Як Євромайдан перетворювався на Революцію Гідності у Житомирі

У Житомирі 21 листопада вчетверте відзначать День Гідності та Свободи. Цей день обрали через те, що на цю дату припав початок Помаранчевої революції (у 2004 році) та Революції Гідності (у 2013 році).

На сайті Житомирської міської ради 20 листопада з’явилася публікація зі спогадами учасників та очевидців подій п’ятирічної давнини, спогади яких увійшли в книгу «Майдан від першої особи. Регіональний вимір» – розділ «Житомирська область».

Далі у тексті наведена інформація з книги:

Хронологія подій

2013 рік

ніч з 21 на 22.11 – група житомирян виїхала до Києва для участі в акції на підтримку євроінтеграції України.

22.11 – на майдані Корольова біля Житомирської ОДА встановлено намет, о 18.00 відбулася акція під гаслами «Україна йде в Європу!», «Я обираю ЄС!».

24.11 – тисячі житомирян стали учасниками протестних акцій у Києві. Одночасно у Житомирі від­булося віче; вночі побили журналіста Влада Пучича.

26.11 – Житомирський окружний адміністративний суд частково задовольнив позов виконавчо­го комітету Житомирської міської ради щодо обмеження мирних зібрань у центрі Жито­мира з 26 листопада 2013 р. до 19 січня 2014 р., заборонивши проводити мирні акції з наметами та використанням звукової техніки на майдані Корольова, Соборному та пішо­хідній вулиці Михайлівській.

28.11 – хода студентів на підтримку євроінтеграції; віче «За європейську Україну!», на якому ухва­лено резолюцію «За європейський Житомир, за європейську Україну!»; на приміщенні міської ради вивішено прапор Євросоюзу.

29.11 – мешканці Житомира організували «живий ланцюг» у центрі міста; працівники ДАІ перешкоджали житомирським студентам їхати до Києва; скоєно напад на організаторів житомирського Майдану Івана Фурлета та Влада Пучича.

30.11 – хода активістів Майдану до Управління МВС у Житомирській області та Корольовського і Богунського райвідділів міліції з вигуками «Міліція з народом».

01.12 – зібрання на майдані Корольова на підтримку київського віча.

02.12 – у Житомирі створено Штаб національного спротиву; відбулася хода студентів по місту; оголошено студентський страйк.

04.12 – пікетування студентами обласної ради з вимогою до депутатів підтримати відставку Пре­зидента й уряду, не забороняти мирні акції, сприяти звільненню затриманих 1 грудня на вул. Банковій у Києві протестувальників.

07.12 – автопробіг вулицями Житомира на підтримку Євромайдану. Його учасники закликали житомирян їхати 8 грудня до Києва на «Марш мільйонів».

13.12 – хода учасників Майдану до Управління СБУ в Житомирській області.

15.12 – напад на голову міської організації «Свобода» Віктора Брокарєва.

17.12 – акція Євромайдану під стінами Житомирської обласної прокуратури з вимогою взяти під контроль хід кримінальних проваджень щодо нападів на громадських активістів.

18.12 – напередодні Дня міліції активісти житомирського Євромайдану привітали правоохорон­ців із професійним святом. Біля Управління МВС у Житомирській області вони пропонува­ли усім охочим написати на ватманах свої побажання міліціонерам.

20.12 – акція журналістів Житомира та Бердичева, студентів і активістів Євромайдану біля Управ­ління МВС у Житомирській області з вимогами відставки міністра внутрішніх справ В. За­харченка та розслідування усіх випадків побиття журналістів.

Марія МАСЛОВСЬКА, викладач Житомирського державного університету імені Івана Франка:

«Проблеми України і українського народу болять мені давно. Тому що я є викладач, який іде до студентів, дивиться їм у вічі й повинен нести правду. З першого дня, коли було заявле­но Януковичем (а то було 21 листопада, десь о 15 годині), що несприятливі умови для україн­ців, аби йти в Європу, наша увага була прикута до новин.

Уже ввечері ми відчували, і я особисто також, що Україна не змовчить. Українці, на щастя, вже їздять до Європи (хоча й на заробітки) — вони бачать, як живуть інші. Все більше наших студентів там навчається. Українці зробили свій вибір, я так думаю, давно.

На превеликий жаль, те керівництво не давало змоги нам справді потрапити до Європи. І я думаю, то був останній такий шанс, останнє зібрання сил українців, аби довести, що ми є народ, ми є нація, що ми є!

Ми — прадавній народ, який має свою прадавню культуру, адже Київську Русь знали в Європі. І власне кажучи, Київська Русь була свого часу найвідомішою в Європі державою. То чому б сьогодні нам, українцям, не бути там? По суті, Європа — то і є Україна, а Україна — то є Європа».

Юрій ЖУКОВСЬКИЙ, голова Житомирської організації партії «Демократичний Альянс»:

«…настав день, коли Мустафа Найєм кинув клич збиратися проти того, що наші керівники держави відмовилися від курсу в ЄС. Ми в першу ніч уже були в Києві на майдані Незалеж­ності. Тому з перших годин і з першого дня я уже був, можна сказати, активним учасником цих подій.

Мене спонукала вийти на Майдан потреба боротися за європейські цінності, за нормаль­ний рівень життя. Ми, демальянсівці, і до Майдану боролися з цією системою, з поборами, корупцією, свавіллям чиновників і прокурорів. Тому ця боротьба була для нас близька і зро­зуміла. І наш меседж був зрозумілий для людей, коли ми вийшли на Майдан.

Накипіло в душі, певне, у багатьох. Для більшості заклик до євроінтеграції був не основним. Євроінтеграція тільки відкривала нам шляхи і можливість для подолання тодішньої сис­теми. Головне було — подолати той режим, щоб рухатися далі».

Юлія ЧЕПЮК, журналіст:

«З Києва стали транслювати камери онлайн, що люди збираються. Я зустрілася в кафе з Вла­дом Пучичем, хлопцями-демальянсівцями. Ми вирішили їхати до столиці. Рушили двома ма­шинами. Був з нами Назарій Томчук, журналіст, були Владислав Пучич, Діма Ткачук, Рома, Саша, Діма Крапачов. Десь о третій годині ночі ми приїхали до Києва, і нам навіть дали виступити. Там саме броньовичок був, ударівський. Годинки дві побули і поїхали в Житомир, на роботу.

Вже на роботі з хлопцями думаємо, що нам треба або туди їхати, або тут щось організову­вати. У соцмережах ми розповсюдили повідомлення, що о 18 годині збираємося. Поставили намет, діжку, стільчики, своїх друзів зібрали. Першу ніч ми ночували всі разом. Пластуни про­ходили посеред ночі повз, приєдналися до нас і співали під гітару. Це було 23 листопада. До нас приходила міліція. Ми сказали, що ми ж нічого такого… не робимо. І з того почався Майдан.

Після того ми щовечора о 18 годині збиралися. Поки штурмом не взяли ОДА, в нас не було жодного «прогулу». Кожен вечір збиралися о 18 хто міг. В основному це були демальян­сівці, долучалися також члени різних громадських організацій».