Садиба Прушинських – палац, парк, усипальниця

Спершу через пандемію та карантинні обмеження, а згодом через початок повномасштабної війни українці частіше почали подорожувати регіонами своєї країни, відкриваючи цікаві туристичні локації й місця, досліджуючи власну історію та культуру. На цьому наголошує Ірена Мотліч, яка викладає українську та зарубіжну літературу у Новочорторийському технолого-економічному фаховому коледжі на Житомирщині та проводить екскурсії для гостей села. Каже, що до них все частіше приїздять не лише із сусідніх областей, а навіть з-за кордону.

Побудовано піший маршрут протяжністю понад 500 метрів. По часу це займає близько двох годин і передбачає кілька зупинок – загальне ознайомлення з історією Нової Чорториї та постатей, які відіграли в цьому ключову роль або бували в селі, розповідь про пам’ятки, особливості архітектури, про коледж, який розташовувався у палаці польських шляхтичів Прушинських, відвідини самого палацу та анатомічного музею, прогулянка великим парком, де можна знайти дерева, вік яких 150-200 років, усипальня генерала Петра Оржевського – церква, побудована на початку XX століття, паровий млин.

Для школярів, військових/ветеранів війни та інших категорій, екскурсії – безкоштовні. Решта може сплатити будь-яку суму – благодійний внесок на розвиток навчального закладу і догляд маєтку й території поряд. Проведення екскурсій для організованих груп радять краще здійснювати у вихідні і узгоджувати з адміністрацією закладу, адже у будні триває навчальний процес і фактично відсутня можливість потрапити безпосередньо у будівлю палацу.

Із часів виникнення Нова Чортория перебувала у власності польської шляхти і постійно переходила з рук в руки, змінивши при цьому багатьох власників. Садиба Прушинських-Оржевських складається з палацу, парку, церкви-усипальниці, в’їзної брами і парового млина. Це пам’ятка архітектури національного значення, яка датується 18-19 століттям.

Вірогідними засновниками палацу та парку вважаються Прушинські, які, маючи великі борги, продали його у 1857 році князівській родині Оржевських. Нові господарі влаштували грандіозну перебудову: добудували ще один поверх палацу, реконструювали фасади, встановили огорожу, прибрамний будинок та господарські приміщення. У 1897 році генерал Петро Оржевський закінчив роботи і помер, а у 1907-му була збудована капличка-мавзолей. У другій половини XIX століття побудували ще низку господарських споруд. Після Жовтневої революції маєток перейшов у власність радянської влади, у 1920 році на його базі було створено Волинський аграрний технікум. Дружина князя Оржевського Наталія Іванівна була останньою господинею села до 1917 року.

До слова, палац в Новій Чорториї увійшов в історію як місце останнього перебування Симона Петлюри та командування Українського війська. Зокрема, 4 грудня тут відбулася його остання нарада з командирами Армії і членами уряду УНР, де було прийнято рішення про розпуск армії і перехід її на партизанський становище. Увечері 5 грудня 1919 р. С. В. Петлюра виїхав із Нової Чорториї до Варшави і більше до України не повертався.

Ірена Мотліч розповідає, що палац і донині знаходиться у хорошому стані, прикраси та елементи оздоблення не збереглися, але загалом фасад і декілька внутрішніх приміщень мають свій первинний вигляд. Також є давні сходи, прикрашені відлитими каштановими листочками та геральдичним драконом на початку маршу, великий вітраж на теми античності. Стеля з ліпниною і вітраж — початок XIX століття, мармуровий камін — друга половина XIX століття, теж збереглися до наших днів. Вціліло два величезних дзеркала на бокових стінах.

Привертають увагу центральні в’їзні ворота садиби – брама, що являє собою металеву конструкцію з кованого заліза, обрамлену стовпами із сірого граніту, що привезли із Шепетівки.

Новочорторийський парк – з 1972 року парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, що займає територію у кілька десятків гектарів. До 1940-х років у Новочорторийському парку було більше, ніж 100 видів кущів та дерев. До 1945 року збереглось 50 видів, серед яких – 5 рідкісних видів модрин, 4 види ялини і сосна Веймутова, зростали ясени, клен гостролистий, тополя китайська та липа. Через зупинку роботи дренажної системи у 1959 року сталося відмирання модрин.

«У парку досі є дерева, яким 150-200 років. Є старі модрини, вони зникають поступово, але ще трохи є. Липова алея – теж 150 років. Гідроочисні споруди не збереглися, бо були прокопані канали до річки Случ, – веде далі Ірена Мотліч. – У парку було збудовано усипальницю – місце поховання, яка нині використовується як діюча церква – храм Олександра Невського. Попередньо було проведено реставраційні та відновлювальні роботи, але в основі – збережена тогочасна споруда. У нас є унікальний паровий млин, який побудований наприкінці ХІХ століття. Цей промисловий млин – єдиний в Україні має статус пам’ятки архітектури національного значення. Він працював цілодобового і припинив функціонувати на початку 2000-х. Загалом у нас тут багато цікавих місць, які можна вільно відвідати самостійно у будь-який час, тобто без супроводу екскурсовода та додаткової інформації, це буде більш як прогулянка, фотосесія чи за попередньою домовленістю у складі групи і тоді вже зможете зайти у палац».