«Дати дітям щось, чого не було в мене»: на Бердичівщині поштарка сама виховує 7 дітей (ВІДЕО)

Still1212 00001 777x437 - «Дати дітям щось, чого не було в мене»: на Бердичівщині поштарка сама виховує 7 дітей (ВІДЕО)

У гамірній родині Олесі Гаврилюк сніданок не пропускає ніхто. У селі Андріяшівка сімом дітям жінка дає раду сама.

«Вони в мене, в принципі, завжди їдять все. В нас немає такого, що я це не буду, цього не хочу. Люблять все. Дуже їм подобаються борщі, що зелений, що червоний дуже вони люблять. І, звісно, у нас плов в пріоритеті і молочні каші», – каже Олеся Гаврилюк, сама виховує 7 дітей.

З 2014-го року Олеся розпочала життя з чистого аркушу, повернувшись у рідне село з Луганщини. Там, у Ровеньках, вона вийшла заміж, народила два сини. З початком АТО рідний брат-військовий ЗСУ просив повернутись додому.

«Було дуже страшно, бо коли йшли обстріли – вони йшли по краю міста, але дребежали і вікна, і стіни, трусилося все на світі. Назарику було всього три роки, він оце: «Мама, що це, шарики лопають?». Я кажу: «Да, син, шарики». В нас оці шарики лопають, вони ще по приїзду сюди боялися цих шариків», – пригадує багатодітна мама.

Чоловік Лесі не підтримав і лишився в ЛНР, подружжя розлучилось. В Андріяшівку вона поверталась з двома рідними і одним прийомним синами.

«Ми буквально за пару годин зібралися, я забрала дітей, і вночі на поїзд, ми добу їхали. Дуже страшно було їхати, бо і ополченці по вагонам ходили. Ми приїхали уже сюди і буквально через день-два підірвали поїзні колії», – додає жінка.

Батьки Олесі давно померли. Виховала її рідна тітка, в якої були свої діти. Саме вона не кинула напризволяще племінницю і після повернення в 2014-му.

«Літо, жара, футбол очки, шортики у дітей, отак як стояла, так схватила дітей і так вона тікала. Це було складно зразу. Складно і накладно, але якось справились», – пригадує Галина Слюсар, тітка.

У селі жінка намагалась створити повноцінну родину. Однак, щастя у цьому не зазнала. Єдиною розрадою залишались три синочки і новонароджена донечка Мілана. Зараз їй 4 роки, вона обожнює гратись, годувати рибок і бути у центрі уваги. А рік тому Олеся зважилась на серйозний крок: всиновлення. У її дітей з’явились дві сестрички та брат. Це рідні між собою діти. Стали вони рідними і для нової родини. Жінка каже: понад усе на світі хоче відгородити їх від пережитих бід, показати, що буває дружна, весела і щаслива родина.

«Вони дають жагу до життя, вони дають великий пінок, щоб хотілось щось робити. Я встаю вранці і знаю, для чого я це роблю, для кого і навіщо я це роблю. Дивишся на них і хочеш зробити все якнайкраще і дати їм більше всього, ніж було у мене», – каже Олеся Гаврилюк.

 Разом з синами і доньками мама затіяла ремонт у будинку. Спільно обирали шпалери, меблі. Тепер у хлопців і дівчат комфортні кімнати.

«Допомагав красити двері, обої клеїти», – каже 8-річний Назар.

Порати худобу допомагають усі. Родина тримає корів, поросят і курей. Поки жінка працює поштаркою, про тварин подбають і нагодують.

Дівчатка вже допомагають мамі на кухні, іноді самі печуть торти. Щоб нагодувати сім’ю, треба не менше 5 літрів манки або близько 300-от пельменів. Оленка любить куховарити.

«Я приїхала сюди – я нічого не вміла готувати. Приїхала і навчилась, мене вчили. Котлети жарю, биточки і плов варю, да», – розповідає Оленка, 13 років.

«Іноді буває, що ми можемо побитися і Альона не приготує їсти і ми всі будемо сидіти голодні. Ми можемо принести картошку, цибулі принести щоб Альона готувала», – розповів 11-річний Олег.

15-річний Ваня хоче стати програмістом. Засмучений, бо домашній комп’ютер сім’ї зламався, на новий треба збирати гроші. У вільний час, розповідають діти, теж знаходять собі заняття.

«Ми з хлопцями просипаємось і ідемо порати, прийдемо поприбираємо в кімнаті, чуть посидимо в телефоні, якщо прийшло домашнє завдання – сядемо зробимо уроки. В обід підемо гуляти, на футбол», – каже Ваня, 15 років.

«В селі у нас багато є друзів, вони дзвонять, їдемо до ставу посидіти, в садочок дозволяють на качелях покататись. Клуб є, але зараз карантин, його закрили. До карантину його відкривали, там є дискотеки, але рідко», – додає Оленка, 13 років.

Діти люблять робити для мами подарунки своїми руками, часто дарують їй шоколадки. А коли посварились, вміють миритись.

«Вона для мене все, то друг, то мама, чуть покричить, потім підходить і каже не ображайся. Буває їй хтось настрій портить, а буває я порчу. Десять хвилин поображались і прихожу назад. Хто перший просить пробачення? Буває я, буває вона», – розповідає Світланка, 11 років.

Найстарший у сім’ї – 18-річний Діма. Хлопець взяв на себе усю важку роботу по господарству, доглядає за меншими дітьми і має плани на життя.

«Закінчу свою професію зварювальника, підвищу кваліфікацію. Тоді піду на роботу, хочу відкрити свій бізнес», – каже Діма, 18 років.

Ті, хто ходять в школу, радіє: дистанційне навчання нарешті скінчилось. Для тітки Галини усі діти – улюблені онуки.

«Дітки хороші, роботящі, вони мені дуже подобаються, і слухняні, і дружні такі. Якщо щось потрібно робити, вони всі разом, вони дуже добродушні дітки», – говорить Галина Слюсар.

Олеся щаслива бути мамою. Каже, у селі господарство дозволяє добре харчуватись домашніми продуктами, дітям є де погратись. В об’єднаній громаді цю родину люблять.

«Гарна дружна сім’я, гарна господиня, так вона пройшла дуже важкий свій шлях, але мудра і гарна жінка. Вона вміє гарно відноситись до дітей, гарно їх виховувати, дітки гарно виховані і називають її мамою», – говорить Галина Кудлай, голова Райгородоцької ОТГ.

Секрет щасливої сім’ї, вважають діти з мамою, у дружності і взаємодопомозі. Переконані: це найбільше щастя на землі.


Будьте першим, хто прокоментував "«Дати дітям щось, чого не було в мене»: на Бердичівщині поштарка сама виховує 7 дітей (ВІДЕО)"

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.


*