ЗАБУДЬТЕ ПРО «СПЕЦІАЛІСТІВ» І ГОТУЙТЕ ГРОШІ!
У середині 80-х років ХХ століття радянський школяр у 10-му класі складав 8 випускних іспитів. Потім у більшості випускників починалася «вступна лихоманка», в ході якої треба було скласти ще 4 екзамени. Я добре пам’ятаю цей стан організму після «12 подвигів Геракла»: мене хитало від виснаження і недосипання, в голові лунала якась диявольська какофонія, а перед очима стрибали літери, цифри, формули і таблиця неправильних англійських дієслів… Я пам’ятаю, як медалісти з «гарним родоводом» – діти професорів, партійних начальників, майстрів автосервісу та інших поважних в СРСР людей – успішно вступали після першого іспиту, складеного, як водиться, на «відмінно». І пам’ятаю, як «завалювали» на екзаменах абітурієнтів із звичайних родин, стосовно яких не було ніякої команди «згори».
Система ЗНО поклала цьому край і великою мірою викорінила корупцію у сфері вищої освіти. Абітурієнт сьогодні може вступати у декілька вузів одразу. Інформація про це є публічною і доступною кожній людині, яка «дружить» з Інтернетом. Зрозуміло, що за таких умов абітурієнту слід покладатися не на «зв’язки», а на власний розум, сертифікат ЗНО та атестат про повну загальну середню освіту. Вступні іспити відмерли, як вид. Але на деякі спеціальності традиційно існує так званий творчий конкурс. Справді: як можна, наприклад, взяти людину на «музичне мистецтво», не пересвідчившись, чи знає вона, що таке фа-бемоль і сі-діез? Кожен вуз має право визначати на власний смак характер та спосіб проведення творчого конкурсу. Саме від його результатів великою мірою залежить, чи потрапить майбутній студент на бюджетну форму навчання, чи змушений буде підписувати контракт.
Інтерв’ю як «проїзний квиток» у журналістику
Навчально-науковий інститут філології та журналістики – так зараз називається колишній філфак Житомирського державного університету імені Івана Франка. Щоб вступити на престижну спеціальність 061 «журналістика», треба показати гарні результати ЗНО з історії України, української мови та літератури, а також пройти творчий конкурс. Цього року, як і минулого, ЖДУ запропонував абітурієнтам взяти інтерв’ю у особи, ім’я та посаду якої до останньої хвилини тримали у секреті. У день «Ч» біля аудиторії збираються абітурієнти, багатьох супроводжують батьки. Дехто помітно нервує. В ролі головного розпорядника та психотерапевта тут – Валерій Башманівський, завідувач кафедри видавничої справи, редагування, основ журналістики та філології. Він заводить за руку в аудиторію тих, хто запізнився на консультацію. А батьків у коридорі розважає та підбадьорює: мовляв, нічого страшного, всі напишуть. І майже всі вступлять.
Консультацію завершено. До аудиторії заходить цьогорічний «містер ікс» – Андрій Шевчук, який тимчасово виконує обов’язки ректора ЖДУ. Викладач ставить йому запитання, він відповідає; абітурієнти записують у чернетки. Оскільки ніхто з учорашніх школярів не володіє технікою стенограми, кожне слово доводиться скорочувати, тому майже у всіх чернетка виглядає, як набір малозрозумілих каракуль. Та навіть з такою методикою записати все фізично неможливо. Щоправда, на консультації декілька разів попередили: другорядне можна опустити, вловлюйте суть, пишіть про головне! Коли інтерв’ю майже добігло кінця, біля аудиторії з’являється хлопець у шортах з розгубленим виразом обличчя – абітурієнт, який прийшов на 35 хвилин пізніше. Йому ввічливо, але твердо пояснюють, що він запізнився насправді аж на один рік. Розгубленість змінюється відчаєм…
В режимі «живого диктофона»
Після інтерв’ю абітурієнтів розводять у дві різні аудиторії – щоб вони менше заважали один одному і щоб їх легше було контролювати. Видають сіруватий папір для офіційної чернетки (яку теж треба здати) і білий папір для чистовика. Суворо попереджають про неприпустимість використання паперових чи електронних шпаргалок, за що одразу виведуть. Втім, конкурс навмисне побудовано так, щоб виключити потребу у будь-яких шпаргалках.
