Рукоділля житомирянина Олексія Пшеничнюка

До липня у приміщенні Водонапірної вежі, яка відкрита для відвідувачів щовихідних з 12 години, проходить виставка «Солом’яний світ очима дітей» від вихованців та керівників студії «Стріха» Житомирського міського центру науково-технічної творчості учнівської молоді.

Такий гурток соломоплетіння для дітей існує вже давно. Два роки тому виникла ідея дати йому назву. Варіант «Стріха» запропонував один із учнів. Наразі спільно розробили логотип і працюють над тим, аби зафіксувати назву на офіційному рівні. Саме у рамках виставки буде вперше представлено на загал назву студії.

«Ми підбирали різні назви, які б максимально характеризували нашу діяльність. «Стріха» нам підходить ідеально. Тепер так і кажемо: «Запрошуємо до нас під «Стріху». Заняття студії проходять на базі міського центру науково-технічної творчості учнівської молоді у кількох корпусах за різними адресами: вул. Бориса Тена, 82а (понеділок, четвер – з 15 до 18, суботу – з 9:30), вул. Гагаріна, 22 (вівторок, середа, пʼятниця з 14:10 до 18:00, субота – з 9:30 до 13:00). Є групи, які веду я, а також групи, які веде моя дружина, – пояснює майстер народної творчості соломоплетіння, один із керівників гуртка Олексій Пшеничнюк.

– Можна підібрати зручний час і місце, щоб відвідувати безкоштовні заняття. Зараз маємо такий графік, інколи він може змінюватися. Основні матеріали, тобто солому, ми надаємо, але ще потрібно нитки і їх бажано придбати з власні кошти у магазині. Аби діти могли відвідувати гурток, батьки мають написати відповідну заяву. Ми встановлюємо певні вікові обмеження і беремо діток віком 9-10 років і старших. Навчальна програма – різноманітна. Коли дитина приходить вперше, тобто на початку навчального року, то знайомиться із матеріалом, згодом пробує створювати якісь найпростіші речі – тренує руку. А далі починається найцікавіше – робимо солом’яні вироби у традиційних обрядових діях українців.

Це найзатребуваніша тема серед дітей. З середини осені потроху рухаємося до Різдва. У соломоплетінні це дуже розвинена тема, представлена різними атрибутами, притаманними саме Україні, якими до свят можна прикрити оселю – дідухи, павуки, різні підвісні конструкції, янголи, солом’яні ялинкові прикраси тощо. Також ми вивчаємо різні види плетіння декору із соломи, робимо солом’яні скульптури – ляльки, коники та інше. Власне, саме цей напрямок і представлений на виставці у Водонапірній вежі. Цьогоріч зібралася дуже потужна команда у нас. Діти працювали завзято, на заняттях я відзначав більшу активність у деяких групах, ніж у попередні роки. Частину їх робіт ми вирішили показати, аби презентувати гурток і самі учні отримали відгук на те, чим займаються. Відібрали роботи 12 старших дітей, трохи є виробів наших із дружиною. Можна просто прийти на виставку і подивитися, познайомитися із чимось новим. Можливо, когось зацікавить і теж захочуть під нашу «Стріху». Окремих заходів чи проєктів для дорослих зараз не проводжу, адже часу катастрофічно не вистачає – практично все займає робота в центрі і підготовка матеріалів».

Керівник студії «Стріха» відзначає, що на заняттях гуртка разом зі дітьми не лише плетуть, а й можуть пограти в ігри, послухати музику, переглянути фільм по темі та обговорити його. Гурток – місце, де дитина може відпочити, провести час в компанії однолітків, свого роду неформальна «тусовка для своїх», де кожен при справі.

За освітою Олексій Пшеничнюк – вчитель історії, закінчив ЖДУ ім.І.Франка. Працювати із соломою почав у 2006 році – вирішив зробити Дідуха на Різдво. Результатом лишився задоволений і продовжив розвиватися в цьому напрямку. Тим часом дружина Ганна зі словами «там цікава геометрія» навчилася плести з соломи павуків, які чоловіку якраз вдавалися не дуже, а для неї це було досить легким і цікавим заняттям.

