говорить пан Василь. – Після підготовчих робіт, приступаю до основних. Треба вирізати, а тоді шліфувати, морити, знову шліфувати, лакувати, шліфувати, ще лакувати. У мене багато хто бачив ці картини, у них загорялися очі і просили навчити їх теж, особливо молодь. Я тільки «за», аби вони займалися, та коли розповідав про тонкощі процесів і тривалість роботи, всі відмовлялися. Різьблення по дереву – трудомісткий вид мистецтва».