Рік війни: як жив Житомир після 24 лютого 

24 лютого… кожен українець знає, що це за день, кожен його пам’ятає, і кожен хоче забути. Того ранку ми стали іншими, а за цей рік ми пізнали, що таке справжнє життя. Зрозуміли, що цінно та важливо, зрозуміли, хто друзі, а від кого треба відгородитися стіною до Марса. Навчилися бачити хороше в найгіршому – відсутність світла – романтичний вечір при свічках. А також сміятися, щоб не плакати – особливо над ворогом. Зазнали втрат, кожен своїх, тому рана всередині свіжа, і в цьому ми також єдині. 

Кожен по-своєму пам’ятає перші дні війни в Житомирі, втім, події того часу назавжди залишаться у пам’яті всіх. «Times.ZT» згадують, що пережив Житомир за 365 днів російського повномасштабного вторгнення, і як ми стали «сильними людьми вільного міста». 

24 лютого 2022 р.

Страх, паніка, лють – саме такі емоції охопили житомирян на світанку 24 лютого 2022 року. Не кожен прокинувся від вибухів по військовому аеродрому в Озерному, але кожен прокинувся від ілюзії, що росіяни наші брати і ми маємо бути до них лояльними. Стало зрозуміло, що бути «внє політікі» вже не вийде, і тут переломний момент – всі маски злетіли і стало зрозуміло, хто є хто. Ще 24 лютого почали формуватися черги в магазини, аптеки, до банкоматів і на заправки. Кожен мав відстояти декілька годин, щоб скупити все необхідне додому. Кожен пам’ятає черги на дорозі і на кордоні. Відчуття, коли ти тікаєш з дому, де у тебе все – не забути ніколи. 

Фортифікаційні споруди та волонтерство 

Уже в наступні дні стало зрозуміло, сидіти на місці – неможливо. Житомиряни неймовірні, адже кількість волонтерів, добровольців, і небайдужих була в найбільшій концентрації. Михайлівську заповнили бажаючі засипати в мішки пісок. Люди шукали, де себе задіяти, приносили воду, цигарки, ковбасу і все, що могло знадобитися для війни – навіть старе лахміття для маскувальних сіток. По вулицям патрулювали у пошуках міток. Поліція шукала диверсантів, неонове світло у вікнах та колаборантів. У цей же час формувалися об’єднання волонтерів, а вчителі хімії вчили робити «Бандеросмузі». Єднання, підтримка та сила не лише житомирян, а всієї України були неймовірними.

Черги в ТрО та військкомати 

Вражали черги до військкоматів та ТрО. Люди приходили щодня, аби бути корисними у цій війні. Ті, хто не підходив, засмучувалися і йшли шукати, чим допомогти на блокпостах, шукали мітки, чистили інформаційне поле від усього шлаку, який розганяла русня. Сидіти вдома було синонімом поразки, тому абсолютно кожен: від дитини до дідуся чи бабусі були задіяні в процесі колективної допомоги: пекли пиріжки для військових, здавали кров, розвозили воду, ліки, клеїли патріотичні борди… словом, робили все, щоб наблизити перемогу. 

Приліт по Богунії

Пологовий, житлові будинки… це зараз ми звикли, а тоді вперше відчули, що таке війна. Коли на власні очі бачиш вибиті шибки, знищені вщент будинки, коли бачиш, як вагітних ведуть ланцюжком в укриття, розумієш – це не жарт, це справді відбувається. Саме тоді житомиряни почали масово виїжджати. Хтось на захід, хтось за кордон. Приліт 1 березня став великою раною для всього міста. Це сталося вночі. Спалахнула пожежа, житомиряни, ДСНС, медичні працівники, місцева влада – всі кинулися допомагати гасити вогонь і розбирати завали. Ту ніч не забути. Зранку волонтери збирали новий одяг для вагітних і дітей, розвозили сніданки, а в мережі публікували збори для тих, чиї будинки знищила авіабомба. На жаль, місто мало втрати – загинуло троє. Ще 16 людей травмувалися, у тому числі 7 дітей.

