Місто для всіх? Наскільки Житомир доступний для людей з інвалідністю

Більшість із нас не помічає високого бордюру, кількох сходинок біля входу до кав’ярні чи машини, припаркованої на тротуарі. Для нас це дрібниці. Але для людини на кріслі колісному, з дитячим візочком чи з порушеннями зору кожна така «дрібниця» – це перешкода, яка вирішує, чи вийде вона сьогодні з дому.

Тема безбар’єрності вже давно перестала бути вузькою. Через війну кількість людей з інвалідністю в Україні зростає, і серед них дедалі більше молодих ветеранів. Тому питання, наскільки місто зручне для всіх, – це питання не лише соціальної відповідальності, а й того, чи зможуть ці люди жити повноцінним життям.

Почнімо з того, що в Житомирі виходить добре.

Улітку 2026 року місто перевіряла команда громадської організації «Зруш Скелю». До цього вони вже оцінили Луцьк, Рівне, Івано-Франківськ і Чернівці. Експерти проїхали частиною міста громадським транспортом, на кожній зупинці виходили й заходили знову, щоб перевірити, наскільки це зручно для людини з порушеннями мобільності.

Результат – Житомир очолив їхній рейтинг за доступністю громадського транспорту. Засновник організації, ветеран війни Євген Сивопляс, відзначив велику кількість низькопідлогових тролейбусів і автобусів, справні пандуси та водіїв, які допомагають із посадкою. Окремо експерти похвалили голосове оголошення зупинок через окремі динаміки – це особливо важливо для людей з порушеннями зору.

Голова ГО «Союз осіб з інвалідністю» Наталія Циплінська, яка сама пересувається на кріслі колісному, підтвердила, що за останні роки ситуація з транспортом помітно покращилася. Але одразу назвала іншу проблему – паркування. Спеціальні місця для людей з інвалідністю в місті є, але їх часто займають водії, які не мають на це права.

І це, мабуть, найкраща ілюстрація того, як працює безбар’єрність. Інфраструктуру можна побудувати. Набагато складніше змінити поведінку людей.

Тепер про те, що поки виходить гірше.

Безбар’єрність – це не лише транспорт. Це можливість дістатися від зупинки до потрібної будівлі, зайти всередину, скористатися послугою. І саме тут виникають проблеми. Історичний центр міста з його старими будинками, сходинками біля входів і нерівною бруківкою важко назвати зручним для всіх.

Показовий приклад – пішохідна вулиця Михайлівська, центральне місце для прогулянок житомирян. У серпні 2026 року там провели робочу нараду щодо доступності закладів. Поки що вдалося домовитися з власниками двох закладів харчування про усунення недоліків. Два заклади – це початок, але далеко не вся вулиця.

Ще одна типова для українських міст проблема – укриття. Чимало з них розташовані в підвалах, куди ведуть лише сходи. Для людини на кріслі колісному під час тривоги це означає просто залишитися нагорі.

При цьому місто рухається. У Житомирі реалізують флагманський проєкт «Рух без бар’єрів» – першу чергу безбар’єрного маршруту протяжністю 2,1 кілометра. Проводять моніторинг доступності об’єктів за державною методикою, а результати мають з’явитися на онлайн-мапі безбар’єрності платформи «ЛУН Місто». У громаді працюють дві уповноважені з питань безбар’єрності – директорка департаменту соціальної політики та головна архітекторка міста. А наприкінці жовтня 2026 року місто відвідав урядовий уповноважений з прав осіб з інвалідністю Віктор Градівський, який разом з амбасадорами безбар’єрності оглянув частину маршруту.

Що ще можна зробити?

Перше – перевіряти доступність разом із тими, хто нею користується. Досвід «Зруш Скелю» показує: людина на кріслі колісному за один день помітить більше проблем, ніж будь-яка комісія за місяць. Такі перевірки варто робити регулярними, а не разовими.

Друге – відповідальність за паркування. Місця для людей з інвалідністю мають бути не формальністю. Регулярний контроль і штрафи для порушників здатні змінити ситуацію значно швидше, ніж заклики до свідомості.

Третє – залучати бізнес. Пандус біля входу до кав’ярні чи магазину – це не лише соціальна відповідальність, а й нові клієнти. Місто може допомагати власникам порадами, простими типовими рішеннями або частковою компенсацією.

Четверте – відкритість. Онлайн-мапа доступності дає людям можливість заздалегідь спланувати маршрут і не потрапити в глухий кут. Але вона працює лише тоді, коли інформацію постійно оновлюють.

Житомир уже довів, що може бути лідером, – транспорт тому приклад. Тепер завдання в тому, щоб так само доступним стало і все інше місто. Бо місто для всіх – це не там, де є кілька пандусів для звіту, а там, де людина може спокійно вийти з дому і дістатися туди, куди їй потрібно.

ОЛЕКСАНДРА СУПРУНЕЦЬ

Хто навчатиме математики? Дефіцит учителів точних наук на Житомирщині