«Marvel» знімав кіно зовсім не про тих», - сестра звільненого з полону пресофіцера «Азову» Дмитра Козацького (ФОТО та ВІДЕО) | Times ZT

«Marvel» знімав кіно зовсім не про тих», – сестра звільненого з полону пресофіцера «Азову» Дмитра Козацького (ФОТО та ВІДЕО)

«Якщо Коли ми повернемось», – фраза, яку ми постійно виправляли в розмовах одне з одним в полоні. Дякую всім за привітання, за слова підтримки. За чотири місяці я завжди був впевнений, що українці про нас не забувають і кричать на весь світ, навіть без зв‘язку і новин відчувалась підтримка найсміливішого, найкращого народу в світі. Я щасливий, що нарешті можу обійняти своїх найрідніших і дякую всім, хто зробив цей обмін можливим. Найболючіше, що багато побратимів вже ніколи не побачать своїх сімей після російського теракту в Оленівці, однак ми маємо прикласти зусилля, щоб ті, хто там залишився, повернулися додому найближчим часом, тільки тоді я буду щасливий в повній мірі. Я вдома – в Україні! Продовжуємо боротьбу далі», – написав на своїй сторінці у соцмережі 23 вересня Дмитро Козацький (позивний «Орест») – пресофіцер полку «Азов».

До того його крайній допис датувався 18 травня – перед виходом із «Азовсталі», територію якого протягом 16-20 травня залишили близько 2500 оборонців Маріуполя.

Лише через чотири місяці – пізно ввечері 21 вересня, стало відомо, що з російського полону звільнено 215 українських захисників, частина з них – бійці полку «Азов» та «Орест», якого називають «очима Азовсталі».

Увесь цей час на 26-річного Дмитра у рідному Малині чекали мама Ірина і сестра Дар’я. Кажуть, що не просто вірили, а знали точно, що їх син та брат обов’язково повернеться. І це сталося. Вже наступного дня після визволення з полону рідні, коли отримали дозвіл на зустріч, відправилися побачитися із хлопцем, а він, як завжди, вийшов до них усміхнений та з квітами. Підготував букети мамі й сестрі.

«Подія, яку ми чекали стільки часу, нарешті сталася. Я зустрілася зі своїм Дімкою! Емоції? Я не знаю. Досі не можу повірити в це. Я його обняла і відчула просто кістки. Як от вислів є – «шкура і кості». Але це Діма. Він говорив як Діма, поводив себе як Діма і навіть намагався трохи командувати. Так виглядає щастя. Худенький, виснажений, але живий, – ділиться Дар’я Юрченко враженнями від першого спілкування з старшим братом після його звільнення. – Знаєте, що дала мені ця зустріч? Розуміння того, що наших хлопців, наших захисників, наших героїв і героїнь ніхто і ніколи не зламає. Росіяни можуть морити їх голодом, катувати, знущатися над ними, але ніхто й ніколи не зламає український дух. Бо це українці, це сила і міць, це сталь. Вони борються за свою країну, свої рідних, за свій будинок. Дуже важливо для мене сказати: так, у мене повернувся брат, у когось чоловік, батько, син, але у полоні на території рф досі залишаються наші хлопці і дівчата. Ми не маємо забувати про них, бо їх так само там катують, намагаються зламати і знищити. Маємо боротися за визволення і повернення кожного».

Поки Дмитро був у полоні, його сестра, яка лише в минулому році закінчила школу, вела активну інформаційну боротьбу за нього та усіх поневолених росіянами українців. Вона публікувала дописи, виходила разом з мамою на акції підтримки, організовувала виставки його світлин і навіть запустила власний бренд «Orest» з продажу ексклюзивних футболок та шоперів, у якості принта на яких використала вже легендарну фотографію з променем авторства Козацького.

У своєму фоторепортажі він зумів передати емоції та атмосферу бункера, де кілька місяців в оточенні та під постійними бомбардуваннями перебували захисники міста, у тому числі бійці полку «Азов», цивільне населення. Назвав його найболючішим, а згодом виклав у вільний доступ відзняті світлини із закликом подавати їх на усі можливі конкурси та премії, аби привернути більше уваги до подій в Україні: «Ну от і все. Дякую за прихисток «Азовсталь» – місце моєї смерті і мого життя. До речі, поки я буду в полоні, залишу вам фото в найкращій якості, відправляйте їх на всі журналістські премії і фотоконкурси, якщо щось виграю, після виходу буде дуже приємно. Дякую всім за підтримку. До зустрічі», – написав тоді він.

На початку серпня Дмитро зателефонував рідним, сказав, що живий і любить їх. Влітку роботи Козацького отримали спеціальну нагороду польського конкурсу «Grand Press Photo-2022», а днями він здобув золото та срібло на фотовиставці в Парижі за серію фото з «Азовсталі» «The Light will win». Зокрема, перше місце має в категорії «Press/War» і друге – у загальній категорії «Press». Також він потрапив у рейтинг «Forbes» «30 до 30». Коли Даша розповіла брату про усі ці здобутки, він був дещо шокований. Відзначив, що постійно відчував «промені підтримки» з дому, хоч росіяни і запевняли бранців, що вони нікому не потрібні, про них усі забули.

