«Здається, що кожною посилкою підтримую їх», — Мар’яна Сучок про допомогу воїнам і лотерею з патріотичною футболкою (ФОТО)

Житомирянка Мар’яна Сучок разом із друзями з початку березня займається волонтерською діяльністю. Спочатку вона допомагала своєму чоловікові, який пішов служити до лав ЗСУ, а також його підрозділу, потім збирала необхідне для знайомих військовослужбовців.

Нині з сестрою Юлією створили оригінальну патріотичну футболку з принтом, розігравши яку, планують закупити активні тактичні навушники.

«У мене є улюблені хлопці на південному напрямку фронту і я маю слабкість регулярно слати їм важливі дрібнички. Одна із них на даний час — партійка активних тактичних навушників, бо на п’ятому місяці війни виявилось, що більша половина бійців вже знають, що таке кров з вух. І не від прослуховування російської мови, не лише. Тому, я не пропоную усім бажаючим долучитися до нашого аукціону, придбавши номер лотереї, а взамін підготували дещо кайфовіше, — пояснює Мар’яна. — Разом з сестрою вигадали ось таку футболку з синонімами до слова „обрій“ і 7 серпня розіграємо її серед тих, хто виконав усі умови. Якось говорили з нею про те, що українська мова — просто чемпіон по синонімам і скільки слів було попсовано й втрачено через русифікації. Для прикладу згадали саме „обрій“, тобто що „не горизонтом єдиним“. Коли ж потрібно було шукати гроші на тактичні навушники, то тиждень тому взялися за втілення цієї ідеї і нанесли усі слова на футболку. Це якісний друк».

Учасники лотереї мають переказати на банківську картку Мар’яни мінімум 200 гривень, далі відзначитися у коментарях під постом про розіграш, залишивши посилання на одну зі своїх сторінок у соцмережах, отримати порядковий номер,а за тиждень – чекати інформацію про переможця.

«Обрій, небосхил, виднокрай — та сама недосяжна лінія, яка зшиває небо і землю, межа між матеріальним і духовним. В іншому значенні — це широта думок і поглядів, неосяжність пізнання, — продовжує житомирянка, яка має філологічну освіту. — Саме з-за виднокола вже сходить сонце нашої перемоги, розриваючи променями темряву, принесену російськими загарбниками. Це лінія, яка несе надію морякам, шукаючим суходолу, це лінія, яка манить в дорогу, того, хто шукає пригод. Це лінія, що тішить погляд господаря, колишучись в серпні налитим колоссям. Це кордон між нашим синім і нашим золотим. Врешті, в українця на все є широта думки — кругозір, а у москаля — «точка зрєнія».

Себе Мар’яна Сучок називає #дрібнокаліберна_волонтерка. Таким хештегом супроводжує усі свої дописи на благодійну тематику та списки із запитами від захисників.

За перші 50 днів війни зібрала 80 тисяч гривень і три тисячі доларів, за які придбала дрон, далекомір, рації, запасні акумулятори та зарядні пристрої до них, аптечки, наколінники, налокітники, акумулятори із зарядним пристроєм до тепловізора, тощо.

«Потреби є завжди і вони різні. Щось шукала, купувала і передавала самостійно або ж діставали і привозили друзі. Наприкінці весни довелось шукати і шити 30 пар легкого взуття для танкістів під Харковом, бо вони в берцях парились. Буває, звертаються і просять знайти машину, щоб перевезти через кордон і я шукаю, — говорить дівчина. — Разом з подругою на війну збирали військовослужбовця Тараса — зарядна станція на сонячних батареях, бронежилет, шолом,

аптечка, берці, підсумки, штурмовий тактичний рюкзак, тепловізор і ще багато іншого. Яка моя мотивація у волонтерстві? Емпатія. Здається, що кожною ось цією посилкою підтримую їх, вони таааак дякують за „снаряжку“, бо це „очі“, безпека і комфорт, за смаколики, адже за цей час втома тотальна, тож навіть солодощі до раціону — це вже порція радості. І то не лише слова, а матеріальне втілення того, що ти комусь дуже потрібен, хтось за тебе дуже переживає. Вони ж часто не бачать кінцевого результату, бо ніби кожен день „фігачиш“, але чи реально це наближає перемогу — неясно. Такий стан, як „день сурка“, відриває від реальності, фруструє свідомість. А прийшла посилка — і є чекпоінт: ось я живий, он десь люди живі, матеріальні і я їм дорогий».