«Ми не обирали місто. Місто вибрало нас», – так говорить Наталія Ткачук, яка на початку вересня зі своєю великою родиною переїхала у Житомир з Херсонської області. Їх населений пункт знаходиться неподалік від легендарної Чорнобаївки. Жінка зізнається, що тривалий час надіялися на краще і до останнього чекали на українських захисників, коли ж ситуація стала геть критичною, вирішили рятувати дітей.
З собою захопили лише документи, трохи особистих речей і вирушили у довгу дорогу. Подолавши всі ворожі блок-пости, спершу зупинилися у Запоріжжі. Ходили вулицями міста і не стримували сліз щастя й радості від того, що нарешті можуть почуватися в безпеці, бо на своїй землі, а не під окупацією.
«У нас була інформація, що в Житомирі є невеличка хатинка на околиці, де ми можемо оселитися, але там ремонт. Хоч не мали ні знайомих, ні друзів, та не вагаючись вирушили сюди. Разом зі мною – син і донька, сестра з дітьми, дружина чоловікового брата – моя невістка, з донькою. Місто зустріло нас дуже гостинно, багато людей відгукнулися на наші потреби – допомогли умеблювати пустий будинок, надали речі, кухонне приладдя, продукти. Зверталися у різні фонди, організації, до волонтерів, просто публікували дописи у місцевих спільнотах у соцмережі і ніхто не залишався байдужим, – ділиться Наталія Ткачук.
– Ми приїхали здалеку, нікого не знали і ці безкорисні вчинки житомирян нас дуже розчулили. Познайомилися із волонтеркою Ольгою Стахівською, на склад до якої теж приходили за допомогою, а потім вона шукала і звозила нам з усього Житомира меблі, аби проживання в будинку стало комфортнішим. Потрохи і самі почали включатися у цю справу разом з нею та підтримувати інших. Ми активні: сортуємо речі на складі, формуємо і видаємо продуктові набори, організовуємо заходи для дітей внутрішньо-переміщених осіб. Ми тепер самі активні та допомагаємо іншим переселенцям. Інколи навіть на вулицях впізнають, обіймають, дякують, бо через склад проходять десятки людей і до кожного намагаєшся знайти підхід, допомогти по потребах. Ті, хто приїздять зараз, їм психологічно важче, бо довше були під тимчасовою окупацією, обстрілами, у прифронтових містечках, вони просто знесилені. Ми дуже розуміємо їх, адже колись були у такому ж становищі.
Важко залишати рідний дім, усе нажите майно, втрачати близьких, їхати у невідомість…. Відбувається дуже велика переоцінка і розуміння того, що справжня цінність у житті – це зовсім не матеріальні речі. Починаєш по-іншому дивитися на все. Головний висновок, який я для себе зробила, – треба з усіма спілкуватися, розмовляти, слухати, підтримувати, допомагати пережити цей травматичний досвід і власним прикладом показувати, що все обов’язково налагодиться».
Родина Наталії не лише подолала життєві труднощі, але й обжилася на новому місці. Троє молодших дітей навчаються у ліцеї №2, де для них, за словами жінки, створили сприятливі умови, гарно та привітно прийняли, забезпечують безкоштовним харчуванням, на свята дарували подарунки. Зробили все, аби вони не відчували того, що переселенці і в країні війна. Старший син та сестра працюють у бібліотеці ім. В. Земляка. Паралельно хлопець проходить практику у дитячій поліклініці на С. Ріхтера, адже він – майбутній фізичний терапевт.
«Спочатку Житомир нам здавався великим містом, але вже потрохи розібралися і вивчили його. Тепер іншим переселенцям радимо, куди піти, як дістатися до певного місця призначення. Інколи виникає таке враження, наче живемо тут вже давно, дуже полюбили Житомир і після повернення додому плануємо приїхати сюди знову, але вже влітку. Не звикли до таких холодів, у Херсоні зими геть інші, – продовжує Наталія Ткачук. – Ми переїхали на початку осені і одразу зрозуміли, що затримаємося тут надовго, тож почали займатися консервацією. Я ходила на ринок і побачила малину. Через посуху останніми роками в нас уже вона не родила, а у Житомирі якраз сезон був. Одна бабуся, до якої я підійшла запитати ціну, запропонувала скуштувати, а коли дізналася, що ми не місцеві, взагалі віддала дві банки безкоштовно. Дуже вразила ця історія. Таких випадків було багато. Добрі і щирі люди нас оточують постійно. Це зворушує».
Разом із сестрою Вірою та невісткою Галиною пані Наталя закрутили близько сотні банок яблучного варення спеціально для військових на фронт. Їх взяли із запасів на волонтерському складі, адже напередодні свіжі фрукти, надані житомирянами, роздавали ВПО, а те, що лишилося теж стало в нагоді. Кожну банку прикрасила фірмова наклейка із побажаннями для захисників, а ще настановою повертатися живими і повертати тару особисто в руки. Крім цього, жінки в’язали шкарпетки і випікали печиво, яке ретельно фасували, щоб дісталося армійцям, а не гризунам, і також відправляли на передову. Духовки у будинку немає, але скористалися формами для плити.
Діти також долучилися до корисної справи і чистили горіхи для енергетичних батончиків військовим. Донька Наталії здобуває художню освіту, тож намалювала картину, яку Ольга Стахівська розіграла під час благодійної лотереї, а виручені 5000 гривень пішли на авто для ЗСУ. Багато робіт лишилися на Херсонщині, після переїзду в Житомир 16-річна дівчина знову взяла пензлик в руки.
«Це наш маленький символічний внесок у перемогу. Наші рідні теж стоять на захисті країни і ми розуміємо, що підтримка кожного важлива. Не втомлюємося дякувати військовим і всім тим, хто не залишив нас один на один у такий скрутний момент. Житомир – це найкраще місто, тут найкращі, найдобріші та найщедріші люди. Бажаємо місту і всій країні – перемоги, процвітання, хай діти народжуються під мирним небом, будуються школи і все-все буде добре», – бажає Наталія Ткачук.
Юлія Демусь
У госпіталі та на передову: житомирянка Крістіна Кувшин у своїй студії шиє одяг для воїнів (ФОТО)
Будьте першим, хто прокоментував "Поріднилися з Житомиром: переселенці з Херсонщини про допомогу потерпілим від війни, ЗСУ та життя в новому місті (ФОТО)"