Старовинна садиба під Житомиром

Всього за 69 тисяч доларів (майже 2,5 млн грн)пропонують придбати історичну будівлю за 25 кілометрів від Житомира. Відповідне оголошення наприкінці жовтня з’явилося на одному із сайтів. Зокрема, за ці кошти новий власник отримає будинок, в основній частині якого є 6 кімнат із висотою стелі до 6 метрів, три кімнати у підвалі, ще одне приміщення поруч і 40 соток землі. У подальшому це може стати пансіонатом, санаторієм чи рестораном, – зазначається в публікації.

Як стало відомо, мова йде про садибу Єзерських, яку збудували у 1892 році. Про це Times.ZT повідомив Ігор Довбиш, який уже багато років досліджує старовинні маєтки на Житомирщині і з 2021 року разом з волонтерами відновлює дерев’яну садибу в Яроповичах.

Розповідає, що про садибу Модеста Єзерського вперше випадково дізнався близько 15 років тому. Тоді якраз перебував у Сінгурах з метою відвідати інший панський маєток, а місцеві порадили завітати у село поряд – Іванківці.

На той час садиба Єзерських уже була не в найкращому стані. Попри те, що знаходилася фактично у центрі села, з головної дороги її майже не було видно: все поросло бур’янами і чагарниками. Будівля стояла занедбана, без вікон і дверей, але всередині ще збереглися подекуди підвіконня з білого мармуру, паркет на підлозі. Як видно на фото в оголошенні, наразі їх уже теж нема.

Та навіть у такому вигляді, додає пан Ігор, садибу можна відновити і у подальшому використовувати як об’єкт зеленого туризму, туристичну локацію, музей тощо. Головне – бажання та фінансові можливості. У попередньо власника, ймовірніше, такого бажання не було, оскільки він придбав будівлю ще багато років тому й тепер просто намагається перепродати. І це теж не вперше. Раніше садибу намагалися продати разом з ділянкою у кілька гектарів поруч. Тепер зазначається лише про 40 соток, що, фактично, відповідає розміру ділянки під самою забудовою.

«Раніше село Іванківці мало назву Янківці. Саме тут місцевий поміщик Модест Єзерський у 1892 році побудував свій садибний маєток у “цегляному” стилі історизму, який згодом змінив кілька власників. Приміром, у 1913 році він належав російському генерал-майору та військовому історику Веніаміну Баскакову, який здав його в оренду Францішеку Домбровському. Сам Модест одружився вдруге на поміщиці з села Ліщин і переїхав, а після смерті був там похований, його могила збереглася донині на місцевому католицькому кладовищі, – розповідає Ігор Довбиш. – Щодо маєтку, то у період війни тут розміщувався військовий шпиталь, до 1977 року – початкова школа, а до 1991 року діяв шкільний табір. Це те, що відомо загалом. Коли я там був перший раз, тоді садиба ще знаходилася на балансі Вертикіївської сільської ради і були плани облаштувати там церкву, але будівля не підійшла і говорили, що її продадуть в приватні руки. Через кілька років я знов був у тих краях та дізнався, що маєток таки продали, але стан від цього аж ніяк не поліпшився і навіть став ще гіршим. Розікрали підлогу, підвіконня, загалом були руйнування всередині».

У 2021 році шефство над садибою взяли учасники велоклубу «Дикі сайгаки», який заснував Олександр Онищенко. За два роки до цього із відео в мережі він дізнався про маєток і разом з велосипедистами пізніше навідався туди. Взялися наводити лад – прибрали в кімнатах, розчистили хащі, полагодили дах у місцях, де він протікав. Частину витрат покрив Ігор Довбиш, а також надав деякі матеріали.

«Судячи з того, що за всі ці роки, поки маєток був у приватній власності, ним опікувалися лише волонтери, власник купував його саме з метою перепродажу. Не було зроблено навіть елементарного, аби поліпшити його стан. Можна було забити вікна, двері, аби ніхто туди не ходив, полатати дах, аби вода не протікала всередину. Будинок не є пам’яткою архітектури. Ще до повномасштабної війни цей будинок продавався із ділянкою у 14 чи 16 га, а зараз в оголошенні про це нема відомостей, – продовжує Довбиш. – Відреставрувати маєток можна, але можливостей для розвитку не багато саме через відсутність території навколо, тобто паркової зони, бо 40 соток – це земля, де знаходиться будинок і під’їзд до нього, тому, як то кажуть, сильно не розвернешся. Треба подумати над концепцією, з розумом підійти до планування – це може бути щось для себе по типу дачі за містом, а можливо й пристосувати для потреб туристів».