Влада vs Громада: кричіть гучніше, вас не чути!

…За іронією долі, спочатку заступником мера був пан Демчик, який страждав від нападок незалежного активіста пана Ткачука. Зараз ситуація абсолютно протилежна, і тепер від шквалу критики активіста Євгена Демчика потерпає заступник міського голови Дмитро Ткачук. Особисто мені це більше нагадує борсання дітей у пісочниці…   

Питання впливу громадськості на прийняття рішень органами влади з кожним роком набуває все більшої актуальності. У суспільстві побутує думка, що зараз думки пересічних громадян мають мізерне значення та майже не цікавлять чиновників. Чи дійсно це правда? Чи завжди праві активісти? І як догодити всім?

За негласними законами демократії, слуги народу повинні радитися з громадськістю про те, що вони мають робити, та звітувати перед нею ж. Як на мене, пересічного громадянина, зараз зроблено невеликий крок у цьому напрямку. У людей, принаймні, запитують їхню думку. Можливо, потім не завжди прислухаються, але хоча б запитують.

В порівнянні з минулим, коли участь мешканців міста зводилась лише до голосування на виборах, це вже результат. На сьогоднішній день ми бачимо різноманітні форми діалогу влади з громадянами та залучення їх до вирішення проблем міста: опитування, звернення, особисті прийоми керівників органів влади, портал «Електронні петиції», проектні пропозиції Бюджету участі.

Народний виконком. Не якість, а кількість?

Вперше владу народу дали відчути після революційних подій в 2014 році. Тоді в складі виконавчого комітету Житомирської міської ради затверджували всіх бажаючих, хто хотів впливати на процеси в місті. Загальна чисельність виконкому виявилась рекордною за час існування місцевого самоврядування у Житомирі і складала 61 особу. Здавалося б, що таке долучення до вирішення питань представників громадськості дозволило б говорити про прозорість та відкритість влади, бажання йти на діалог та компроміс. Та все виявилося не так просто.

Чи то через власну необізнаність, чи то через перемогу меркатильних інтересів над бажанням дійсно щось змінити у місті – більшість новоспечених членів виконкому були розчаровані тим фактом, що за участь у засіданнях вони не отримають коштів. Або не вирішать свої особисті проблеми. Одразу почалися безпідставні звинувачення у недієздатності колегіального органу. І активні «борці за справедливість» почали зникати так само швидко, як і з’явились. Майже половина членів виконкому прогулювала засідання, а ті, хто реєструвався, спокійно могли піти вирішувати особисті питання. Це почало створювати неабиякі проблеми, адже за відсутності кворуму неможливо було прийняти рішення.

Дитячі забавки дорослих чоловіків

Сесії Житомирської міської ради останнім часом нагадують прохідний двір. Окрім депутатів, членів виконкому, працівників як самої ради, так і управлінь – у сесійній залі з’являються сумнівні особистості, які вчиняють безлад. І замість конструктивної роботи починається мало кому цікавий бедлам. «Виступи» з порушенням регламенту, часто всупереч елементарним правилам моралі та етики, іноді взагалі із застосуванням фізичної сили.

Обличчя деяких «активістів» встигли надокучили надмірною частотою появ у місцевих новинах. Я не знаю їх особисто, але… імена Олександра Коцюбка, Андрія Поліщука (Пан Пекельний), Ігора Малі та інших – вже натерли мозолі на очах та вухах. Окрім гучних популістських заяв, їхні дії не несуть жодної користі для суспільства. Смішно, що містом хочуть керувати ті, хто не знають, як написати простий коментар у Фейсбуці. Смішно і водночас сумно від розуміння того, що мета у псевдоактивістів – викликати інтерес до себе та, зрештою, зайняти місце тих, кого вони так відчайдушно критикують.

Яскравою ілюстрацією цього можна назвати характерний демарш представників Демальянсу. Спочатку вони активно протестували проти влади – а потім балотувалися за списками провладної партії до міської ради. Перспектива мати особисту вигоду перемогла – і тріо «альянсівців» отримали те, за що боролись: посаду заступника міського голови, крісло директора комунального підприємства «Житомиртранспорт», а також опікунство над проектом електронних зупинок.

Як приклад можна навести взаємний тролінг Дмитра Ткачука та Євгена Демчика. Весь Житомир мав змогу читати у соцмережах та на форумах їхні сварки. За іронією долі, спочатку заступником мера був пан Демчик, який страждав від нападок на той час невизнаного активіста пана Ткачука. Зараз ситуація абсолютно протилежна – і тепер від шквалу критики активіста Євгена Демчика потерпає заступник міського голови Дмитро Ткачук. Особисто мені це більше нагадує борсання дітей у пісочниці.

Як влучно сказав один мій товариш: «Зараз кожна зграя психопатів – це громада, кожен шизофренік – активіст». Чесно кажучи, переглядаючи міські новини, розумієш, що він правий. У вимогах активістів часто, окрім пафосу та бажання привернути увагу до своєї персони, немає ні логіки, ні конкретики. Більшість з них навіть не розуміє, що міська рада не уповноважена відправити у відставку Президента та аж ніяк не може підняти пенсії…

 Чи будуть люди почуті?

В свою чергу, неприємно читати викривальні статті про те, що в черговий раз було розкрадено кошти під час реалізації чергових ініціатив чи проектів: відновлення скверів, ремонту тротуарної плитки, купівлі потрібної місту техніки. Невже не можна долучити професіоналів, які свою роботу виконають гідно і, головне, чесно?

Викликає жаль і той факт, що багато гарних проектів житомирян просто «зарубують» під корінь. На відміну від псевдоактивістів, у місті є люди, які можуть і хочуть зробити його кращим без сподівань на чиновницькі посади. Але через бюрократичну тяганину та непрозорість механізму реалізації –  більшість відмовляється від своїх задумів.

Мене, як і всіх, обурює неспроможність влади навести порядок у підконтрольній їй сферах. Набридло читати про шантаж маршрутників та ставати їх заручниками. Набридло оплачувати захмарні квитанції жеків та бачити безлад навкруги… Наразі важко сказати, чи буде колись адекватне порозуміння між чиновниками та мешканцями міста. Те, що влаштовує одних – заважає іншим. Чи зможуть сторони почути одне одного? Побачимо.

Орина МАРКЕВИЧ

4+
  • 9
    Поширили:

1 коментар до "Влада vs Громада: кричіть гучніше, вас не чути!"

  1. Дуже багато так званих “загальних фраз”. Інформація є, але вона “губиться” за намаганням моралізувати і “рассуждати”. Треба – або вдаватися до публіцистики і тоді це буде звичайний блог, або ж – до ретельної аналітики, але тоді факти, цифри та персоналії мають бути “подані” за стандартами стрункої логіки.

    0
Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.


*