У четвертому класі однієї з житомирських шкіл – випуск. Для людей старшого покоління, які вчилися 10 років, це звучить трохи дивно: куди і для чого випускають таку малечу? Офіційна версія: закінчення початкової школи. Діти прощаються з універсальним вчителем, який вів їх за руку від першого класу. Далі з кожним роком буде все більше різних предметів – і все більше різних вчителів.
У «день Х» актовий зал займають батьки та родичі учнів. Фотокамери і смартфони у бойовій готовності.
Вчителька Алла Шуляренко висувається на «командний пункт» біля сцени з купою паперів. Формат А4 перегукується з її 4-А класом і назвою, і змістом. Це сценарій свята. Всі діючі особи та виконавці знають свої місця та ролі. Усі репліки розписані до останньої коми.
Ось якийсь хлопчак на сцені затнувся: «О…» Вона одразу підказує потрібне слово. Алла Володимирівна одночасно і сценарист, і режисер, і продюсер, і суфлер.
Клас, звичайно ж, презентує свої таланти: бальні танці, співи, гуморески. Хор звучить, як любительський – але це й є любителі: музичні школи у класі відвідують лише декілька дітей.
Зате дехто з музично обдарованих учнів вже відомий на рівні міста. Школа може похвалитися навіть власним маленьким ансамблем.
Кожна дитина отримує диплом з власним титулом: «Міс Скромність», «Містер Допитливість» тощо. Дрібниця – але приємна.
І, до речі, якщо ви не знали – у четвертому класі теж танцюють випускний вальс!
Фінал свята – учні дають жартівливу урочисту клятву: «Вступаючи в ряди учнів середньої школи, перед обличчям батьків, вчителів, товаришів…»
Діти клянуться не доводити вчителів до температури вище 100 градусів за Цельсієм і не гасати коридорами зі швидкістю, вищою за 60 км/год.
Далі розпочинається щемлива церемонія. Учням роздають квіти – і вони дарують їх усім вчителям, з якими мали справу. Нарешті, доходить черга і до Алли Володимирівни. На якусь мить уважний продюсер і вимогливий режисер стає звичайною жінкою – і витирає зрадливі сльози…
«Може, ви там не пишіть, що у нас вчителям дарували квіти?» – із сумнівом в голосі перепитує мене завуч ЗОШ №33. Цього року деякі школи Житомира заборонили у себе квіти. Та ще й вкинули цю тему у громадське обговорення. Мовляв, настав час відмовитися від старих звичок.
Але старі звички бувають різними. Одна річ – якщо хтось звик, пардон, колупатися в носі. З такою звичкою краще попрощатися. І зовсім інша річ – подарувати квіти людині, яка витратила на ваше дорогоцінне чадо чотири роки свого дорогоцінного жіночого життя. Тому я пишу про це впевнено і без жодних докорів сумління.
Тарас СТРІЛЬЧИК
Будьте першим, хто прокоментував "«Може, не пишіть, що вчителям дарували квіти?..» Кому потрібні випускні у четвертих класах (ФОТО)"