Втеча від окупації, життя в Житомирі та Бахмут: історія подружжя з Херсону (ВІДЕО)

Уся Україна зараз намагається триматися і робити максимум, аби наблизити перемогу у війні з росією. Свою історію журналістам «Times.ZT» розповів військовий Ігор Місюра. Разом із дружиною Вікторією та двома дітьми вони виїхали з окупації в Херсоні, оселилися в Житомирі, а невдовзі чоловік поїхав воювати в Бахмут. 

Подружжя згадує, що ранок 24 лютого 2022 року видався їм звичайним. Проте вже вдень стало зрозуміло – почалася війна.

«Для нас 24 лютого був як звичайний день. Потім подзвонив мій брат, він живе ближче до Криму, і каже: “Чого ти ще спиш? Війна почалася”. Я не повірив, потім вийшов на вулицю і дійсно, у нас зі сторони Чорнобаївки було видно дим, почалася метушня. Ми забрали племінника, який в Херсоні вчився, до себе. На вечір вже біля Антонівського мосту почалися бої. Ми недалеко від нього жили, то нам було чутb і видно», – згадує Ігор.

Чоловік і раніше був пов’язаний з військовою справою – працював у поліції, проте потрапити до лав ЗСУ в Херсоні йому не вдалося:

«Я до цього служив 5 років у спецпідрозділі поліції, а в 2021 році за станом здоров’я звільнився, почав займатися СТО. Я одразу подзвонив у військкомат, але прописаний у батьків у Чаплинському районі, а слухавку там не брали. Я так розумію, що тоді їх вже захопили (російська армія – авт.). Тоді я подзвонив у військкомат в Херсоні, а мені сказали звертатися за місцем прописки. Я пояснив, що там вже захвачена територія і не можна додзвонитися, вони сказали, що у них велика черга з херсонських хлопців. Попросили зачекати. Так це питання і не вирішилося, тому ми лишилися в Херсоні». 

Коли росіяни почали захоплювати ще більше територій Херсона, родина планувала виїхали, проте відкладала це, через складнощі у виїзді та незрозумілу ситуацію на блокпостах.

«Виїхати з Херсону ми планували декілька разів, перед Великоднем про це теж розмовляли, бо на той момент росіяни вже були всюди. Вони і в домівки вламувалися, і було неспокійно дуже в місті. Я сказав дружині, щоб вона вирішувала: їдемо чи ні. Поговорили і вирішили ще лишитися в Херсоні», – пояснює Ігор Місюра.

«Ще тоді було незрозуміло, як і що на блокпостах. Ми побоялися, що якщо чоловіка на блокпості заберуть, то я не зможу керувати машиною, залишуся там з дітьми одна. Боялися ще, що Ігор в поліції працював, був в АТО, а росіяни тоді шукали таких, забирали», – додає дружина військового.

Втім, з часом подружжя було вимушене виїхати з Херсона. Ігор розповідає, що маршрут до Житомирщини був дуже непростим:

«Виїхали ми в липні, коли вони (окупанти – авт.) почали ходити по квартирах з обшуками. Ми ризикнули виїхати. Спочатку в Асканію-Нову, перевірити як дорога, як поводяться на блокпостах. У нас діти малі в машині, тому нас не дуже перевіряли, тільки багажник і документи. В Асканії ми пробули декілька днів, але вирішили виїжджати далі. Ми їхали через Василівку, там нас 4 дні протримали в полі, бо була черга на виїзд, а тоді дуже погано пропускали: то обстріли, то дощ. Важко було виїжджати, ще й дорога там була побита градами. Але на щастя – вдалося. Нас прийняли в Запоріжжі: накормили, поселили, ми переночували там, і вже на ранок вирішили їхати на Житомирщину».

Ігор та Вікторія разом із дітьми тимчасово оселилися у родичів на Житомирщині, проте пізніше вирішили переїхати в Житомир.

«На Житомирщині у моєї дружини живуть батьки. Я одразу поїхав у Бердичів встав на облік у військкомат. Ми пробули там недовго, бо ні роботи, нічого немає. Тому вирішили поїхати в Житомир, знайти роботу, щоб було за що жити. Пошукав у Житомирі роботу, дуже важко було щось знайти, і невдовзі мені зателефонували з військкомату і я вже призвався, пішов служити», – каже військовий, і додає: 

– Спочатку нас відправили під Донецьк, там ми були за 70 км від ведення бойових дій. Нас одягнули, дали бронежилети, автомати, ми потренувалися і буквально через 12 днів нас відправили під Бахмут. Ми там зупинилися, а на ранок поїхали в сам Бахмут. Там постійні обстріли. В основному ми сиділи в окопах, ховалися від обстрілів, прикривалися від “вагнерівців”. Там буквально через декілька днів я отримав контузію, з чим зараз приїхав лікуватися назад. Загалом пробув у Бахмуті десь тиждень. Спочатку на нашій базі був “Старлінк”, тоді був інтернет, а потім приліт, і все рознесло, не було вже ні зв’язку, нічого».

На його думку, те, що ми бачимо в новинах про Бахмут – дуже применшено:

«Ті новини, що я бачив, що пишуть в Телеграм-каналах про Бахмут, то там правди десь 20%. Дуже применшують те, що там відбувається. Там дуже важко нашим хлопцям, і росіяни лізуть з напором, ці “вагнерівці”, піхота, і криє артилерія безперервно. Це я роблю висновок по тому, що я там бачив. Коли ми отримали контузію і звернулися, щоб нас доставили в лікарню, то і по лікарні були прильоти, ми ховалися по підвалах». 