Чому абітурієнти, наприклад, не пишуть при вступі твір на тему «чому я хочу стати журналістом»? Бо такий твір можна легко десь скачати, залити файл у власний телефон і – просто переписати на іспиті. Або замовити заздалегідь твір на потрібну тему у професійного репетитора. За гроші, звичайно.
«Творча робота на тему «чому я хочу…» у нас буде, але вже після першого семестру. Дітей треба спершу навчити азам професії! Бачите, нас критикують деякі батьки: що це за конкурс, якщо діти працюють у режимі «живого диктофона»? Хіба це сучасна журналістика? А де ж творчість? Так, зараз практично кожен має електронний носій з відеокамерою, працювати «живим диктофоном» не обов’язково. Але мати навички класичного усного інтерв’ю майбутнім журналістам потрібно!» – каже В. Башманівський.
Тим часом серед батьків йде жвавий обмін думками:
«Я чула, що до студентів тут дуже добре ставлення!» – заявляє одна дама.
«А яке має бути ставлення? вони ж тут всі живуть за рахунок студентів! за наш рахунок!» – відрізає інша.
Тема номер один у батьківських кулуарах – «контракт» та «бюджет». Державне замовлення на журналістів у ЖДУ цього року лише 5 місць. Інші навчатимуться за власний кошт: 13 875 грн. на рік.
«Спеціалісти» більше не потрібні
«Ви думаєте, університету це подобається?» – перепитує мене проректор з навчальної роботи Лариса Янович. Я думаю, що не подобається, бо картина справді невесела. Цього року для денної форми навчання ЖДУ просив загалом 463 бюджетних місця – а отримав від міністерства 276. Наприклад, замість 30 фахівців з фізичного виховання буде лише 10, а замість тридцяти викладачів біології за кошти держави навчатимуть лише п’ятьох. Сьогодні і в Житомирі, і в області, і загалом в Україні є велика потреба у викладачах польської мови. Так от, на бюджетне вивчення польської, англійської та всіх інших іноземних мов виділили в сумі «аж»… 10 місць! Це ніщо, – каже Л. Янович.
«Раніше на бакалавра вчилися 4 роки, на спеціаліста 5, на магістра 6. Відтепер освітній ступінь «спеціаліст» скасовано. На бакалавра треба вчитися, як і раніше, 4 роки, а магістратура зараз – 1 рік і 4 місяці. Фактично ми маємо випускати магістрів під Новий Рік, а не наприкінці навчального року. Практика показує: цього мало. Адже магістр це не просто регалія – це фахівець, який вже сам може викладати у вузі!» – коментує нововведення Лариса Янович.
Невдовзі хочуть піти ще далі: середня школа – 12 років, натомість освітній ступінь «бакалавр» – 3 (три!) роки. У ЖДУ ставляться до такої перспективи з великим скепсисом. Невтішною є й ситуація зі стипендіями.
«На «бюджеті» є окремі соціальні категорії студентів, яким гарантована стипендія у сумі 1 000 грн. на місяць. Студентам без пільг, на жаль, ми не можемо платити навіть таку допомогу. Тут діє умовне правило «4 з-поміж 10». Тобто, стипендію матимуть лише четверо кращих студентів-бюджетників з кожного десятка!» – каже Андрій Шевчук.
До жовтня він тимчасово виконує обов’язки ректора. У жовтні відбудеться конкурс, на якому шанси А. Шевчука стати ректором (без додатку «в. о.») викладачі вузу оцінюють як дуже високі. Місце стало вакантним після того, як влітку несподівано пішов у відставку попередній ректор Петро Саух. За чутками, йому запропонували посаду в Академії наук, від якої він не зміг відмовитися.
ЖДУ: що буде завтра?
