"Мішок муки йде за тиждень-півтора", - Олена Євпак-Заглада готує випічку для військових на фронт і в госпіталі (ФОТО)

“Духовки вимикаються тільки тоді, коли лягаю спати”, – жартує волонтерка Олена Євпак-Заглада з Високівської громади на Житомирщині. З перших днів війни вона готує випічку для захисників. Спершу для бійців місцевої ТРО, згодом на полігон у Житомир, а далі почала відправляти посилки на фронт та у госпіталі, лікарні, цивільному населенню в деокуповані населені пункти (підтримує зв’язок із волонтерами з різних регіонів або напряму виконує запити від військових).

Коли почалася повномасштабна війна, найменшій донці Олени було трохи більше року. Ще має двох дітей шкільного віку, а старша донька – студентка ДУ “Житомирська політехніка”.

Жінка зізнається, що більше року навіть рідні не знали про її волонтерську діяльність – усі продукти купували самотужки, готову випічку пакували і передавали ящиками. Минулої весни односельчанка Вероніка Степанчук, яка спеціалізується на “сухих” супах для військових, у соцмережі звернулася із закликом долучитися до ініціативи свіжими овочами, а між тим також розповіла і про Олену.

“Люди дійсно відгукнулися і до цього часу підтримують, хто як може. Співробітники сільскої ради допомагають, школа, місцеві підприємці, жителі нашої громади з інших сіл, волонтери з Черняхова, Житомира. Буває, що отримують гуманітарну допомогу з-за кордону і діляться зі мною. Приміром, Олена Козак передала 60 кг сосисок, то надовго вистачило їх для сосисок в тісті. Найцінніше, коли приносять кілька пакетиків ваніліну, смалець, пачку цукру чи масла. На більше можливостей в когось може і нема, але головне, що вони не лишаються осторонь”, – додає Олена Євпак-Заглада.

Ділиться, що кулінарія та випічка їй подобалися завжди. Навіть був час, коли пекла для знайомих торти на замовлення. Радіє, що й нині її вміння і навики стали в нагоді, тож військові можуть посмакувати ароматною домашньою випічкою.

В асортименті – піци, сосиски в тісті, пироги із різною начинкою (яблука, ягоди, мак, лівер, картопля, капуста, м’ясо), ватрушки, кекси, рогалики, печиво (звичайне, пісочне, шоколадне, в глазурі), бісквіти, а напередодні Великодня – паски.

“Готуватися до відправки починаю за днів три. Спершу печу солодку випічку, а солоне – в останню чергу, але хлопці дуже просять піци, сосиски в тісті. В холодну пору з цим нема проблем, а от влітку намагаюся таке не відправляти або попередньо заморожую у пакетах, а далі у фольгу і воно гарно доїжджає до пункту призначення. Дуже люблять військові ватрушки. Та все їм подобається, хвалять, дякують. Виходить так, що остаточний перелік формую відповідно до того, які інгредієнти є в наявності. Дали лівер, значить буде з лівером. Передали ковбасу – буде піца. Власне, ковбасні вироби, соуси, сир – це те, що найбільш витратно. З іншим – трохи легше, бо більш доступне по ціні, – пояснює Олена. – Зараз на яйця трохи не сезон, то нема бісквітів, але є багато іншого не менш смачного.

Влітку минуло року чоловік подарував мені тістоміс на 7 літрів, то вже цей процес займає менше сил і часу. Випікаю у електродуховках. Маю чотири, але використовую три, бо одна маленька. Минулої весни – якраз після Пасхи, усі перегоріли одночасно, то поки були в ремонті, я хоча б в духовці газової плити, але напекла військовим пасок солодких ще.

Співпрацюю із Веронікою, одразу питаю в хлопців, чи треба супи і кладу в посилку з випічкою. Вона як відправляє, то я від себе теж щось даю. Ще ось підключилася сусідка Вероніки із сестрою – Зоя Сульженко та Станіслава Поплавська , вони вже люди у віці, але напечуть рогаликів, тертого пирога, то я вже можу за якусь іншу випічку братися. На тиждень відправляю по кілька посилок. Може бути і п’ять за день на різні напрямки, але це ми з Веронікою разом і ще на підмогу приходить Олена Сульженко, яка допомагає із супами. Так і працюємо. Робимо все від душі і не будемо зупинятися аж до перемоги. Працювати вдень і вночі мотивують наші захисники, їхні дзвінки та повідомлення з вдячністю (завжди плачу). Надихають продовжувати справу усі небайдужі зі своєю моральною підтримкою, моя родина. Без допомоги добрих людей я вже не впоралася з тими об’ємами роботи, які виконую на сьогоднішній день”.

Окрім цього, раз чи два на місяць Олена збирає посилки для чоловіка з інвалідністю, який 16 місяців був змушений провести під окупацією на Херсонщині, пережив наслідки Каховської ГЕС, втратив дружину і все майно, а нині з маленьким сином оселився у Рівненській області. Про нього дізналася випадково і тепер також допомагає.