«З самого дитинства він дуже любив фотографувати. Пам’ятаю, міг збудити мене в три ночі і сказати: «Даша, давай робити фото». Він ніколи не думав, що стане відомим фотографом, але його фотографії з «Азовсталі» облетіли увесь світ, фотовиставки з ними побували чи не в кожному куточку України та за кордоном, – продовжує дівчина. – Про нього і його історію знають усі. Дімка більше 80 днів був на заводі разом з іншими захисниками. Страшно уявити себе у тому пеклі, а ще страшніше, коли твій рідний брат живе там 3 місяці. Хоча ні, життям назвати це складно. Він разом з іншими виживав. Коли я вперше побачила ці фото, зневірилася в тому, що у світі є справедливість. Щодня я переглядала ці світлини зі сльозами на очах. Плакала, плакала… Докоряла собі, що ніяк не можу допомогти, не можу його обійняти, не можу просто сказати наживо, що люблю його всім серцем. Одного вечора, я знову подивилася на ці фото і зрозуміла, що я не маю права здаватися і думати про погане, бо люди, які залишилися без ноги, руки або ока – посміхаються на кадрах, які зробив Дімка, вони продовжують вірити в краще, вони продовжують любити своє життя. Ці люди у мене викликають позитивні емоції, вони – Герої. Тепер я впевнена, що «Marvel» знімав кіно зовсім не про тих, кого потрібно. Мій брат оберігав мирне небо над Маріуполем та всією Україно. Кожного дня він доводив своїми діями ,що він – справжній герой. Діма надихнув мене створити речі, які дають надію на перемогу, щоб кожен міг відчути на собі це тепло і вміння шукати промінчик сонця у темряві».

В асортименті також є футболка із сердечком Маріуполя. Це малюнок, який супроводжував записку Дмитра для Даші – «Моїй найкращій найулюбленішій сестричці. З Маріуполя з любов’ю». Прибуток від продажу футболок та шоперів, які доставляють по Україні та у Польщу, Дар’я передає на потреби ЗСУ, продовжує допомагати воїнам.

Дмитру, поки той був у полоні, вона присвятила підкорення Говерли. А ще продовжувала записувати і надсилати йому відео, в яких інколи плакала від розпачу, ділилася своїми досягненнями та роздумами, постійно нагадувала, що чекає і дуже любить. Нещодавно вирішила втілити ще один задум – фотопроєкт для якого шукала героя, максимально схожого на брата. Але все склалося ще краще – Дмитро повернувся, тож долучиться до зйомки особисто. Перебуваючи в полоні, він втратив усю фототехніку, тож після відновлення і реабілітації має намір зайнятися вирішенням цього питання.

«Щоразу, коли мені було тяжко, я плакалась брату, розповідала йому все. Сміялася йому, коли було весело. Він – моє все. Мій брат – це мама, тато, брат, сестра, дідусь і бабуся. Це мій психолог, якого так не вистачало. Але нарешті це скінчилося, я можу його обійняти, можу його пощупати. Так мрію, щоб кожна родина відчула те, що відчуваємо ми зараз. Для цього ми мусимо боротися за любов та мир. Я щаслива, але буду ще щасливіша, коли це все скінчиться остаточно і Україна переможе», – наголошує Дар’я Юрченко.

На початку травня Дмитро Козацький запостив своє фото серед цвіту, зазначивши, що воно «ідеально підійшло б для «останнього фото», аби всі пам’ятали його таким». Водночас, це фото якнайкраще характеризує його, коли навіть в найжахливішому може знаходити щось чудове.

«Я вірю, що це фото стане лише початком. Початком звільнення з Маріуполя всіх цивільних, евакуацію наших поранених, а можливо і початком звільнення Маріуполя нашими військами», – додав тоді фотограф.

Наразі Україна вийшла на важкий шлях до повернення своїх захисників, але з часом всі вони знову будуть вдома. І Маріуполь теж буде українським. Завдяки таким як Дмитро, його сестра і мама, тисячам тих, кому не байдужа доля країни і її майбутнє.

Юлія Демусь

«Мрія пожити тут збулася, але щасливо жити далі я хочу вдома», – житомирянка про півроку перебування у Данії (ФОТО)

«Фундація Волонтери Без Кордонів» у Житомирі: соціальна майстерня, заняття для дітей, гарячі обіди, психологічний клуб для ВПО (ФОТО)

Будьте першим, хто прокоментував "«Marvel» знімав кіно зовсім не про тих», – сестра звільненого з полону пресофіцера «Азову» Дмитра Козацького (ФОТО та ВІДЕО)"

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.


*