Психічне здоров’я є невід’ємною частиною загального добробуту людини. Тож для того, аби бути здоровим, важливо дбати про свій психічний стан так само, як і про фізичний. Більш пильно стежити за психікою потрібно під час стресових подій у житті, як-от переїзд, втрата близької людини, хвороба, катастрофа чи війна.
Пандемія COVID-19, а за нею і повномасштабне вторгнення не пройдуть безслідно для психічного здоров’я українців. Місяці, а то й роки під впливом стресу здатні спричинити немалу шкоду для людини. Тож стрімке зростання інтересу суспільства до теми психічного здоров’я в останні роки є закономірним. Та попри це більшість українців усе одно нехтують не лише своїми, а і психоемоційними потребами оточуючих. «Саме минеться», «час вилікує», «іншим гірше». Але само воно не «минеться», а із часом невелика емоційна проблема може прогресувати в повноцінний психічний розлад, який уже не вилікуєш простими дихальними вправами. Якими ж можуть бути наслідки такого ставлення — докладніше пояснюємо далі.
Стресові події впливають на розвиток психічних розладів
Пандемія коронавірусу принесла в наші життя невпевненість у майбутньому, чимало страхів і забобонів, а з ними з’явилися і психічні розлади. Так, за дослідженнями ВООЗ станом на 2019 рік приблизно 970 мільйонів людей у світі жили з психічними розладами. Через пандемію COVID-19 у наступні роки організація прогнозувала збільшення показників на 26–28 %.
Наприклад, кількість осіб, що жили з тривожним розладом до пандемії, становила 298 мільйонів. Після ця цифра зросла на 76,2 мільйонів. Кількість випадків великого депресивного розладу також стала більша: до ковіду — 193 мільйони і 246,2 мільйонів після.
Не менш стресовою подією для психіки є війна, серед проявів якої постійна тривожність, нескінченна напруга і хвилювання. За даними Інституту показників і оцінки здоров’я, станом на 2019 рік 5,6 мільйонів (13,3 %) українців мали психічні розлади. Міністр охорони здоров’я України, Віктор Ляшко, стверджує, що після війни кількість випадків зросте і приблизно 15 мільйонам українців буде потрібна психологічна допомога. Ще 3–4 млн потребуватимуть медикаментозного лікування.
Упередження відштовхують від пошуків допомоги
Та який відсоток українців із цих 15 мільйонів у подальшому звернеться по допомогу? За результатами опитування, проведеного соціологічною компанією «Gradus», лише 2 % опитаних звернулися за психологічною допомогою після вторгнення, хоча більше половини відчували сильну знервованість. Значить не всім ця допомога потрібна?
Відповідь на це проста — упередження і стигматизація — негативне ставлення до людини за наявністю певної ознаки. Через упередження суспільства, дискримінацію людей із психічними розладами і страхи багато українців бояться звернутися за психологічною допомогою. За результатами досліджень, проведених ще до повномасштабного вторгнення, 87 % опитаних українців не хотіли звертатися до психологів, бо недовіряли медичній системі та були переконані, що це створить їм проблеми в майбутньому. «Не випустять закордон», «не візьмуть на роботу», «клеймо на все життя», «що люди подумають». Спростовуємо: психологи не мають права розголошувати інформацію про клієнтів. Ніхто з оточення не дізнається про ваші проблеми, доки ви самі не розкажете.
Не менше шкоди завдають упередження з боку родичів. Думка наших рідних є важливою для нас. Тож якщо вони ставляться з недовірою чи зневагою до проблем психічного здоров’я або людей із психічними розладами, то це може відштовхнути нас від пошуків допомоги. «Це все в тебе в голові», «Просто лінишся», «Сумно? То піди поприбирай», «Ти ж у мене не псих» — таке нерозуміння завдає болю і збільшує кількість психічних проблем, як-от когнітивні пастки чи психічні травми.
Як проявляються розлади
Біда в тому, що суспільний осуд чи конфлікти з рідними, спричиняють не так багато проблем, як невилікувані розлади. Наш мозок відповідає не лише за мисленнєві процеси, а й за багато інших важливих для життєдіяльності функцій: координація, рух, зір, мовлення, сон і навіть харчування. Відповідно порушення в його роботі можуть призвести до порушення цих функцій. Так, наприклад, депресивний розлад можуть супроводжувати метушливість або загальмованість, постійна втома, втрата концентрації уваги, сонливість або безсоння, зменшення чи збільшення апетиту, проблеми зі шлунково-кишковим трактом або серцево-судинні захворювання. Найважчі випадки депресії призводять до самогубства. За інформацією ВООЗ, 700 00 людей кожного року кінчають життя самогубством. Ще більше людей щороку намагаються покінчити із життям, але зрештою або кидають ці спроби, або травмують себе в процесі.
В умовах тривалого стресу, спричиненого війною, є ризики появи посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Цей розлад іноді називають «комбатантським» або «афганським синдромом», оскільки часто проявляється серед військовослужбовців, що перебували в зоні бойових дій, або цивільних, які постраждали від війни. ПТСР характеризується повторним переживанням травматичної події, порушеннями сну, кошмарами, дратівливістю, підвищеним відчуттям загрози, панічними атаками, головними болями, діареєю, судомами, а також суїцидальними думками. За даними Міністерства охорони здоров’я України, приблизно 8 % чоловіків і 20 % жінок, які пережили травматичні події, мають ПТСР.
Тож нехтувати психічним здоров’ям — ідея не найкраща. Стресові події в нашому житті можуть стати початком появи психічних розладів, які відчутно знижують якість життя, впливають на здоров’я фізичне або ж, у найважчих випадках, призводять до суїциду. Недовіра до медичної системи, стигматизація і нехтування з боку родичів є одними з головних причин, чому люди утримуються від пошуків психологічної допомоги. Та суспільний осуд не так шкодить загальному добробуту людини, як проблеми з психікою. Під час такої стресової події, як війна, варто дбати не лише про своє психічне здоров’я, а й не нехтувати проблемами інших.
Надія Назарук
Будьте першим, хто прокоментував "Чим загрожує нехтування психічним здоров’ям"