«Вона нічого не пам’ятає…» Віка Шилюк, скалічена виродком, більше не вчиться в ЖДУ

«Вона зараз не може вчитися. Тому ми взяли академвідпустку…» – каже Світлана Шилюк. 3 січня 2018 року – увечері, у безлюдній місцині на Богунії – на її доньку Віку напав виродок. Він не просто бив студентку – а цілеспрямовано вбивав. Без будь-якої причини. Без жодних особистих мотивів. Але дівчина дивом вижила: зі страшними травмами голови і з перерізаним горлом…

– Вона погано говорить. Займаємося у логопеда. Права рука, на жаль, як не працювала – так і не працює. З цим нічого поки не можемо зробити.

– Віка ходить сама, чи Ви допомагаєте?

– Слава Богу, вже ходить сама! Але… Саму її відпускати далеко не варто.

– Чому?

– Вона не може нормально орієнтуватися у просторі. Блукає на зупинці. Може загубитися там, де раніше сто разів була…

– Чи пам’ятає Віка того, хто на неї напав?

– Вона нічого не пам’ятає… Сідає до дзеркала, наприклад, бачить цей шрам на шиї. Звичайно, вона розуміє: з нею сталося щось дуже погане. Але де, коли, хто? – все це за межами її пам’яті.  

Слідство вважає, що Віку Шилюк скалічив Богдан Ходак. Times.Zt.Ua написав про це одразу після того, як підозрюваного затримала поліція. Мешканців Житомира обурив цинізм типа, який наступного дня після злочину… щось весело святкував.

Начальник житомирської поліції Михайло Сорока сказав тоді: докази беззаперечні і неспростовні. Натякнув, що докази ці підтверджені даними, отриманими після відстеження місця перебування SIM-картки підозрюваного у момент скоєння злочину. Скажу чесно: я сумнівався. Занадто багато запитань викликав «кривавий січень-2018» – і занадто мало відповідей було. Але сумніватися – святий обов’язок преси.

На щастя, наша Феміда (яка часто буває роззявленою) – цього разу показала себе з кращого боку. Б. Ходак досі під вартою. Його не відпускають ані під заставу, ані під домашній арешт. І вже йде суд.     

– Я ходжу на всі судові засідання. Слухаю, що кажуть його адвокати. Слухаю, що каже ВІН. І дивлюсь на НЬОГО…  

Голос у Світлани спокійний. Страшний душевний біль, ридання, розпач – все це позаду. Душевний біль з гострого перейшов у хронічний. Зараз просто щоденна рутинна боротьба за життя і здоров’я доньки.  

А що завтра?..

Тарас СТРІЛЬЧИК