Самі ж місцеві в Бахмуті здають позиції росіянам. Підтримка ЗСУ там мінімальна, проте, військовий наголошує, що є і ті, хто підтримують наших захисників:

«Здають позиції, здебільшого, місцеві. Нашим хлопцям місцеві казали: “Чого ви сюди приїхали? Що вам треба?”. Був випадок, коли наші військові відправляли додому цивільний одяг, а місцеві казали, що вони вже пересилають крадені речі. Хлопці намагалися їм пояснити, що це їх одяг, вони навіть не хочуть чути. Ну, місцеві вважають, що це все через ЗСУ. Типу, поки нас не було, то було тихо. Наше командування нам сказало з ними в діалог не вступати, бо вже пробували, але це марно. Але є і ті там, хто і привітаються нормально, і побажають удачі, але їх там меншість. Ми там навіть не задумувалися про підтримку чи не підтримку місцевих. У нас були свої задачі, і найголовніше для нас було – вижити і не здати свої позиції». 

Наразі Ігор має відпустку та проходить лікування, але планує повертатися на поле бою:

«Після контузії мене відправили у відпустку назад в Житомир, і я паралельно лікуюся, бо у мене стара травма дала про себе знати через навантаження в бронежилеті. Долікуюся і назад воювати, а там уже буде видно, куди відправлять».

У Херсоні дружина військового Вікторія займалася випічкою – готувала торти на замовлення. Зараз у Житомирі вона продовжує свою діяльність:

«Коли приїхала у Житомир, то вирішила продовжувати займатися випічкою. Більше для того, щоб відволіктися, бо коли чоловік їде, то так легше, що є якась робота. Буває готую для військових солодощі, з дітьми в “Карітас-Житомир” розмальовували пряники, такий майстер-клас вийшов. Діти розмальовували для себе, а ми зробили пару пряників патріотичних у вигляді карти України, розмалювали, а потім волонтери відправили ці пряники на передову».

Сам Ігор мав у Херсоні бізнес пов’язаний з СТО, проте з приходом росіян його діяльність призупинили.

«Я займався в Херсоні СТО. У квітні орки заїхали і “віджали” нашу територію. Вони пропонували співпрацю, щоб ми їхні машини обслуговували. Ми відкрито не казали “Ні”, бо ніхто не знає, що від них чекати, але ми були проти цього, одразу все звідти вивезли, обладнання, все це поховали. Коли ще були в Херсоні то займалися більше за викликом. Ремонтували нашим постійним клієнтам біля їх дому, або там, де приходилося. Волонтерили, возили допомогу», – розповідає військовий.

Подружжя бачить своє майбутнє в Херсоні. За рідним містом скучили і діти.

«Ми максимально плануємо повернутися в Херсон. Діти щодня про Херсон питають. У них там і друзі, і школа, і на тренування вони ходили. І зараз досі вони онлайн займаються в херсонській школі. Син переїзд більш спокійно переніс, а от донька плакала, коли згадувала про Херсон, замикалася в собі часто. Але коли Херсон звільнили, то вона дуже раділа. Але ми поки що тут, бо немає куди повертатися, і немає як», – розповідає Ігор Місюра.

Дружина військового додає, що переїзд та відсутність тата діти сприйняли травматично:

«Донька сідала поруч, плакала, я питаю: “Що сталося?”, а вона каже: “Я ж розумію, що ми не просто так до бабусі в гості приїхали. Тепер невідомо, коли ми повернемося назад і чи повернемося додому взагалі”. Син непросто переживав відсутність тата. Він закрився в собі і його дуже важко було вивести на розмову, він переживав всередині. А коли я говорила з ним про тата, про все, то він починав плакати, бо дуже сумував. Нам допомогло те, що я дітей водила часто в “Карітас-Житомир”, там різні майстер-класи, щоб відволікти їх від всього, і там було заняття з психологом, то він дав рекомендації, як у таких ситуаціях діяти, як спілкуватися. Зараз, коли тато приїхав, то син став більш відкритим».

Втім, херсонці налаштовані позитивно. Після перемоги України Ігор планує продовжити роботу в СТО, а його дружина мріє про власну кондитерську-кафе.

«Після перемоги планую продовжити роботу в СТО, а дружині хочемо відкрити невелику кондитерську-кафе», – каже військовий.

«Хочеться створити заклад, щоб там і дитячий простір був, і щоб можна було прийти щось солоденьке, смачненьке взяти. Це моя давня мрія, тим паче зараз, коли бачимо, скільки в Херсоні знищено, треба буде все це відбудовувати заново», – додає Вікторія Місюра.

Головний урок, який засвоїла сім’я за майже рік повномасштабного вторгнення росії в Україну – жити зараз і насолоджуватися тим, що маєш:

«Ми всі намагаємося думати про майбутнє, але більшість все ж живуть у минулому, повертаючись до спогадів про життя до війни. Але найкраще – жити зараз, насолоджуватися тим, що є, бути зі своєю сім’єю. Ніхто не знає, скільки нам залишилося, просто треба жити, як востаннє», – підсумував військовий.

Нагадаємо, консультації психолога, розвиваючі заняття, англійська, майстер-класи для дітей і молоді від «YMCA» у Житомирі (ФОТО).