Чому білоруси воюють за Україну: інтерв’ю з військовим полку ім. Кастуся Калиновского Олексієм «Психологом»

Білорус Олексій із позивним «Психолог» приїхав в Україну ще в 2015 році, щоб захищати її територіальну цілісність. Цим він займається і до сьогодні у війні проти росії, але вже в рядах полку імені Кастуся Калиновського.

У інтерв’ю для «Times.ZT» Олексій розповів про мотивацію захищати Україну, про бій за Бучу, втрату ноги та про те, яким бачить майбутнє Білорусі.

– Олексій, розкажіть про себе. Яка Ваша мотивація воювати в Україні?

– Звати мене Олексій, мій позивний «Психолог», в Україну я приїхав на початку 2015 року для того, щоб вступити до полку «Азов» та захищати територіальну цілісність України. Мотивацією було те, що я розумів, що доля України безпосередньо пов’язана із подальшим життям Білорусі. Якщо Україна втратить свободу, то в Білорусі вже не буде жодних змін. Були надії та сподівання, що з України розпочнеться існування вільного простору Білорусі. Вільного від комунізму, вільного від російського впливу.

– Зараз Ви спостерігаєте якісь зміни на краще в Білорусі?

– Саме зараз ситуація в Білорусі стає гіршою, і зі зрозумілих причин потрібно розвалити таку державу, як росія, і після цього можливі зміни в Білорусі. Ну ось із цим допоможе перемога України у війні з росією. Війна – це складно. Це кров, сльози та піт. Скажімо, з огляду на те, як могло б бути (з військовою ситуацією в Україні – авт.)  – все добре. А від наших зусиль, від нашої праці залежатиме, яким буде майбутнє.

– Як для Вас почалася повномасштабна війна в Україні?

– Участь у бойових діях я брав ще з 2015 року. Ми у складі групи білорусів брали участь у різних бойових виходах. В основному це був маріупольський напрямок. Після закінчення контракту в “Азові” ми жили звичайним життям, і ось уже з початку повномасштабної війни, оскільки ми весь час підтримували контакти з ветеранами “Азова”, ми вже мали розуміння того, що ми робитимемо і як, якщо почнеться те, що почалося. Відповідно, після перших прильотів ракет ми всі зв’язалися і прибули на точку, про яку домовилися заздалегідь, де почали формування бойових підрозділів. Тобто бойової роти, для початку. Отримали необхідне озброєння та розпочали виконання завдань із забезпечення оборони Київської області. Це були різні локації, їх багато змінилося. Це було до 3-го березня. Тоді нашим завданням було у складі розвідвзводу – 25 чоловік, піти на передній край Бучі, зафіксувати, де знаходяться російські війська, за необхідності вступити в бій, вразити техніку та відійти.

– Розкажіть як Ви отримали поранення 

– Бій пішов не за нашим сценарієм, і інша колона заїхала до нас у фланг, почався ближній стрілецький бій. Інша частина групи гранатометами вражала бронетехніку. Ну і, відповідно, у ході цього бою, коли вже по нас почала працювати важка техніка у вигляді танків, у нас з’явилися перші поранені та перші загиблі. Першим загиблим був Ілля Литвин, білорус, який в Україні перебував з 2014 року, брав участь у звільненні Маріуполя, Мар’їнки та подальших операціях, пов’язаних з обороною. А вже під час евакуації поранених поранило мене. Снаряд прилетів в 5-ти метрах за спину, і великий уламок мені пройшов по центру коліна, відповідно колінна чашка відлетіла і нога залишилася висіти на сухожиллі. Частина уламків потрапила в руку. Я надав собі першу допомогу турнікетом, який у мене був при собі, відповз у безпечне місце, оглянув себе на наявність інших пошкоджень і, не виявивши нічого критичного, тому що кров з ноги я зупинив турнікетом, зв’язався із командиром групи і він прийняв рішення про евакуацію. Нам вдалося евакуювати всіх важкопоранених. Решта групи продовжувала бій до пізньої ночі, а я вже був у лікарні, де мій стан стабілізували та надали допомогу.

– Багатьох таке важке поранення демотивує і серйозно впливає на психічний стан. Як було у Вашому випадку?

– Я розумів, на що я йду і куди. Я вже був в Україні багато років, і у мене досить багато знайомих з такими пораненнями і, дивлячись на них, я розумів, що життя на цьому не зупиняється і можна відновити практично всі функції за допомогою сучасних технологій. В Україні дуже добре розвинена система протезування, в Україні чудові реабілітологи, які мають великий досвід роботи із військовими. Тому я розумів, що якщо подібна травма у мене буде, я її легко подолаю. Ну, власне, так і сталося.

