Якби мене запитали, автори яких країн пишуть найкращі детективи, я б не задумуючись відповіла – норвезькі. Але останнім часом мені до рук потрапляють британці, і це змушує замислитися, можливо кращі саме вони? З іншого боку – яке має значення громадянство автора, якщо він пише гарні історії? Менше з тим, сьогодні в мене знову розповідь про книгу “Сорочине вбивство” британського автора Ентоні Горовіца.
Перші сторінки цього детективу вже змушують нервувати. Мова йде про видавницю, яка отримала рукопис детективу від надуспішного і популярного автора. І тут безжальні закони жанру ставлять читача перед фактом – рукопис, який з таким нетерпінням читає видавниця і ти разом з нею, виявляється не закінченим. Далі – більше. Сам автор неочікувано вчиняє самогубство.
В нормі, далі ні про яку детективну історію і мови бути не може. Все безповоротно закінчено. Але здоровий глузд у цій історії явно не мав вирішального голосу. Тож тепер ми маємо два детективи за ціною одного. Тобто невгамовна видавчиня в пошуках закінчення рукопису отримує всі підстави сумніватися в самогубстві автора.
В кінці книги уважного читача очікує приз – чесна розв’язка одразу двох детективних історій.
Величезна насолода, яку дарує автор в цій книзі – це можливість разом з героями розплутувати злочини. Горовіц не приховує жодних фактів, обмовок, суперечностей. Він чесно викладає всі карти перед тобою, даючи змогу самому скласти два і два і врешті вирахувати злочинця. І це просто надзвичайне відчуття, коли пазл сходиться і ти радісно підстрибуєш – ага, я знала!!!! Але не думайте, що все так просто й очевидно.
А ще Горовіц – це не тільки детективна історія. Це про стосунки, про славу, статки. І про те, що славетний автор, улюбленець мільйонів читачів, в реальному житті може виявитися надзвичайним мудаком, який просто заробляє гроші і зневажає і персонажів своїх книг, і читачів, які ними захоплюються.
І це, до речі, особисто мене змусило дещо замислится. Бо я вже давно уникаю читати біографії, мемуари, спогади знаменитих авторів, акторів, якихось діячів. Не знаю, чи мав когось конкретного на увазі Горовіц, коли писав своє “Сорочине вбивство”. Але, підозрюю, що існує все ж таки якась тенденція – гарна книжка не дорівнює “хороший хлопець” автор. Дуже часто все навпаки.
Однозначно раджу Ентоні Горовіца тим, хто любить детективи не лише за загадку. «Сорочине вбивство» дарує рідкісне задоволення — не просто стежити за розслідуванням, а самому брати в ньому участь. І коли наприкінці всі шматочки стають на свої місця, розумієш: автор грав чесно від самого початку.
ДІАНА МІНАЄВА
Будьте першим, хто прокоментував "Як Ентоні Горовіц змусив мене грати в детектива"