Старість – ні для кого не радість. Особливо, якщо немає допомоги, опори, надії на зміни. Соціальна підтримка незахищених верств населення – відповідальність місцевої влади, і сьогодні більше залежить від доброї волі можновладців, ніж від закону.
Дбати про свою громаду, робити все можливе, щоб люди не мали потреби в таких елементарних речах, як вода, газ, освіта та медичне обслуговування, чути і дослухатися до людей – важливі якості для сільських голів. І горе тій громаді, де місцеву владу мало турбують ті, хто в першу чергу потребує допомоги.
У с. Новоселиці проживає Тетяна Антошко з хворою 90-річною матір’ю, про яку давно забула місцева влада. Ані матеріальної допомоги, ані банальної уваги до довгожительки. Жінка розповідає, що їй дуже важко доглядати самій за прикутою до ліжка пенсіонеркою, інколи немає часу закупитися продуктами харчування, бо місцевих магазинів немає в селищі, а автолавки їздять раз на тиждень.
«Я нікуди не виходжу, бо не можу покинути стареньку маму, їй 90 років, і вона потребує постійного догляду. Моя мама Марія має вади із зором та слухом, вона прикута до ліжка, і постійно потребує ліків, бо багато хворіє. Звичайно, грошей на все не вистачає, допомоги ніякої. В нас навіть магазину немає, їздимо в Кам’янку, Сонячне, Дачне, їздить раз в тиждень автолавка, але я не завжди встигають забігти, бо я не можу маму покинути. Інколи доводиться сидіти без цукру, води та хліба. Ми вже не раз зверталися до голови сільської ради, але кому ми потрібні… Мені дуже важко», — розповідає Тетяна Антошко ледве стримуючи сльози.
«Мені не давали ніякої матеріальної допомоги. Навіть, на мій 90-ий день народження, ніхто не приходив мене вітати. Пенсія зовсім маленька, хоча б якась доплата була чи допомога, та й соціальний працівник не приходить, я живу сам», — запевняє Михайло Рожко, 90-річний пенсіонер з с. Перемога.
Належної уваги позбавлені не лише люди похилого віку, а й молодь.
«В мене 6 дітей, ми малозабезпечена сім’я, два сини атовці, і я не можу землю по 2 га взяти, нам тільки обіцяють. І в нас все хочуть позакривати. Немає медпункту, магазину, за воду взагалі мовчу вже. Ми дуже хочемо, щоб хоч школу не закрили, бо мої діти їздять у Вільськ, але й ця школа під загрозою», — розповідає жителька с. Перемога Таміла Перегуда.
Їі 12 річна дочка Діана каже, що в селищі взагалі нічого для молоді немає. Коли старші їздять відпочивати у сусідні села, де є клуби, підлітки нудьгують вдома.
«Нам не вистачає спортивних обладнань, книжних клубів, просто якихось майданчиків з гойдалками. Ну і, звичайно, хотілося б мати школу в своєму селі».
Будьте першим, хто прокоментував "Забуті та знедолені: жителі з Оліївської ОТГ просять про допомогу"