«Котляревський переписав Вергілія, а ми переписали Котляревського!», – автор сценарію про виставу, презентовану у Житомирі (ФОТО, ВІДЕО)

Самодіяльна вистава, яку студенти презентували в житомирському будинку Ріхтера, справила на глядачів різні враження, але точно не залишила їх байдужими.

«Котляревський переписав Вергілія, а ми переписали Котляревського!» – самовдоволено заявила перед виставою Юстина, автор сценарію усього цього видовища.

Її саме так і представили перед виставою: «автор сценарію». Як у кіно. Можливо, це й правильно. Бо називатися «драматургом» у даному разі означає ніби набитися у співавтори до класика української літератури, який працював над знаменитою поемою понад 40 (!) років.

Фактор Котляревського

1794 року 29-річний Іван Котляревський – вечорами, при світлі каганця –  починає писати «низьку» народну пародію на «високу» античну драму. 1798 року трапляється якась заплутана і не зовсім зрозуміла історія. «Енеїду» вперше видають у Санкт-Петербурзі коштом поміщика Семена Парпури – але відбувається це без відома та згоди автора.

Іван Котляревський

Як поставився Іван Котляревський до цієї події, можна простежити у більш пізніх редакціях поеми. Наприклад, описуючи пекло у виданні 1809 року, поет згадує персонажа на ім’я Мацапур, якого мають смажити чорти за те, що «чужеє оддавав в печать».

Але чи міг цей Парпура-«Мацапур» видати чужу поему, не маючи її тексту? Звичайно, ні. Швидше за все, поет подарував поміщику рукописний примірник. Можливо, навіть з авторською присвятою. Друкарських машинок тоді не існувало, а каліграфічно переписати поему від руки – це важка багатоденна праця. Аби кому таке не дарували! Але далі між Котляревським та Парпурою сталося непорозуміння. Яке саме – зараз встановити достеменно навряд чи можливо. Тим не менш, саме це «піратське» видання «Енеїди» стало першим. Саме там вперше в історії прозвучала жива народна українська мова у великому літературному творі. Саме «Енеїді» виповнюється нині 220 років. І саме з цієї нагоди студенти Української Академії Лідерства показали виставу у Житомирі.

Хто всі ці люди?

І не тільки у Житомирі, до речі. «Енеїду» бачили вже у Львові, Чернівцях, Івано-Франківську та інших містах. Українська Академія Лідерства об’єднує молодих людей 16-18 років, які хочуть знайти своє місце у житті, краще зрозуміти країну, у якій живуть, розкрити власні лідерські якості. Задля цього УАЛ надає спеціальну 10-місячну освітню програму. В академії навчається молодь з усіх куточків України. Катерина Беспрозванна, наприклад – житомирянка. Чому вона в «Енеїді» і як мириться її персонаж з її власним его?

Молоді люди завжди легкі на підйом. На прохання зробити пам’ятне фото для Times.Zt.Ua – трупа одразу ж вишикувалася у правильному порядку. І синхронно усміхнулася.

Зевс, Еней, «суча дочка» та дівчата-козаки

Самодіяльна вистава передбачає ряд умовностей. Тут немає сценічних костюмів у класичному розумінні. Сама сцена (без декорацій) – одна велика умовність. А її лаштунки – у коридорі: актори перевдягалися прямо тут.

Я довго шукав слова, аби висловити своє враження від вистави. Нарешті, знайшов. Це театр без комплексів. Це бурлескно-травестійний твір – і актори доводять свої образи до гіпертрофованого гротеску.

Дівчата в образах козаків – будь-ласка! Вересклива та шкодлива богиня кохання – легко!

Життєвий драйв, молодість та нахабство цілком компенсують слабеньку режисуру та не завжди професійну гру – з чим погодилася більшість глядачів. Виставу зустріли тепло, а провели ще тепліше.

Можна оцінювати цю «Енеїду» з висоти класичних театральних канонів. І сказати, що перед нами недолугий школярський «капусник». Але слід пам’ятати, що це – вчорашні учні, які взялися за адаптацію одного з найскладніших творів національної класики.

Це хлопці та дівчата, які зубрили текст Батька української літератури – а не слухали російський реп з матюками. І ще варто згадати, що у Житомирі, на жаль, немає навіть такого – недосконалого, кострубатого, крикливого – але СВОГО молодіжного театру. І в такому разі це – браво!

Фактор Ріхтера

Виставу показали у будинку на Великій Бердичівській, де народився піаніст-віртуоз Святослав Ріхтер. Споруда, зведена 1901 року у стилі «провінційна еклектика» – виглядає аварійною і зовні, і зсередини.

Довгі роки об’єкт перебував у стані «мальовничих» руїн. Зрештою, коштом міста перекрили дах, щоб зупинити хоча б руйнування від атмосферних опадів.

2007 року у місцевій пресі можна було прочитати оптимістичний заголовок: «У Житомирі відновлять будинок Ріхтера». 2017 року заголовок вже песимістичний: «Замість реставрації будинку Ріхтера відновлять могилу учасників Зимового походу». Звідки взялося це «або Ріхтер, або герої Української Держави», чому треба обирати між культурою та історією – запитання риторичне.

Святослав Ріхтер

Святослав Ріхтер – знакова фігура для Житомира. Його ім’я зараз носить одна з історичних вулиць міста та музична школа, розташована на цій вулиці. Але автентичних артефактів від знаменитого музиканта залишилося не так вже й багато, хіба що на одну меморіальну кімнату. Зрозуміло, що для музею Ріхтера будинок завеликий. Відтак міська влада не дуже розуміє, що робити з цим об’єктом – тому, вочевидь, й не поспішає вкладати кошти у його відновлення.

Він теж хотів на виставу…

Але самодіяльна «Енеїда» ненав’язливо нагадала владі та городянам: проблему треба вирішувати. Будинок треба відновлювати. Культурну спадщину треба любити.

Тарас СТРІЛЬЧИК

3+
  • 6
    Поширили:

Будьте першим, хто прокоментував "«Котляревський переписав Вергілія, а ми переписали Котляревського!», – автор сценарію про виставу, презентовану у Житомирі (ФОТО, ВІДЕО)"

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.


*