Ракета по 25 ліцею

А вже 4 березня ліцей №25 в центрі Житомира склався немов доміно. Житомиряни всю ніч сиділи в укриттях, а на ранок пролунав відбій. Втомлені, голодні та змучені містяни пішли додому очікуючи, що хоча б трішки відпочинуть. Проте підступно, одразу після відбою, росіяни ракетою зруйнували ліцей. Цей удар відчули всі. Його потужність була неймовірно сильною. І знову по колу: шибки, вирви та виїзд житомирян подалі з міста. Зараз руїни школи знайомі всьому світу, проте вже вирішується питання демонтажу залишків навчального закладу.

Ракети по нафтобазам, котельні та військовій частині 

Спочатку росіяни хотіли знищити наше майбутнє, потім освіту, і звісно ж, економіку. І все це під соусом «єто воєнниє абєкти». 7 березня палає нафтобаза. Сяйво після прильоту бачили всі. З балкону вночі було видно яскраво-червоне полум’я. Відчай… Прильоти не припинялися, а небо було затягнуте димом від пожеж. Наступного дня ракета прилетіла по заводу, де також спалахнула дужа пожежа і по гуртожитку на Корбутівці. Ввечері, коли люди відпочивали вдома, був приліт. Будівлю частково зруйновано, і знов жертви – одна людина загинула, двох людей поранено. А вже 9 березня вгатили по котельні «Житомиртеплокомуненерго». Також зачепило будинок поруч та лікарню. І знову виїзд містян. Житомир не лише став пустим, він став тихим, сірим, а в повітрі відчувався біль, попіл та пил від руїн навколо. 

Відновлення

Згодом наші військові почали наступати, а міста – потужно оборонятися. Наші західні друзі допомогли чималою кількістю зброї, хоч небо НАТО так і не закрило, проте ми витримали. Багато хто ще не ризикував повертатися, проте весна, сонце, місто потрохи оживало. Відновився бізнес, люди почали ходити на роботу, діти – грати на дитячих майданчиках і сміятися. Здавалося, що все як і раніше, і це все страшний сон, проте звук сирени тригерив усіх, і щоразу після початку повітряної тривоги охоплював страх, що зараз все повториться, зараз знову прилетить. Але ні. Ні, і з кожним днем, тижнем, місяцем в Житомирі ставало все тихіше і тихіше. Декілька разів ще були прильоти на околицях міста, втім, не такі великі та без жертв. Поверталися місцеві, але окрім них і переселенці. Житомир став прихистком для українців, які тікали з окупованих територій, тому вже влітку на вулицях була справжня солянка з людей із різних куточків країни. 

Ракети по критичній інфраструктурі та незламність

Ми звикли до сирен, звикли до війни, до тривоги і страху. Наша домівка стала найбільш безпечним місцем, і ніхто з нас вже не виїжджав би звідси знову. Втім, русня гучно нагадала про себе 10 жовтня вдаривши по критичній інфраструктурі всієї країни, у тому числі, і по Житомиру. Ми були без світла, води та тепла, проте були навчені минулим досвідом. Генератори, павери, «Старлінки» – все це неабияк виручило нас, коли росіяни намагалися зламати. Ми стали ближче з сім’єю, почали більше читати, присвячували час хобі, прогулянкам і працювали в кафе. Знайомилися в пунктах Незламності та обіймалися міцніше, щоб було тепло. Ми не просто проявили всі свої найліпші якості за цей рік, ні. Цей рік показав нам, хто ми є. Показав, що ми – незламні. Показав, що не можна забрати світло у тих, у кого світло всередині. І цей рік довів (так, і до нервового зриву також), але все ж довів усьому світу, що українці – могутня, сучасна та прекрасна нація, а Україна – прогресивна та вільна країна. Звідусіль лунала «Ой у лузі червона калина», а слово «українець» стало компліментом. Хай би скільки болю і жаху ми не пережили, ця війна зробила нас незворотньо сильними та стійкими. І головне, що варто пам’ятати в найважчі дні – «Життя переможе смерть, а світ – темряву». 

Нагадаємо, поріднилися з Житомиром: переселенці з Херсонщини про допомогу потерпілим від війни, ЗСУ та життя в новому місті (ФОТО).