Військова драма «Кіборги»: фільм, який влучає у серце

…Як би важко не було його дивитися – але треба. З першої ж хвилини перебування у кінотеатрі вражає кількість глядачів. Повна зала говорить сама за себе: це саме той фільм, який необхідний в першу чергу нашій молоді, людям, яких оминула війна – для усвідомлення того, що насправді відбувається на Сході. І дуже важливим цей фільм є для військових. Для самих «кіборгів» та для їхніх родин.

3 роки минуло після жорстоких бойових дій в Донецькому аеропорту імені Прокоф’єва. І таки українці дочекалися знакового для нашої свідомості фільму «Кіборги». Для Житомирщини цей фільм надважливий ще й тому, що саме хлопців з нашого регіону було чимало серед «кіборгів» ДАПу. Їхню мужність та відвагу важко переоцінити. Скільки життів поламано, скільки доль знівечено. Скільки синів, чоловіків, батьків забрала всепоглинаюча вогняна пащека війни.

Жодного разу за весь фільм не склалося враження, що це акторська гра. Настільки глядач поринає у події, настільки його захоплює все, що відбувається на екрані. Реальність сприйняття через візуалізацію триває увесь сеанс. Глядач розчиняється у всьому побаченому, сприймає шкірою усе пережите, що бачить на екрані, сам стоїть пліч-о-пліч з головними героями.

Підкуповує й те, що героїв на екрані не зобразили якимись міфічним чи казковими героями з надлюдськими здібностями – або ж із занадто альтруїстичними поривами. Усі справжні: відважний до безумства «Мажор», що здобував собі зброю, викравши «сепарський» джип; філософ та поціновувач класичної музики, історик-командир «Серпень»; жорстокий та трохи схиблений на війні «Гід».  Хтось прийшов, аби помститися за близького друга – і не впорався з першою ж смертю ворога. Дехто говорить українською, але є не надто патріотом. А хтось російськомовний – але Україна для нього понад усе. Відкриваються на екрані хороші і погані сторони героїв, перемежовується добро і зло, розкриваються мотиви сепаратистів, проте режисер не демонізує їх надмірно. Це і додає усьому побаченому справжнього глибинного реалізму.

На самому початку фільму з’явилася одна з «фішок» відомого режисера Крістофера Нолана – нелінійність сюжету: розмова «кіборгів» перед ймовірною атакою сепаратистів з використанням страшної зброї масового ураження «Буратіно». Цим фільм одразу захопив усю увагу та заінтригував – жоден з бійців не виявив бажання покинути побратимів та втекти в тил. Усі знайшли та озвучили причини задля того, аби зостатися.  Після цього кадру події фільму переміщаються на початок – коли у ДАП прибули нові бійці, серед них головні герої «Мажор», «Субота» та «Старий». Завдяки цьому одноразовому застосуванні не лінійності у сюжеті надто захотілося побачити – а що ж буде далі, що станеться з героями після обстрілу? Це дуже вдалий хід режисера Ахтема Сеітаблаєва, який міцно інтригує глядача.

Коли далі сцена перед атакою «Буратіно» повторюється, стає зрозуміло, що насправді ніхто не хоче покидати ДАП. В одному з кадрів «Субота» звертається до кицьки Танюхи: де ж твій інстинкт самозбереження, чому ти не втікаєш? Натомість кицька привела у стіни ДАПу кошенят. Тут образ кішки виступає алегорією, уособленням того, що незламний дух вищих за будь-які страхи. І ніхто не хоче полишати аеропорт.

Ще однією помітною деталлю була схожість до прийому Стівена Спілберга: силует людини на фоні яскравого світла – ніби наповнення туману на екрані. Це таке яскраве та разюче зорове сприйняття, залучення глядача у кадр як одного з героїв, містифікація подій на екрані, нагнітання якогось важливого моменту.

«Кіборги» однозначно чесне кіно, тому його боляче дивитися не лише військовим, які побували на полі бою, але й фактично усім глядачам. Бували моменти, що важко стримувалися сльози. Бувало, що на всю залу лунав вибуховий сміх. Іноді заціплювало від динаміки бою на екрані… Усі емоції глядачів були правдивими, як відгомін вкладеного творцями у фільм на екрані.

Чомусь згадався капітан Титаренко – герой Леоніда Бикова з легендарного фільму кіностудії ім. О. Довженка «У бій ідуть одні старики». Пам’ятаєте?

«А воздух? Другой. А небо – голубее. И земля зеленее!»

Для «кіборгів» це, мабуть, незримий постулат, ще один мотив для боротьби, ще один привід для мужності. Це їхня Україна.

Звичайно, усі розуміють, нелегко було знімати – та й, зрештою, дивитися фільм про війну, яка ще не закінчена. Не зайвим буде нагадати, що це кіно зібрало близько 20 мільйонів гривень лише в національному прокаті. Цілий ряд країн закупив фільм для показу у кінотеатрах. Картина також побореться за відомі кінопремії, в тому числі «Оскар». Важко переоцінити внесок «Кіборгів» у міжнародну репрезентацію України. У новітнє мистецтво України. Та у нову свідомість українців.

Тетяна РІХТЕР