Для захисників та захисниць: житомирянка Олена Дубовик разом з 77-річною мамою в’яжуть шкарпетки і коврики (ФОТО)

Старі речі ріже на смужки, а з них гачком в’яже  килимки для військових 77-річна Людмила Дубовик із Житомира. Її донька Олена  розповідає, що мама займалася цим давно, але до початку повномасштабної війни продавала їх на ринку, бо ж пенсія мізерна, а тепер усе йде на потреби оборонців. 

За день виходить два маленьких або один великий килимок. Готові вироби через волонтерів передає воїнам – вони стелять такі на сидіння в автотранспорті: у холодну пору дуже корисна і практична річ.

“Маму багато хто знає у Житомирі, бо раніше вона в’язала і продавала килимки, але коли почалася війна, я запропонувала їй усе, що було в наявності, віддати військовим  Вона погодилася і дуже зраділа, що має можливість допомагати хоч чимось,  – пригадує Олена Дубовик. – Килимки у неї різні, в’яже по потребі. Каже, що їй так легше, коли руки зайняті процесом, а в голові менше негативних думок. Вже більше 70 її ковриків гріють дубці наших воїнів. Мама каже: не могла ніколи й подумати, що мої килимки будуть потрібні під час війни. Вона в’яже кожен день, але коли почувається погано, відкладає все, та через годину, дивлюся, знову береться за роботу”. 

Волонтерською діяльністю займається і сама Олена Дубовик – в’яже шкарпетки різних розмірів та кольорів, які чудово підійдуть захисникам та захисницям. За увесь час зв’язала більше 300 пар – усе з турботою та молитвою про кожного, хто продовжує боронити країну. В їх числі – чоловік Олени, який у складі ЗСУ з другого дня повномасштабного вторгнення російських військ.

“Тримати спиці і в’язати мене ще в дитинстві навчила старша сестра Оксана. Довелося їй трохи помучитися зі мною – потрібно було зв’язати на урок праці в школу шкарпетки. Врешті у нас все вийшло, але після цього  тривалий час більше не в’язала нічого. У складний період 2000-х, коли  була підлітком, вирішила допомогти рідним і в’язала шкарпетки на продаж. В 16 років  влаштувалася на роботу і спиці закинула в далекий куток. У 23-річному віці я частково  втратила зір, тож про в’язання навіть не згадувала, – ділиться Олена Дубовик. – Все змінилося, коли 25 лютого 2022 року мій чоловік пішов захищати країну. Було холодно, хлопцям не вистачало теплих речей і я згадала про свої давні навики. Відтоді в’яжу постійно, коли маю вільну хвилинку. Також мала гіркий досвід, коли віддала шкарпетки відповідно до запиту на передову одній жіночці, а потім побачила їх у продажі – руки опустилися.  Згодом познайомилася з “Житомирськими калинками”, зокрема пані Анна мене постійно підтримує,  і до цього часу я приходжу в центр і передаю шкарпетки і килимки, а вони кладуть все у коробки разом з іншою допомогою”.

Олена пригадує, що перші шкарпетки в’язала із власних ниток, які були вдома. Пізніше купувала. Тепер в’язані речі віддають небайдужі, а Людмила Василівна їх розпускає, оскільки донька не бачить. Також з матеріалами допомагають “Житомирські калинки”, знайомі  – Юля Клименчук, Марія Король, Галина Кучинська.

У свою чергу Олена не приховує, що через інвалідність в’язання дається їй не просто, але переконана, що не має права зупинитися, бо тим, хто стримує ворога, відбиваючи атаки на півдні та сході, значно важче.

“В’язання для мене стало антистресом, це заспокоює. Кожна петелька, кожна моя шкарпетка в’яжеться з гарними думками, молитвою, побажаннями здоров’я та перемоги. За 3-4 години народжується одна пара шкарпеток. Відпрвила вже понад 300 своїх і ще 100 за літо передала моя тітка, – додає Олена. – Хочу нашим захисникам подарувати трішки домашнього тепла. Буду в’язати стільки, скільки потрібно і навіть більше”.

Юлія Демусь

Різдвяна творчість маленького житомирянина: малюнки Кирила Мощенка підтримали десантників (ФОТО)

«Волонтери Полісся» запустили збір коштів на деталі для FVP-дронів (ФОТО)