Як зараз виглядає склеп родини Шодуарів на Лютеранському кладовищі в Житомирі (ФОТО)

На початку березня 2024-го відзначали 165-річчя від дня народження відомого мецената, художника, колекціонера – барона Івана Максиміліановича де Шодуара (1859-1919). Зокрема, з цієї нагоди у Житомирському краєзнавчому музеї провели краєзнавчу зустріч «Меценат із Житомира», під час якої презентували архівні документи, листування, картини із колекції родини.

Також “Клуб колекціонерів та краєзнавців Житомира» розробив і презентував пам’ятну монету, конверт та марку із портретом Івана Максиміліановича, інформаційний буклет про його життя і діяльність, родинний герб тощо.

Крім цього, днями на будівлі в міському парку (за однією з версій тут був палац барона) відкрили пам’ятну дошку Івану де Шодуару. Власне, цей парк, який і був закладений ним, але тривалий час носив ім’я Юрія Гагаріна, після перейменування матиме назву “Шодуарівський парк”, планується встановлення відповідної таблички.

Варто зауважити, що родинне помістя Шодуарів знаходилося в Івниці, де Іван Максиміліанович народився. У Житомирі він побудував палац та кілька споруд на території сучасного парку, частина з яких збереглася до наших днів.

Барон мав чималі статки, збирав книги (колекція нараховувала близько 40 тисяч) та картини (у родини була власна картинна галерея), сам був художником і меценатом: підтримував у Житомирі низку релігійних, культурних, наукових і спортивних закладів, долучився до закладання громадського бульвару, власним коштом огородив його кованою огорожею, дав гроші на будівництво будинку дитячого притулку і його ремісничих майстерень, облаштував першу у місті метеостанцію тощо. Під час Першої світової активно допомагав лазаретам, військовим частинам, вдовам та сиротам, хоча сам в той час вже був прикутий до інвалідного візка.

У радянські часи справжню історію про рід Шодуарів, їх внесок у розвиток міста, благодійництво приховували, замовчували, образ навмисно спотворювали, а факти перекручували таким чином, аби очорнити репутацію – з них робили зневажливих панів, мучителів, людей низьких моральних принципів. Це було вигідно більшовицькій владі.

Про це розповідає Дарʼя Шміло, яка займається дослідницькою та краєзнавчою діяльністю, проводить ескурсії католицьким кладовищем у співпраці з ТА “Патріот”.

За її словами, Шодуари були високоосвіченими людьми, благодійниками, вченими, навчалися за кордоном. Барон Максиміліан – ентомолог, займався науковою діяльністю, багато подорожував світом, вивчаючи державні і приватні колекції, збирав власні, на його честь були названі комахи. Його батько Станислав – колекціонер, нумізмат, плідно займався історичними довідками, а син Іван – хімік за фахом, тямив у інженерії, був предводителем дворянства.

Родинний архів де Шодуарів був розпорошений і нині зберігається в Державному архіві Житомирської області, Житомирському обласному краєзнавчому музеї, основний масив у Києві – в Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського. Частина колекції знаходиться у музеях, але багато майна було просто знищено чи пограбовано. Легенди про скарби Шодуарів ходять і досі, але нікому так і не вдавалося нічого знайти.

“Поки не знайшлася й людина, яка б детально вивчила архівні документи та представила цілісну історію роду Шодуарів. Хотілося б, аби з’явився дослідник, який нарешті прочитав би усі рукописи, листи, опрацював матеріали і ми отримали б нарешті повну і правдиву інформацію про наших меценатів, благодійників, визначних людей свого часу”, – констатує Дарʼя Шміло.

Саме разом із нею вдалося потрапити на Лютеранське кладовище (розташовується поруч із католицьким у районі вулиці Короленка). Там знаходиться склеп родини Шодуарів, точніше те, що від нього лишилося – нижня частина, яка продовжує руйнуватися.

“Родинне поховання Шодуарів у Івниці піддавалося вандалізму, тому Іван вирішив перевезти його до Житомира. Думав, що тут вони збережуться”, – пояснює Дарʼя Шміло.

У цьому склепі в травні 1919 року був похований Іван Максиміліанович, але його тіла там нема. Де воно знаходиться – невідомо, адже вже у серпні того ж року домовину покійника спустошили. Як встановив історик-краєзнавець Георгій Мокрицький, в його труні поховали Василя Боженка – більшовицького червоного польового командира, посібника російських більшовиків. Тіло Шодуара могли просто викинути, десь прикопати в іншому місце, знищити.

Лютеранське кладовище було побудоване на початку ХІХ ст. На той час територія знаходилася за межами міста, але зараз біля самого кладовища (буквально за огорожею, яку встановили кілька років тому), розташовуються приватні будинки та гаражний кооператив. Для поховань кладовище закрили у 1939 році і передбачалася його ліквідація, що більшою мірою і сталося: до наших днів дійшла лише мала частина поховань, решту зруйнували відповідно до генплану забудови міста та зводячи гаражний кооператив “Зоря”.

Кам’яний склеп, де був похований Іван Шодуар – останній представник роду, хоч і зберігся, та його стан бажає кращого. Вхідну частину закрили банером із написом, але через вікна зі зворотньої сторони можна роздивитися, що всередині – пусто, лише уламки цегли.

До слова, батько Івана – Максиміліан Шодуар, похований у Франції. Там родина мала маєток і на лікуванні перебувала донька Марія (у неї діагностували туберкульоз). Відчуваючи наближення смерті, він заповів рідним поховати його в Івниці, а у разі смерті за кордоном – на найближчому протестантському цвинтарі. Так і було зроблено. Власне, могила Максиміліна Станіславовича (1816-1881), на відміну від його сина Івана, гарно збереглася на півдні Франції.

Неподалік від склепу Шодуара можна побачити могилу Єлизавети Москальової – бабусі відомого піаніста Святослава Ріхтера.

Багато років залишки Лютеранського кладовища у Житомирі продовжували руйнуватися, заростали чагарниками, але у влітку 2021-го територію, за словами кваліфікованого туристичного гіда, дослідник-краєзнавеця, викладача історії та політології, автора багатьох краєзнавчих книг Геннадія Махоріна, капатільно розчистили, прибрали, огородили. Робили це працівники комунального підприємства в його постійній присутності. Таким чином було відремонтовано та поставлено на постаменти 75 пам’ятників, про історію кожного з яких краєзнавець може розповісти детально.
Відповідно до розпорядження голови Житомирської облдержадміністрації № 623 від 23.11.2020 Лютеранське кладовище у Житомирі занесено до “Переліку об’єктів культурної спадщини”.

Дарʼя Шміло звертає увагу, що на деяких надгробках на Лютеранському кладовищі збереглися цифри. Їх позначали, аби зняти, вивезти і в подальшому використати як будівельний матеріал (будівництво, тротуари). Багато надгробків спіткала така доля.