Але є й позитивні моменти. Наприклад, ЖДУ отримав 21 нову ліцензію. Від 2017 року в університеті можна навчатися за новою спеціальністю «сценічне мистецтво», на яку виділили 2 місця за державний кошт. Випускників обіцяють працевлаштувати у житомирські театри. Окрім того, є певні плани розвитку. А. Шевчук обережно припускає, що спеціальність «журналістика» з часом може стати окремим факультетом. А якщо припустити (знову ж таки, обережно), що у Житомирі може з’явитися власне кіновиробництво та повноцінна кінокомпанія? Сьогодні Житомирський коледж культури та мистецтв імені І. Огієнка готує фахівців у галузі кіно з середньою спеціальною освітою. Цілком можливо, що ЖДУ завершить цей освітній цикл, ввівши нову спеціальність «кіномистецтво», заявляє А. Шевчук.
Система ЗНО спонукає школярів вчитися краще – щоб отримати якіснішу вищу освіту. Але водночас ця ж система «вимиває» найталановитіших випускників шкіл Житомирщини у Київ та за кордон. Введення безвізового режиму з країнами ЄС цю тенденцію лише посилить. ЖДУ може перетворитися на типовий регіональний (щоб не сказати – провінційний) університет, випускники якого можуть розраховувати на роботу за фахом передусім у Житомирській області. З іншого боку, і місто, і область постійно потребують молодих фахівців. Кому ж тут працювати, як не уродженцям Житомирщини? Децентралізація – це не тільки вміння рахувати гроші у місцевих бюджетах, але й здатність стратегічно мислити та правильно планувати хід розвитку регіону. У якому ти народився і живеш.
Як талановитий фанат журналістики не став студентом-«бюджетником»
…З аудиторій вилітають «перші ластівки», які здали роботи. Ось двоє подруг вийшли, невимушено усміхаючись, немов відвідали модне кафе. А ось зовсім інша історія: дівчина йде коридором, важко дихає і жадібно п’є воду з пляшки, драматично промовляючи «ой, Боже, ой, Боже…» Хлопці виходять зазвичай з винуватим виглядом – ніби за дверима не писали, а в горобців каменюками жбурляли. Хлопців на журналістиці, до речі, мало: лише кожен п’ятий.
Я був щиро здивований, коли дізнався, що у творчому конкурсі на журналістику беруть учать не лише мешканці Житомира й області, але й, наприклад, абітурієнти з Чернігівської та інших областей. Та найбільше мене вразила Маргарита Варнавська, мешканка м. Марганець Дніпропетровської області. Без поспіху вона розповіла, як їздить із сином Україною з однією метою: вступити на журналістику, і обов’язково на «бюджет»! Вони вже були:
– у Дніпрі (ДНУ), там син писав твір;
– у Києві (НАУ), там теж був твір, і син був другим у конкурсі;
– у Львові (ЛНУ), там давали тему на вибір і було 40 бюджетних місць;
– у Чернівцях (ЧНУ), там було інтерв’ю з директором ТРК «Буковина»;
– у Черкасах (ЧНУ).
І ось тепер вони у Житомирі. Забігши наперед, скажу: син Маргарити Єгор Дьомін написав у ЖДУ творчий конкурс НАЙКРАЩЕ, отримав у сумі 191 бал – і в результаті не пройшов на «бюджет». Бо має не найвищі оцінки ЗНО з профільних предметів. І не має пільг, що давали б бодай якусь перевагу. Формально вуз вчинив абсолютно правильно. А за фактом – залишив за дверима талановиту людину, фанатично (6 творчих конкурсів!!!) віддану журналістській професії. Вчитися на «контракті» у цієї родини просто нема коштів…
Замість постскриптуму. Я зателефонував М. Варнавській через кілька тижнів після конкурсу.
«Ми, звичайно, вступили. Та, якщо чесно, не зовсім туди, куди хотіли… Але нічого! Єгор навчатиметься у Чернівецькому Національному університеті. Спеціальність – «кібернетична безпека». На «бюджеті». Йому подобається місто, подобається вуз, подобається все!» – сказала вона.
Тарас СТРІЛЬЧИК
Читайте далі: Вища освіта в Житомирі та Україні – Статистика
Будьте першим, хто прокоментував "Особливості вступної кампанії до ЖДУ імені Івана Франка"