Молодь, яка вже закінчила школу, проте через вади зі здоров’ям, не може повноцінно адаптуватися в суспільстві, розвивається в спеціальному центрі благодійного фонду «Фундація Волонтери Без Кордонів». У Житомирі до навчання дітей з інвалідністю доєдналися й викладачі з Попасної, які змушені були тікати з дому через війну.
Вони зі слізьми на очах згадують своє робоче місце в комунальному закладі “Попаснянський районний центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідності “Лелека”, який тепер стоїть у руїнах після обстрілів та пожежі. У Житомирському центрі вдалося влаштуватися вісьмом працівникам з Попасної. Одна з них – директорка комунального закладу – Наталія Овчаренко:
“У нашому центрі діти можуть отримати послуги з педагогічної та психологічної реабілітації, соціальної та трудової професійної адаптації. Раз на тиждень або два ми виїжджаємо до громад області і там теж зустрічаємося з дітками та молоддю. Пацюємо й шукаємо таланти для подальшої їх інтеграції, щоб вони мали можливість приймати участь у різних фестивалях та конкурсах, як на всеукраїнському рівні, так і на міжнародному. Ми з’їздили вже у дві громади”.
Проте у Житомирському центрі навчається молодь з різними вадами зі здоров’ям, тому до кожного важливо знайти правильний підхід та навчальну програму:
“Деяких дітей потрібно навчати і писати, і рахувати, і пізнавати світ. На заняттях з соціальної реабілітації вони вчаться куховарити – це такий напрямок домогосподарства, де вони вчаться готувати бутерброди, робити перші і другі страви, щоб потім вони мали можливість себе забезпечити, щоб не остатися сам на сам. Хлопці ж в столярній майстерні працюють з нашими викладачами трудового навчання. Вони роблять різні вироби із деревини, яку нам надали спонсори. Це різні вироби, які їм теж подобаються, бо хлопці вчаться робити своїми руками. Потім несуть додому, дарують своїм близьким, татам, мамам, бабусям. Тобто це такі речі, як дощечки, лопатки, підставочки під телефони, різні вироби домашнього обіходу. Хтось там для племінниці або сестрички робить іграшкові дерев’яні меблі”, – розповіла Наталія Овчаренко.
Жінка також зауважила, що хлопцям важливо навчитися не тільки забивати гвіздочки чи вкручувати шурупи, а й готувати для себе. Про свій рідний Попаснянський центр “Лелека” директорка згадує зі щемом в серці:
“Колектив наш виїхав. Повністю всі розкидані по різних куточках нашої країни. Сама будівля – ми не знаємо, що з нею сталося, але ми знаємо, що на той час, коли ми ще там були, в нашому місті, то вона зазнала різних пошкоджень. Потім з відеороликів, які знімалися окупантами, ми бачили, що там були більш значні пошкодження. Була навіть пожежа. На скільки вигоріла будівля, ніхто не знає, з роликів важко відслідкувати. До Житомира ж приїхала в кінці липня. Нас 8 працівників тут працює, ще чекаємо на двох. Так склалися сімейні обставини, що вони тільки в жовтні доєднаються”.
Вихованці з Попаснянської “Лелеки” в Житомир не приїздили. Молодь також розкидана по всій Україні та за кордоном. Фахівці займаються з ними в режимі онлайн.
“В Житомирі є також дітки з інвалідністю з Донецької області, яким ми теж надаємо послуги”, – додала Наталія Овчаренко.
Іван Кошик у центрі для молоді “Фундація Волонтери без кордонів” працює помічником викладача зі столярного мистецтва. З дітьми з інвалідністю працює вже три роки:
“Андрій виготовляє грабельки, щоб спину чухати. Йому сподобалося, він зробив одні, тепер робить більше. А Богдан робить будиночок, будемо зараз обмотувати проволокою. Зараз він погано б’є молотком, через певний час він буде ним працювати добре. Лобзиком на минулому занятті він випилював машинку”.
Житомир Івану Кошику подобається, разом з сім’єю вони вже трохи призвичаїлися до нових умов життя. Але про “Лелеку” згадує, ледь стримуючи сльози.
“У Попасній був у нас центр хороший. Ой, що сказати, сумую дуже. Але, на жаль, немає там вже нічого живого. Зараз ми живемо в місті, знімаємо квартиру. В Житомирі цілком подобається”.
Більше про Житомирський центр для молоді з інвалідністю розповіла засновниця благодійного фонду «Фундація Волонтери Без Кордонів» – Олена Гончаренко.
“Центр існує вже більше двох років. Наші підопічні – це молодь з особливими потребами. Безкоштовні заняття проводиться по два дні в тиждень – це понеділок і четвер по дві-три години. До мене почала ходити молодь, яка закінчила школу, але після закінчення не було ніяких закладів, в яких вони могли б навчатися, займатися. Молодь звикла бути соціальною, вони хотіли спілкуватися між собою. І тому виникла така потреба створити платформу для навчання та спілкування молоді з особливими потребами категорії від 16 років і старше. Ми їх адаптуємо до життя в соціумі, тому що навчаємо їх, все ж таки, і готувати, і в столярній майстерні вони навчаються працювати. Там і стільчика якогось поремонтувати, бо це необхідно в подальшому житті. Ну і корекційні заняття, арт терапія, музична терапія – це такі речі які досить потрібні взагалі для людей, а особливо для молоді з особливими потребами”.
Загалом у центрі навчається близько 25 людей.
Будьте першим, хто прокоментував "Через війну викладачі з Попасної переїхали в Житомир й навчають людей з інвалідністю"