Справу соломоплетіння подружжя опановувало самостійно – в інтернеті слідкували за роботою інших майстрів, придбали стареньку книгу «Возьми простую соломку», по якій вивчали базові плетіння. Далі поповнювали бібліотеку тематичною літературою, у тому числі замовили кілька книжок з Європи, аби ознайомитися із тамтешніми традиціями, порівняти і глибше осягнути свої. Поки жили у місті, солому шукали по полях, щось вирощували у родичів.

Спершу зосередилися на створенні різних речей до свят, фото деяких з них публікували у соцмережі. Часом знайомі просили щось для себе – здебільшого простенькі ляльки, дідухи та павуки. У 2012-му отримали пропозицію провести перший майстер-клас напередодні Різдва. На заході у «Кавоманії» зібралося досить багато охочих, яких зацікавило подібне заняття.

«Відгук від людей був дуже активним. І виявилось, що ці вироби і вміння їх робити – дуже потрібні. Вони просто заворожували інших. Саме від цього майстер-класу я собі й почав відзначати відлік, тобто усвідомив, що займаюся цим. Протягом наступних років проводили подібні майстер-класи на регулярній основі», – додає майстер.

Нині в асортименті Олексія та Ганни Пшеничнюків – вироби різних розмірів та складності: побутово-ужиткові, декоративні, іграшки, ляльки, обрядові, різдвяні прикраси. Лише за приблизними підрахунками за понад 10 років діяльності майстру вдалося зробити їх більше тисячі, переважна кількість – на різдвяну тематику (дідухи, янголи, зірочки, ялинкові прикраси).

«Загалом всі вироби люблю, але все ж таки дещо виокремлюю. Дуже подобаються дідухи, снопи, а ще солом’яники (посуд з соломи), хоч і роблю їх найменше. Можу тримати в руках, перевертати і просто насолоджуватись їх виглядом і запах соломи від них дуже гарний, особливо від щойно зробленого. Не так давно освоїв капелюхи. Теж дуже подобаються. Павуки – цікава річ», – говорить житомирянин.

Зараз родина проживає в селі. Біля будинку мають ділянку, на якій вирощують жито і пшеницю, трохи ячменю та овесу, сухоцвітів для оздоблення дідухів. Кажуть, що етап заготівлі матеріалу – найдовший і найважчий. Землю потрібно виорати, засіяти, дочекатися поки зернові виростуть, вижати все серпом, висушити і ще перебрати та посортувати солому. Озимі культури сіють переважно із осені на зиму, весною досівають ярі.

Жнива у майстрів починаються ще в червні. Перший зажинок роблять, коли жито цвіте, бо солома тоді молода і м’яка. Наступний – коли колос наливаються, так звана молочна стиглість. Достигнути колосу не дають, адже саме така солома найкраще підходить для плетіння. Зрілої соломи використовують лише певний відсоток. Частину соломи сушать на сонці, іншу – на горищі. Після цього перебирають, ріжуть, очищують від листочків. Такий матеріал зберігають в окремому приміщенні, а що не встигли перебрати відразу – у снопах.

«Свою солому я практично не молочу. Декілька снопів можу змолотити вручну, якщо трапився гарний сорт і хочу зберегти його на насіння. Дуже зручно, коли ділянка поряд з хатою. Тоді є можливість пробувати культури в різні етапи дозрівання. На рік для наших потреб потрібно орієнтовно 10-12 соток засіяного. При бажанні можна солому і придбати. На просторах інтернету є чимало таких оголошень, але це якщо потрібно мало, а як більше, то це трохи накладно, – констатує Олексій. – Якщо є можливість, то краще виростити, дотримуючись певних рекомендацій: солома не повинна бути перестиглою, без чорних плям, відносно довга. Плести можна практично з будь-яких злакових, та найкраще – це жито і пшениця, бо мають найдовші стебла. Солому нічим додатково не потрібно обробляти, лише перед роботою замочити, щоб була еластична. Потім просушити. Щоб навчитися соломоплетінню на базовому рівні, думаю, вистачить до року часу. Просто потрібні бажання і наполегливість».