«Поставили перед собою ціль «треба - зробимо», - житомирянка Людмила Горбата про допомогу армії та ВПО (ФОТО)

Свою волонтерську діяльність житомирянка Людмила Горбата разом із родиною розпочала ще у 2014 році. Тоді збирала посилки із речами та продуктами для військовослужбовців на схід, допомагала дітям внутрішньо-переміщених осіб – передавала подарунки, солодощі, канцелярію, одяг.

Продовжили підтримувати ЗСУ і після початку повномасштабного вторгнення російських військ. Перші два тижні провели в селі, ховалися в укритті під час «Повітряних тривог», моніторили новини, підтримували одне одного. Згодом прийняли рішення повертатися в місто.

«Було складно сидіти на одному місці, тож залишили дітей у мами, а самі поїхали додому в Житомир. Чіплялись за кожну можливість допомогти, не звертаючи увагу на те, який це напрямок діяльності. Поставили перед собою ціль «треба – зробимо», – ділиться Людмила Горбата. – Мій чоловік розвозив їжу на блокпости для бійців ТРО. Зокрема, разом із жіночками-волонтерами ми готували для них вареники. Пізніше офіс нашої агенції «Paroxod» став волонтерським міні-штабом. Там ми зустрічались з іншими небайдужими, збирали пакунки для дітей Херсонщини, для ВПО та армійців. Житомиряни звозили до нас металеві бляшанки для виготовлення окопних свічок, медикаменти, одяг, продукти харчування».

Для військових і переселенців пані Людмила готує й донині. Найчастіше – вареники, млинці з різними начинками, тертий пиріг, вафельні трубочки та енергетичні батончики. До речі, спершу такі смакували члени її родини, а тоді зрозуміла, що батончики – це чудовий перекус для військових на фронті.

На одну порцію використовує 500 г вівсянки, по 200 г родзинок, фініків, кураги, чорносливу, горіхів, соняшникового насіння, меду. Склад змінюється залежно від того, що передають добрі люди, а чого не вистачає – купує. Сухофрукти вимочує, разом з іншими інгредієнтами подрібнює до однорідної маси, формує батончики, запаковує кожен.

«Головне в рецепті – наша любов та подяка захисникам. Те, що я роблю для них – це краплина в морі, – додає житомирянка. – Скільки волонтери звертаються за батончиками, стільки із задоволенням й роблю. Найчастіше займаюсь цим після робити, ввечері. Якщо потрібно щось терміново на ранок, то можу і вночі ліпити та пекти. Власне, майже весь вільний від основної роботи час займає приготування або закупи продуктів на страви».

Також Людмила Горбата долучається фінансово до зборів на придбання приладів, амуніції та усього іншого необхідного для потреб військовослужбовців – як масштабних від Благодійного фонду Сергія Притули, так і до тих, що проводять знайомі волонтери та оборонці. Нещодавно підтримали збір коштів на дрон для десантників 46 бригади.

У Житомирі співпрацює з БФ «Банк Добра» та його очільницею Наталією Горкушою, волонтеркою Оленою Козак, багато передає особисто військовим.

Під час благодійних лотерей, що проводила Олена Козак, було продано картини, які свого часу бісером вишивала пані Людмила. Виручені кошти направили на придбання продуктів для приготування домашніх страв захисникам, а переможці отримали на згадку чудові роботи.

«Моя основна мотивація – допомагати ЗСУ наближати перемогу. Прикладаємо максимум зусиль, щоб хоч якось віддячити цим відважним хлопцям і дівчатам, навіть потішити простими солодощами, домашньою випічкою, дати привід посміхнутися, згадати про рідних. Аби вони знали, що не одні, що мають надійний тил та щиру підтримку. Хочеться допомогти людям, які втратили свої домівки, рідних чи близьких, були змушені тікати від обстрілів. Тільки разом ми зможемо перемогти ворога та відстояти свою свободу, – наголошує Людмила Горбата. – Вважаю, що кожен має бути на своєму місці і допомагати тим, чим може саме він. Ми маємо розуміти, що війна – це не лише фронт.

Війна – це і тил також, який повинен бути сильним та надійним. Не маємо змогу взяти автомати в руки і йти воювати, та й це на краще. Розумію, що особисто з мене на фронті користі буде мало, але я лишаюся на мирній території і мій обов’язок – хоча б трохи покращити життя військових та переселенців. Маємо працювати та зміцнювати економіку нашої країни, а не опускати руки і панікувати. Цього ж і прагнув наш підступний ворог – зламати, скорити, щоб здалися без бою, та нічого не вийде, адже війна лише сильніше об’єднала нас, показала на що здатні, змінила цінності і довела що ми – непереможна нація».