«Творчість має бути реальною, живою»

Олександрі Лазаренко – 16 років. Вона проживає у місті Малин на Житомирщині, навчається в ліцеї №4, а після його закінчення планує здобувати освіту архітектора. І хоча це рішення ще не остаточне, але дівчина переконана – у її майбутній професії точно не обійдеться без творчої складової.

З раннього дитинства Олександра встигла спробувати свої сили у хореографії та вокалі, вчилася грати на гітарі й флейті, відвідувала заняття в модельній школі. Неабияк цьому сприяли батьки, які підтримували усі починання й прагнення доньки. Так само було й з малюванням: вже у віці 2-3 років демонструвала рідним перші результати, а згодом ті віддали її на малювання. Тоді дівчинці було лише 5-ть, а вже через рік вона пішла до школи, захопилася вивченням англійської та іспанської, прагнула стати блогеркою, а гурток малювання взагалі залишила. Хоча малювати й продовжувала, але вже вдома і самостійно.

Свідомо до цього заняття повернулася у 7 класі й відтоді присвячує малюванню увесь вільний час, встигла стати переможницею художніх конкурсів, а її роботи демонструють на виставках в Україні та за кордоном – у Польщі та Чехії. Своїми успіхами завдячує батькам, які були першими вчителями, і безпосередньо вчительці малювання на гуртку в ЦДЮТ – Наталі Литвиненко. З її ініціативи нещодавно відкрилася персональна виставка Олександри Лазаренко в Малині, де представлено 11 картин юної художниці.

«Пройшовши різні етапи спроб самореалізуватися, я повернулася до малювання. В скільки років почала малювати і що було першим навіть не пригадаю, але збереглося багато малюнків саме того періоду. Першою мій хист помітила мама – я постійно щось вигадувала нове, робила руками різні речі. Словом, була творчою дитиною. До речі, мої мама і тато в дитинстві також любили малювати, – додає Олександра. – Коли я трохи підросла, знову вирішилася записатися на гурток. Заняття в художній школі допомогли систематизувати увесь процес, аби я не закинула справу і продовжила навчатися далі.

Участь і перемоги в конкурсах мене особливо мотивували. Це був доказ того, що я йду правильною дорогою. На цьому шляху мене супроводжувала вчителька з малювання – Наталія Литвиненко, яка постійно давала настанови, корисні поради як покращити техніку, на чому зосередити увагу. Цього року я додатково пройшла ще літні курси з малювання в Києві, що додало досвіду й впевненості у тому, що я роблю».

Дівчина розповідає, підписана на кількох митців у соцмережа, звідки черпає натхнення, деякі ідеї для малюнків теж бере з інтернету, але переважно втілює на полотні власні задуми. Зображує архітектуру, природу, портрети. Тематика залежить від настрою або завдання на гуртку. Використовує акрил, акварель, олівці, маркери, ручки.

«Я ще поки шукаю власний стиль. Для мене малювання – це можливість висловитися за допомогою кольорів і форм, це мова без слів, де кожен штрих – спроба передати емоції, переживання, думки, – продовжує 16-річна художниця з Малина. – Маю змішану форму навчання, тобто через тиждень на дистанційному і тоді є трохи більше вільного часу для малювання. Зараз потрохи починаю брати перші замовлення на картини, портрети чи щось більш унікальне та ексклюзивне. Надалі хочу досліджувати нові техніки і стилі малювання. У цифрі малювати не люблю, бо переконана, що творчість має бути реальною, живою. Ціль на найближчий час – розширити свої художні горизонти. Щодо архітектури, то саме ця професія, на мою думку, дозволить об’єднувати технічні та творчі аспекти, а мої навички в малюванні можуть стати важливим інструментом для вираження ідей та розробки ескізів. Малювання допомагає відтворювати концепції та переконливо демонструвати дизайнерські рішення».