Волонтери з Озерного пошили для військових 1500 подушок

Валентині Мініній з містечка Озерне на Житомирщині у березні цього року виповниться 82 роки. Попри поважний вік, вона постійно знаходить сили та можливість підтримати українських захисників. Разом з 78-річною Людмилою Васютіною, яка також проживає у будинку №2, створили «Майстерню Перемоги-2» з виготовлення подушок для армійців у військові частини та на різні напрямки фронту, а також для бійців, що проходять лікування в госпіталях.

Пригадує, що у перші дні від початку повномасштабного вторгнення за наполяганням рідних виїхала у сусідню область, адже неподалік від будинку на той час вже були влучання ворожих ракет. Її з сестрою та ще кількох жителів Макарівського району гостинно прийняли на Хмельниччині. У господарів був автоклав, а їх сусіди займалися реалізацією м’ясної продукції. Жінки придбали у них 65 кг телятини і переробили її в тушонку для воїнів. Вийшло більше 60 банок по 0,5 л. Все заради того, аби не сидіти без діла і бути корисними.

Після повернення в Озерне Валентина Миколаївна продовжила волонтерську діяльність. Разом із сусідками збирали вдома запаси тканини, яка підходила для плетіння маскувальних сіток. З неї нарізали 10 мішків смужок і віднесли у «Майстерню Перемоги». Під час одного з візитів почули прохання про пошиття подушок на сидіння для танкістів. За фаховою консультацією пані Валентина звернулися до зятя, який на цьому розумівся і він дав поради, що і як краще робити. Пізніше зійшлися на тому, що потрібні також подушки під голову.

«У мене не було швейної машинки, тому перші 100 подушок пошила руками. Їх передавала військовослужбовцям через місцевих волонтерів, а згодом збільшили обсяги виробництва і розширили співпрацю з іншими організаціями та волонтерами. Наразі команда нашої «Майстерні Перемоги-2» – це четверо людей, які безпосередньо займаються пошиттям і ще не менше півтора десятка небайдужих, які підтримують нашу справу: хтось поділився тканиною, хтось привіз синтепон чи відвіз мішки з виробами у Житомир. Це все рівнозначні та дуже важливі частинки процесу, – ділиться Валентина Мініна. – Подушки на машинці шиють Олена Дорожка, теж уже бабуся, в якої на війні чоловік та син, мій зять Володимир Туленко, внучата племіниця Катерина Гринченко, яка навчається у 9 класі, а ще долучаються багато інших людей. Усім щиро вдячна за матеріал та їх доброту. Коштів не збираємо – все на волонтерських засадах, щиро та добровільно. При можливості люди передають тканину. Використовуємо ситець, сатин, вельвет, гобілен, трикотаж різних кольорів та орнаментів, завдяки чому кожен виріб унікальний. Є подушки двох розмірів. Менші – 35 на 30 см передаємо на передову, а більші – 45 на 35 см з можливістю змінювати верхню наволочку для прання – у госпіталь. За тиждень виходить більше сотні виробів. Дуже мотивують і надихають відгуки захисників, їх слова вдячності, для яких наші подушки стали у нагоді».

Загалом пошиття подушок включає кілька етапів. Все починається в однокімнатній квартирі Валентини Мініної. Зокрема, кроять тканину потрібних розмірів і передають швачкам, які шиють на машинках. Наразі таких троє. Наступний етап – розпушування наповнювача для подушок. Для цього беруть клаптики синтепону, який залишається від великого виробництва. Його не утилізують, а передають на благу справу. Мішки із синтепоном із дозволу сусідів по під’їзду зберігають під сходами. Їм волонтери «Майстерні Перемоги-2» дякують за розуміння. Після пошиття наволочок машинним способом, їх набивають синтепом і вручну зашивають отвір, через який наповнювали подушки.

За увесь час в «Майстерні Перемоги-2» пошили вже майже 1500 подушок. За один раз волонтерам віддають 100-160 готових виробів, спакованих у мішки заввишки більше одного метра. В кожному з таких вміщується від 25 до 40 штук. На подушках роблять декоративні кишеньки, в яких залишають послання та малюнки від дітей для оборонців.