– Після отриманого поранення для Вас війна закінчилася?

– Війна – це рухливість, тому участь у війні, як раніше, звісно, закінчилося. Тому що виконувати ті ж завдання, які я виконував до цього, я не можу. Але оскільки я маю досить великий багаж знань і досвід, то можу виконувати функції інструктора, виконувати функції по формуванню підрозділів і займатися різними адміністративними завданнями, що я, власне, і роблю.

– Як Ви вважаєте, що потрібно для того, щоб в Білорусі змінилася влада?

– Для початку росія має припинити своє існування у нинішньому вигляді, не важливо, що там розпочнеться. Необхідно, щоб вплив росії на Білорусь був мінімальним, а контроль над Білоруссю був мізерним. Після цього, так, зміни в Білорусі можливі. Ну, а якими вони будуть – залежатиме від нас та від народу Білорусі. Зміна лукашенка нічого не дасть, на даний момент. росія ніколи в житті не залишить Білорусь вільною, поки вона існує у нинішньому вигляді.

– Чи можлива зараз в Білорусі революція проти режима лукашенка?

– Жодна революція не відбувається просто так,і навіть через невдоволення великих мас населення. Будь-яка революція – це складно спланована операція, зі складною структурою та організацією. Такої структури у Білорусі на даний момент не існує. Я братиму участь у змінах, які в Білорусі виникнуть після падіння росії. Інакше я це не бачу та іншими категоріями не думаю.

– Чи вважаєте Ви реальним наступ Білорусі на Україну?

– У Білорусі немає збройних сил, які можуть вести повноцінну війну, з багатьох причин. Думаю, що народ Білорусі та армія Білорусі не буде так самовіддано знищувати своїх людей, як це роблять росіяни, через різницю менталітету та відсутність взагалі будь-яких причин вважати Україну своїм ворогом. Ну, навіть якщо це станеться, у нас буде чудова нагода набрати собі багато людей, які перейдуть на наш бік. Думаю, лукашенко і боїться такого розвитку подій. Тоді наш полк перетвориться на дивізію, бригаду.

– Чи змінилося ставлення білорусів до росіян після початку повномасштабного вторгнення?

– Всі мої друзі-білоруси, з якими я спілкуюся, обороняють Україну. Тому ставлення до росіян у них очевидне. Не можу говорити за народ Білорусі, але припускаю, що з початку повномасштабної війни ставлення до росіян у білорусів істотно змінилося. Вони почали розуміти, які росіяни насправді.

– На Вашу думку, який відсоток тих, хто дійсно хоче зміни влади та режиму, який зараз є в Білорусі?

– Відсоток пасіонарів, які прибули в Україну, та осіб, які залишили Білорусь у пошуках кращого життя, і не в змозі терпіти те, що відбувається в Білорусі, він не такий великий. По ньому можна надати загальні цифри. Є люди, яким потрібен стимулюючий фактор, щоб вони почали діяти, це великий відсоток населення, переважно молодь. Просто цих подій поки що не відбувається, які мають відбутися у самій країні. Але ці люди прокинуться від сну, коли самі зміни почнуться вже в Білорусі, коли вони побачать, що така можливість з’явиться. Гадаю, це великий відсоток населення.

– Якою Ви бачите Білорусь майбутнього?

– Я бачу Білорусь майбутнього як національно-орієнтовану, демократичну країну з тим же рівнем свободи, який є в Україні. З європейським вектором розвитку, максимально відірваним від росії, із залізною завісою до цієї країни.

– Чим плануєте займатися після перемоги України?

– Так далеко я не заглядав. Для початку нам потрібно перемогти, тому всі думки зосереджені на тому, чим займатися, щоби цю перемогу наблизити. Все залежатиме від розвитку ситуації, а там побачимо.

– Що б Ви хотіли сказати українцям, білорусам і росіянам?

– росіянам нічого не хочу сказати, для мене вони не люди, який сенс їм щось доносити, вони вже свою сутність показали. А білорусам та українцям – старання, зусилля та переможемо, далі вже будуть зміни для наших країн позитивні.

Це інтерв’ю також доступно російською мовою. 

Читайте також, правда, яка не потрібна лукашенку: що насправді сталося із загиблими білоруськими далекобійниками в Україні (ВІДЕО).