Євгеній Рейзнер про життя в окупації, переїзд з Херсону в Житомир і нову роботу в театрі (ВІДЕО) | Times ZT

Євгеній Рейзнер про життя в окупації, переїзд з Херсону в Житомир і нову роботу в театрі (ВІДЕО)

«Коли ти 5 місяців живеш в окупації, то навіть сходити в «АТБ» – це вже за щастя. По-перше, ціни – адекватні, та й взагалі бачити прапори України, вільно гуляти містом… Єдине, що засмучує: люди зараз стали жити так, наче війни і немає», – каже 22-річний Євгеній Рейзнер, який у липні разом з товаришем виїхали з тимчасово окупованого Херсону до Житомира.

Вже з 1 вересня вони офіційно працюють в колективі Житомирського академічного українського музично-драматичного театру ім. І. Кочерги. Посада Євгена – монтувальник сцени. Саме цим він займався більше двох років у Херсонському обласному академічному музично-драматичному театрі ім. Миколи Куліша, а також брав участь у виставах як актор.

У цю сферу потрапив випадково. Ще у четвертому класі батьки віддали його до ліцею мистецтв у Херсоні, де було чотири спеціалізації – хореографи, музиканти, художники та актори. Обравши одну із них, Євген фактично визначився з професією на майбутнє. Далі було три роки навчання в Херсонському училищі культури. За кілька місяців після його закінчення пішов у Херсонський театр, бо відчував, що не вистачає сцени. Одразу взяли монтувальником, а через два тижні отримав перші ролі – у дитячих виставах.

«Я не так багато грав, але режисери мене бачили. Перед війною виступав на сцені майже в кожній виставі. В останній вечір перед повномасштабним російським вторгненням у нас якраз була прем’єра вистави режиcера Сергія Павлюка «Вічність і ще один день», в якій у мене теж були ролі. Ми відсвяткували це, а наступного ранку я отримав повідомлення, що на роботу сьогодні не йдемо. До цього були постійні репетиції зранку до вечора, вистави і не дуже вистачало часу слідкувати за новинами, тож не одразу зрозумів, що відбувається, – згадує Рейзнер. – Спочатку був шок від усвідомлення, що почалась війна, повне нерозуміння того, що робити далі. Бабуся сказала, що війна-війною, а обід за розкладом, тому відправила у магазин закупити продуктів. Згодом вже почалися бої, стало чутно вибухи в місті, бігти було нікуди. Перші місяці окупації були апатія і страх, а потім ти звикаєш, починаєш вивчати, куди і звідки зазвичай «прилітає», по звуку визначаєш відстань. Повністю до цього звикнути звичайно не вийде, але з часом навіть перестаєш прокидатися, коли лунає вибух. Десь у липні ми з другом вирішили, що будемо пробувати виїхати. До цього планували принципово дочекатися, коли ЗСУ звільнять місто, але говорили, що цивільне населення може заважати цьому, радили їхати на підконтрольні Україні території. Рішення було не остаточне, бо у нас було де ховатися, проте родичі та батьки наполягли, щоб ми таки їхали і вони будуть менше хвилюватися за нас».

Хлопці взяли квитки на автобус до Запоріжжя. Вартість одного – 4500 гривень, хоча в деяких перевізників це коштувало 7-9 тисяч гривень. Зараз ціни зросли ще. Подолали більше 30 ворожих блокпостів. На останньому – у Василівці, затрималися на довше. Ніч довелося провести у полі разом з іншими транспортними засобами.

«Василівка – це пропускний пункт, один з передостанніх блокпостів. Нам казали, що автобуси пропускатимуть без проблем, але ні. Хоча, нам ще пощастило, бо іншим, хто їхав автомобілем, доводилося чекати в черзі по кілька днів чи навіть тижнів. До вечора ми доїхали сюди, а вже вночі разом з іншими просто стояли серед поля. Ніч була тривожною, навколо замінована територія, нема ніяких зручностей, залишати автобус – небезпечно. Це лінія фронту, постійно чутно вибухи. Одній із пасажирок пенсійного віку стало погано. Не було води, їжі, можливості сходити в туалет, смітник обабіч дороги. Загальна картина така: колона із сотень автівок та автобусів, стоять російські окупанти, навколо смітник і заміноване поле. Це виглядає жахливо і «пахне» відповідно. Місцеві там ще влаштували бізнес, приносили їжу і продавали за надто завищеними цінами, – додає Євген. – Зранку нас пропустили, бо в салоні було грудне немовля. Майже пропустили, бо на наступному блокпосту проводили ретельний огляд і перевірку документів, речей, гаджетів. Пройшовши увесь цей жах, ми виїхали до Запоріжжя, а тоді на Київ та в Житомир».

Саме Житомир як кінцевий пункт хлопці обрали не випадково. Ще раніше, під час щорічного Міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії», який проходив у Херсоні, познайомилися і подружилися зі своїми житомирськими колегами. Ті у свою чергу підтримували з ними зв’язок і у період війни та окупації, запрошували до себе і повідомляли, що готові надати прихисток і роботу за фахом.

Першу ніч в Житомирі Євген з товаришем провели у друга, а наступного дня пішли знайомитися з містом. Кажуть, що чи не повністю обійшли його за два дні. Все сподобалося, а після життя в окупації різниця особливо відчутна.

«Ми їхали сюди і знали, що нас чекають. Через певний час після приїзду пішли в театр, де повідомили, що на роботу приймуть одразу як закінчаться відпустки в інших співробітників. З вересня ми уже працюємо, та ще до цього я встиг разом з Житомирським драмтеатром долучитися до організації та проведення загальноміського заходу до Дня державності та інших. Зараз триває підготовка до нового сезону, проходять репетиції, театр готує багатий репертуар, вводить нових акторів у вистави. Сподіваюся, що новий сезон почнемо і проведемо дуже вдало», – наголошує Євгеній Рейзнер.

Відзначимо, що 79-й театральний сезон у Житомирі розпочнеться 1 жовтня. Зокрема, о 12.00 годині буде «Фантастична Мері», а о 18.30 розпочнеться показ вистави «Украдене щастя» під музику «Дахи Брахи». Це драма в стилі етно-модерн у постановці заслуженого діяча мистецтв України Наталії Тімошкіної за мотивами однойменної п’єси Івана Франка, яку на сцені Житомирського академічного українського музично-драматичного театру ім. І. Кочерги показують уже 10 років. Вартість квитків – 100-150 гривень.

Юлія Демусь

Замок-Музей у Радомишлі знову відкритий для відвідувачів (ФОТО)

Культурний фронт: ілюстрації Грехова та проєкт «Повертайся живим» – у Житомирі, фото з «Азовсталі» – у Новогуйвинську (ФОТО)

Будьте першим, хто прокоментував "Євгеній Рейзнер про життя в окупації, переїзд з Херсону в Житомир і нову роботу в театрі (ВІДЕО)"

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.


*