Військовий Дмитро Крапивенко презентував у Житомирі збірку нарисів про армію "Усе на три літери" (ФОТО)

“Ця війна надовго”, – таку фразу під час зустрічі в Житомирі 18 травня сказав журналіст та військовослужбовець Дмитро Крапивенко у відповідь на прохання охарактеризувати нинішню війну трьома словами.

Власне, мета його візиту – презентувати дебютну збірку нарисів “Усе на три літери”, яка вийшла друком цього року. На захід з цієї нагоди у книгарню “Є” могли завітати усі охочі, а модераторкою виступила волонтерка, громадська діячка та виконавча директорка НУО “Сучасний Формат” Жанна Соловйова.

“Усе на три літери” – це кількадесят текстів, де автор проводить нас реаліями війська країни, яка перебуває в стані війни. Кожен нарис має коротку назву з трьох літер (абревіатура), значення й важливість яких в екосистемі українського війська розкриває автор.

Дмитро народився за межами України, але школу закінчив у Коростені на Житомирщині і, як зізнався під кінець спілкування, хотів би представити книгу й там. Він багато років працював журналістом у столиці, а з лютого 2022 добровільно долучився до Сил оборони України і продовжує службу й нині. У ТРО записався 22 лютого, коли вже були передчуття і з різних джерел почала надходити інформація про намір росіян здійснити повномасштабний наступ. Строкову службу свого часу не проходив, тож у будь-якому випадку розглядав це як можливість повчитися і отримати навички.

Із його взводу “на місці” лишилося двоє бійців – хтось перевівся, як і Дмитро, звільнився, як його побратим Артур, що був присутній на презентації, має поранення і проходить лікування та реабілітацію, перебуває в полоні.

“Бойовий досвід поєднує, “це не зустріч однокласників”, а щось на рівні родини”, – Дмитро Крапивенко.

“У грудні 2022 року я дійшов висновку, що треба писати книгу. До того нічого не занотовував, покладався на хорошу пам’ять, яка ніколи не підводила, але після отримання контузії почав думати, що вона може стертися, тому вирішив остаточно – пора писати. Постало питання, як писати, який формат обрати. Був такий тригер “війна ще не закінчилася” і одночасно внутрішній діалог “можливо, я закінчуся перший”. Розумів, що не всі бійці можуть це описати, тому вирішив стати їх голосом, але голосом саме свого взводу, невеличкої спільноти, – пояснює Дмитро Крапивенко. – В армії я добре зрозумів одну річ: можеш спати – спити, можеш поїсти – їж! Так само і з написанням книги – був час, можливість, а головне засоби – в даному випадку ноутбук, тож береш і пишеш. Все просто. Ця книга, в переважній більшості, – весела, пронизана жартами, бо гумор допомагає виживати, піднімає настрій і загалом цілком нормальний спосіб комунікації. Вважаю, що почуття гумору я успадкував від діда (дідусь та батько Дмитра були військовими). Інколи на те, що втомлює, можеш подивитися зі посмішкою. Книга не несе нічого серйозного, окрім того, що хтось може впізнати себе чи свої думки, оформлені в текст. Командири, які вже багато років в армії, навряд чи захочуть читати її, бо нічого нового для них там нема, але це як розвага, перезавантаження емоційне. Хто з моїх читав (побратими) відгукувалися схвально, але були претензії, що деякі персонажі змальовані кращими, ніж вони є насправді, але я особисто за ними нічого поганого не спостерігав”.

Про свою цивільну професію у війську Дмитро особливо не розповідав, якщо його не питали прямо, але мав чимало зв’язків серед волонтерів, які допомогали забезпечувати підрозділ, тож отримав авторитет серед побратимів, адже ті розуміли, що це робиться в їх інтересах. Попередньо домовилися – воюють всі, на позиції також їдуть без відмов, аде обов’язки розподіляли відповідно до того, хто і що краще вміє робити. Загалом, вважає Крапивенко, усі цивільні професії можна адаптувати під потреби армії, кожен може зайняти місце в системі.

Один із розділів книги автор за рекомендацією видавців забрав, а найважче йому було писати “СМЕ” (судово-медична експертиза).

“Людина боїться невідомого, смерті. Це логічно. Дружина вважає, що за час служби у мене стало більш легковажним ставлення до смерті, але смерть – це неминучий процес, цього не уникнути. Ти завжди маєш розуміти, заради чого ризикуєш і на війні якраз є конкретна ціль. Зараз смерть – щоденна новина, а колись це сприймалося як трагедія. Я сам відчув, що в цьому питанні став більш жорсткішим”, – зазначив Дмитро.

За словами військового, він має у планах написання ще однієї книги, але це не буде продовженням “Усе на три літери” хоча йому й казали писати ще.

“А що там вже може бути – “Усе на чотири літери”, – жартує автор. – Вся ідея вже втілена. Загалом, хотілося б думати, що ця книга матиме продовження і до неї повертатимуться через роки, але слово за читачем. Чи буде вона становити історичну цінність? Так само не знаю, та я далекий від того, щоб назвати її документом епохи. Зараз пишуть про війну і пишуть багато. Хай напишуть краще і я буду тільки радий”, – додав Дмитро Крапивенко.

Модераторка Жанна Соловйова, яка вже встигла прочитати “Усе на три літери”, розповідає, що їй книга допомогла побачити за шевронами, абревіатурами, скороченнями і жартами, образ воїна-захисника, зрозуміти голос армії. Також вона анонсувала, що у рамках проєкту “Читальня”, який з командою реалізують, планують провести окрему зустріч, де буде обговорення збірки Дмитра Крапивенка участю (в режимі онлайн) самого автора.